Історія релігій - Лубський В.І. - Маздакізм

У III ст. н.е. в Ірані виникає нове релігійне вчення, яке є певним синтезом зороастризму і християнства. За ім'ям свого засновника Мані (бл. 216 - бл. 277) воно дістало назву маніхейства.

Мані проповідував в Ірані, Середній Азії та Індії. Вважають, що він є автором сімох релігійно-етичних творів. Він був знатного походження, почав проповідувати своє вчення ще в молоді роки, відвідав Індію, де заснував перші громади, а коли повернувся до Ірану, то був прихильно зустрінутий шахом і отримав дозвіл на поширення свого вчення. Але згодом виявилося, що маніхейство, хоч і пасивно, але спрямоване проти феодальної держави і феодального суспільного устрою. Шах Бахрам І ув'язнив Мані, там він і помер.

Соціальне вчення маніхеїв поділяє суспільство на п'ять верств: вища - 12 апостолів (посланників), друга - 72 єпископи, третя - 360 пресвітерів (старійшин), четверта - "вибрані", ті, що посвячені у провідну частину громади, і п'ята - численніша частина громади - "слухачі".

Мані вчив, що людина має віддавати всі свої сили в боротьбі світлого начала з темним. Тому вона повинна утримуватись від убивства усього живого, приборкувати свою плоть, дотримуючись вегетаріанства і безшлюбності.

Мані запозичив у зороастризму дуалістичну концепцію співвідношення добра ї зла, а в християнства - моральну концепцію. Він вчив, що зло пов'язане з матерією, з усім матеріальним, а добро є втіленням світла, духу. І добро, і зло рівні в світі, вони протистоять один одному, ведуть запеклу боротьбу, ця боротьба є змістом світової історії. Зло домоглось певного успіху, тому частина світла тепер у полоні - темряви, завдання людства - звільнити світло від неї. Але для людства це не так просто. Справа в тому, що людина - це творіння диявола, хоч він і створювався за божественним зразком. Лише завдяки тому, що в людині є частка світла, вона зможе звільнити світло від темряви, тоді н настане царство боже. Але для цього релігія мусить удосконалити людину. Маніхейство зазнало гоніння в період свого виникнення від зороастризму, а християнство розглядало його як одну із шкідливих єресей. Тим не менше, воно було дуже поширене і в Європі, і в Азії. Але остаточного удару йому завдало торжество ісламу в часи халіфату.

Маздакізм

Тоді ж, у 111 ст. н.е., в Ірані виникло вчення маздакізму. Маздакізм теж виходив із зороастрійського дуалізму добра і зла. У світовому розвитку відбувається невпинна боротьба добра і зла. Добро - розумне і закономірне, зло - хаос. Боротьба між ними буде завершена вже в цьому світі, переможе добро, тому треба негайно вставати на його бік. Починати боротьбу із злом потрібно шляхом колективізму, солідарності, взаємодопомоги, знищення соціальної та майнової нерівності. Бог дарував людям рівність, її треба встановлювати як добрим словом, так і силою, ділом.

Таке перенесення зороастрійської ідеї про добро і зло в космічному плані в чисто соціальний план зробило маздакізм певною політичною силою та ідейною основою руху селян та міської бідноти в кінці V - на початку VI ст. в державі Cacaнідів, яке дістало назву маздакітського руху.

На той час в Ірані посилилася боротьба шахської влади з аристократією та зороастрійським жрецтвом, що перетворювалось у феодальну верхівку і домоглося децентралізації влади в державі. Шах Кавал І підтримав маздакітський рух, за що тимчасово був усунений від влади. З поверненням на трон він підніс керівника руху Маздака (за ім'ям якого було названо і рух, і вчення, хоча останнє виникло на 200 років раніше), навіть провів деякі реформи в маздакістському дусі. Але в 20-х роках VI ст. рух почав занепадати і був ліквідований.

Зв'язок царя Кавада з маздакітським рухом мав чисто меркантильні інтереси, він розглядав його як засіб приборкання аристократичної знаті, яка намагалась обмежити царську владу, а водночас обмежити духовенство, яке було спільником феодальної аристократії. Про сумнівність його моральних поглядів свідчить той факт, що він без сумніву погодився на страту одного з відданих йому маздакитів Сіявуша, який допоміг йому втекти з в'язниці під час тимчасової перемоги аристократії над Кавадом, тоді як Сіявуш вступив у конфлікт з тією самою знаттю, до миру з якою йшов Кавад.

Про вчення, мужність і смерть мученика Маздака розповідає в поемі "Шахнаме" поет Фірдоусі. Коли Кавад зрікся вчення Маздака, він наказав своєму синові Хосрою знищити маздокитів. Той закопав три тисячі маздокитів у землю вниз головою, залишивши на поверхні землі їхні ноги. Коли цей ліс живих ніг побачив Маздак, він знепритомнів. Його повісили вниз головою і після тривалих мук убили стрілою. "Так скінчив Маздак свій неправедний шлях", - завершує розповідь поет.

Маздакізм був рухом народних мас, прикладом застосування релігійних ідей в інтересах трудящих.