Історія релігії в Україні - Колодний А. М. - Елементи язичництва і християнства в релігійності циган

Цигани в Україні

Перша згадка про появу циган на території Європи датується 1322 р. Про час появи їх тут стало відомо із записок двох монахів-францисканців Симона Симіоніса та Хуго Освіченого, які бачили на острові Кріт людей, котрі жили в шатрах і дотримувалися обрядів Грецької православної церкви. Саме в Греції, перед тим як потрапити в Європу, цигани отримали назву аттіганос (атсиганос), що означає віщун, ясновидець.

Початком розселення циган в інших країнах Європи стало нашестя турецьких військ на Балканський півострів у 1418 р. За 11 років цигани розселяються по всіх країнах континенту.

Перша згадка про появу циган на території сучасної України датується початком XV ст. їхнє перше поселення було в місті Ужгороді. Згодом у Центральну Україну переміщуються польські цигани. Вони розселяються в районах, де за часів Богдана Хмельницького стостерігався великий попит на ковальський та зброярський промисли. Ці цигани дотримувалися католицьких обрядів, їхній релігійний світогляд був суто свій, язичницький з елементами християнства. З часом певна частина їх, асимілювавшись з місцевим православним населенням, стала дотримуватися вже православних обрядів.

В Україні, за останніми даними, проживає 15 етнічних груп циган. Це — серви, келдерари, ловари, кримці, сінті, унгріко рома, словацькі цигани, расейці (гімпени), кишенівці, урсари та ін.. Кожна з цих груп дотримується релігійних обрядів населення того регіону, серед якого вони живуть.

Циганські роди складалися з двох груп родичів —осідлих та кочівників, що позначається на сприйнятті ними релігійних вірувань.

Елементи язичництва і християнства в релігійності циган

Світогляд кочових циган був язичницьким. Для всіх груп циган, окрім кримців, притаманне використання талісманів, оберегів, що могли, за їхнім розумінням, захистити їх від нещасть та хвороб. Одним з таких оберегів є ікони. Культ ікони в кочових циган був своєрідним культом берегині сім'ї. В кожній кочовій кибитці завжди зберігалася невеличка іконка. Розміщення іконки на лівій внутрішній стінці кибитки пояснюється тим, що ікона (за повір'ями циган) захищала від хвороб ліву, серцеву частину тіла того, хто керував кіньми, його ліву руку, яка тримала пугу — символ глави сім'ї та господаря. Окрім іконок, котрі належали кожній сім'ї кочового табору, табір мав одну велику ікону, що належала всім. Вона зберігалася в кибитці предводителя табору — вайди. З таборними іконами кочові цигани проводили безліч обрядів та ритуалів. Біля цих ікон відбувалися всі головні події в житті певного циганського роду.

Берегинею ікони завжди виступає найстаріша та наймудріша в таборі жінка. Для проведення ритуалів вона знімала із стінки кибитки ікону і вносила її неподалік від зібрання членів табору, потім передавала її в руки двох молодих неодружених хлопців, котрі підносили табірну ікону до предводителя табору. Вайда ставив ікону перед зібранням, і після цього проходили всі ритуальні дійства. Повернення ікони на постійне місце в кибитку вайди проходило у зворотному порядку.

Єдину уцілілу табірну ікону на території України знайдено в Луцьку в 1991 р. Належала вона кочовому табору етногрупи ловаре. Тепер ікона зберігається в Білоцерківському державному краєзнавчому музеї. В кочових циган України побутував також культ вогню. З вогнем асоціювалися в минулому і асоціюються в наш час добрі сили природи, які оберігають сім'ю. У циган-кочівників культ вогню був настільки великим, що до того часу, доки вогнище не згорить, табір з місця не знімався. Поклоніння вогню дійшло до нашого часу. Його іноді можна спостерігати і в їхніх нащадків — осідлих циган. Біля вогню в наш час циганки проводять магічні ритуали.

У поховальному обряді циган України, незалежно від приналежності їх до певної етногрупи, найбільше проявляються їхні власні язичницькі релігійні погляди. Вони вважають, що покійник не помер, а пішов в інший світ, в якому він буде мати нове повноцінне життя. Померлого проносять повз його шатро, біля якого виставляються миски та сковороди з спеціально приготовленими стравами, щоб задобрити покійного. За віруваннями циган, покійник непокоїть свою сім'ю, тому кочові цигани якнайшвидше залишали могилу і від'їздили на велику відстань. Осідлі цигани в наш час споруджують спеціальні саркофаги, щоб покійник не приходив вночі до дому і не непокоїв їх.

Циганський фольклор має жанри, в яких розповідається про зв'язки циган з Богом та святими. Широко відома легенда про те, як Бог дозволив циганам ворожити й обдурювати людей, а також легенда про те, як цигани залишилися без землі і як Бог дозволив їм кочувати. У циган побутує також легенда про те, як циган врятував від смерті Ісуса Христа, сховавши в своєму волоссі цвях, призначений для того, щоб ввігнати його в голову Спасителя, коли його розпинали на хресті. У циган є віра в лісовиків, водяників та маленьких чоловічків, які приходять на допомогу в складній ситуації.

Цигани відвідують церкви лише в дні великих свят. Для них характерним є читання молитов, але це не стосується циган, котрі сповідують баптизм. Хрещення своїх дітей цигани проводять, коли їм виповнюється 10—13 років. Кличуть в куми водночас декілька пар.

Кожна етнічна група циган має свої специфічні обряди, повір'я, свята. Маленьким діткам цигани перев'язують руки мотузочкою, щою захистити їх від наврочення. У 1991 р. вийшла у світ перша Біблія циганською мовою (видано в Югославії). В циганських газетах та журналах часто друкуються молитви та релігійні сюжети. Щорічно, за традицією, в ніч перед Різдвом, Папа Римський зачитує молитви мовами народів всього світу. Серед цих молитв та привітань папи римського є молитва також і циганською мовою.

Контрольні завдання і запитання

1. У чому особливість синкретичного поєднання язичництва і християнства в релігійному світобаченні циган?

2. Опишіть релігійні звичаї й обряди циган.

Тематика рефератів

і релігійні елементи в циганському фольклорі. 2. Синкретизм релігійності циган.

Рекомендована література

1. Баранніков О.П. Українські цигани. — К., 1931.

2. Беліков О. Релігійні вірування українських циган // Історія релігії України. — Львів, 1996.

3. Данілкин О.О. Релігійний світогляд циганів України. Розділ циганських документів наукового архіву Білоцерківського краєзнавчого музею.

4. Деметер Р.С., Деметер П.С. Образцы фольклора цыган-келдерарей. — М., 1981.

5. Дещо про життя циган в Галичині / Рукопис М. Зубрицького; Фонд рукописів Інституту мистецтвознавства, фольклористики і етнології НАН України.

6. Друц Е., Гесслер А. Цигане (очерки). — (Без вых. дан.)

7. Данілкин О. Релігійний чинник в житті циган // Етнос і релігія. — К., 1998.

8. Цыгане // Курьер ЮНЕСКО. — 1984. — №11.