Історія релігій - Лубський В.І. - Головні особливості ведичної релігії

Ведична релігія містить яскраво виражені патріархальні риси, струнку ієрархію богів, напівбогів, які уособлюють сили та явища природи. Головними її особливостями є обожнення сил природи, анімізм, первісна магія. За своїм характером вона була обрядовою: стрижневим моментом у ній було жертвоприношення богам. Велику роль відігравали співи, гімни, молитви, магічні заклинання. Святилищ, храмів, зображення богів у ній не було. Жертвопринесення відбувалися під відкритим небом па спеціально побудованих вівтарях. Посередниками між людьми вважали жерці в-брахман і в, які володіли священними знаннями - ведами.

Головними богами ведичної релігії вважались бог неба Варун, богиня матері-землі Притхіва, боги сонця Сур'я, Савітар, Мітра, Вішну, Пушан, бог місяця Сому, бог бурі Рундру, бог-громовержець Індра, бог вогню Агні та ін. Матір'ю богів вважалася богиня Адита. За тодішніми уявленнями, боги перебували у стані постійної війни зі злими демонами-асурами. І боги, і демони уособлювали відповідні сили природи. Найпопулярнішим богом ведійського пантеону є Індра, якому з 1028 гімнів Рігведи присвячено 250. Його уявляли наділеним найбільшою силою, універсальним володарем світу, а його підтримку - запорукою перемоги в бою.

Важлива роль в обрядових дійствах відводилася богу вогню Агні, якого вважали посередником між небом і землею, який передає жертвопринесення богам. З часом боги стали уособлювати не тільки природні, а й суспільні сили. Наприклад, Індра почав уявлятись як цар богів і бог війни, Варун - як охоронець порядку.

Культ богів полягав у жертвопринесеннях, супроводжуваних гімнами і магічними формулами, які виражали конкретні прохання людей.

У пізньоведійській релігії з'являється практика аскези.

Аскеза (від грец. аскезіз - вправа, подвиг) - світоглядна концепція, спосіб життя, який передбачає відмову від життєвих благ і насолод.

В пантеоні богів з'являються Кала (час), Кама (любов, сексуальна практика), а найавторитетнішим серед усіх божеств стає Брахман.

Як цілісна система ведична релігія вже не існує, але її головні положення є серцевиною майже всіх релігій та релігійно-філософських вчень Індії.

Пізньоведичну релігію називають брахманізмом.

Брахманізм - давньоіндійська релігія, що сформувалась у процесі взаємодії ведійської релігії з місцевими культами, намагаючись пристосувати ведійську духовну традицію до особливостей формування в давньоіндійському суспільстві ранньофеодальних відносин.

Назва її походить від назви збірника ведичних релігійних текстів Брахман (друга книга), написаних у VII-VI ст. до н.е. Вони були призначені інтерпретувати відповідні веди, а за змістом то були міфи, перекази про історію та культуру індійської давнини, віронавчальні та ритуальні настанови, а також обґрунтування важливої ролі жерців цієї релігії - брахманів.

Пізніше (VІІ-VІ ст.) під їхнім впливом виникла філософська література Стародавньої Індії Упанішади, що означає - сидіти біля вчителя, слухати його одкровення, вивчати таємну суть тексту. У них ішлося про облаштування світу, взаємозв'язки людини і Всесвіту, життя і смерть, розмежування в людині духовного і тілесного, про переселення душ і перевтілення, про карму.

Виникнення брахманізму було зумовлене формуванням у І тис. до н.е. ранньофеодальних відносин, яке супроводилося розшаруванням його на чотири стани - варни (пізніше їх стали називати кастами). Кастова структура суспільства була зафіксована приблизно у V ст. до н.е. в збірнику "Закони Ману".

Отже, в період становлення рабовласницького суспільства його соціальну структуру становили чотири касти (варни):

• брахмани- жерці, які тлумачили Веди, здійснювали жертвопринесення та інші релігійні церемонії, брали участь у керівництві державою;

• кшатрії - військово-племінна адміністрація. її представники обіймали державні посади, були воїнами, володіли землями;

• вайшії - вільні члени общин, які займалися землеробством, скотарством, ремісництвом, торгівлею;

• шудри - неповноправні, залежні й підлеглі особи, раби. Сюди належали особи, які прибули до общин, або місцеві збіднілі ремісники, селяни, слуги, дрібні службовці. Вони були обмежені соціально, в тому числі щодо участі у релігійних церемоніях.

Зафіксований в "Законах Ману" міф так пояснює виникнення варн: Брахма для збереження Всесвіту створив з частин свого тіла людей: з уст - брахманів, щоб вивчали Веди, здійснювали обряд жертвопринесення, отримували і роздавали милостиню; з рук - кшатріїв, щоб охороняли підданих, роздавали милостиню, приносили жертви і вивчали Веди; із стегон - вайшіїв, щоб пасли худобу, роздавали милостиню, приносили жертви, вивчали Веди, займалися гендлярством, лихварством і землеробством; з ніг - шудрів, які повинні покірно служити всім іншим варнам. Дотримання кожним свого закону забезпечує шлях на небо й у вічність, порушення - до загибелі від змішання варн.

Народжені в перших трьох варнах після досягнення певного віку (брахмани - семи років, кшатрії - десяти, вайшії - одинадцяти) відбували ритуал посвячення у свою варну й отримували шнур, який клали на ліве плече і пропускали під правою рукою. Ця церемонія вводила людину в коло своїх спільників по варні, її називали другим народженням, а членів варн - двічі народженими.