Історія релігій - Лубський В.І. - Віровчення ісламу

Великого значення надає іслам есхатологічним пророцтвам про кінець світу і Страшний суд. Правда, роздуми на цю тему досить суперечливі, іноді незрозумілі і двозначні. Однак у цілому з приписів Корану вимальовується приблизно така похмура картина. Незадовго до кінця світу настане епоха страшного нещастя і невір'я. Усі цінності ісламу будуть зраджені і продані, люди потонуть у гріхах. Тоді-то й настане напування антихриста (даджжадя), яке триватиме 40 днів. На зміну антихристу прийде царство Ісуса, чий другий прихід (цього разу як ісламського Махді, месії) покладе кінець пануванню гріха. Антихрист буде знищений, і на землі протягом 40 років буде цілковита ідилія: вовк опиниться поруч з ягням і т.д. Потім просурмить у свою сурму архангел Ісрафіл і настане час Страшного суду. Сам Аллах суворо допитуватиме кожного з живих і мертвих, причому всі вони, нагі, з однією лише книгою із записом їхніх учинків у руках, будуть, боячись, чекати його рішення. Після цього рішення грішники потраплять у пекло, а праведники - до раю. Дорога в рай проходить через міст завтовшки у волосину і гостротою леза мечатой самий міст, який під іменем Чінват був відомий ще давньоіранським зороастрійцям (у мусульман міст іменувався Сірат). Сама людина пройти через цей міст не в змозі, його повинен перевести в рай той самий баран, осел, верблюд, бик або кінь, якого він свого часу, ще за життя, приніс у жертву Аллаху. Есхатологія ісламу майже повністю взята з Біблії, але суттєвими с й доповнення. Так, правовірні впевнені в тому, що в момент Страшного суду більшу роль відіграватиме їхній великий пророк Мухаммед, чиє заступництво зможе не тільки пом'якшити долю грішника, а й спонукатиме Аллаха простити гріхи і направити прощеного до раю. Ця віра неабияк живила священний вогонь культу пророка серед багатьох поколінь мусульман.

Соціальна етика ісламу

Як і інші релігії, насамперед християнство, іслам не закликає до активної соціальної перебудови. Навпаки, він вчить покори і послуху. Раби мусять коритися панам, але й пани повинні по-батьківськи ставитися до своїх рабів. Приватна власність священна, з цього приводу накази Корану тверді й недвозначні* а закони шаріату, як відомо, суворо карають злочинців (злодію відрубують кисть правої руки). Хоч перед Аллахом усі рівні, всі - його раби, в реальному житті такої рівності немає, і правовірні мусять суворо дотримуватись тієї ієрархії соціальної структури, яка існує, зокрема не дивитися заздрісними очами на ті блага, якими Аллах наділив деяких обраних (сура 20, аят 131).

Як і Біблія, Коран закликає людину працювати, чим насамперед вона забезпечить собі небесне царство. Людина повинна бути скромною і терплячою, мужньо зносити всі негаразди цього світу і вірити в спасіння в загробному житті. Життя - це примарна втіха, прах і марнота, "забава і гра", вона "тільки користування оманливе" (сура 57, аяти 19 і 20). Звідси висновок: не слід прагнути щастя в земному житті, а покладатись на життя небесне. Іншими словами, іслам, як і будь-яка інша релігія, був покликаний гасити соціальну активність мас, спрямовуючи її в світ ілюзорного, концентруючи її в руслі чисто релігійної діяльності. Це добре видно при знайомстві з основними пунктами символу віри ісламу, який слугував основою основ, провідною лінією поведінки для кожного мусульманина протягом усього його життя.

Віровчення ісламу

Віровчення ісламу, як і будь-якої релігії, передбачає сповідування системи догматів. Існує воно у сунітському та шиїтському варіантах. У сунітському варіанті, який сформувався в VII-VIII ст., їх сім:

1. Віра в єдиного бога - Аллаха. Головний догмат ісламу - єдинобожжя - виражений простою формулою сповідування віри: "Немає Бога, крім Аллаха, і Мухаммед - посланець Аллаха". Ця формула називається шахада (таухід), що означає "свідчення". Промовляючи її, мусульманин ніби засвідчує визнання принципу монотеїзму. Потрійне проголошення шахади перед духовною особою є ритуалом навернення до ісламу. Шахада входить до багатьох молитв. Вона є елементом аза пі/ - молитви, здійснюваної п'ять разів на день. її текст прикрашає мусульманський орнамент.

Віра у всемогутнього, суворого, але справедливого Аллаха пов'язана з уявленнями про кінець світу, Страшний суд, посмертну відплату. Ці догми перейшли в іслам з іудаїзму та християнства і мало чим відрізняються від трактувань у цих релігіях.

На відміну від догматики, культова практика є досить складною. Вона містить п'ять обов'язкових положень ("стовпів") ісламу. Деякі мусульманські богослови вважають шостим "стовпом" віри боротьбу проти "невірних" - джихад, або газават (війна за віру), що було одним з головних обов'язків, мусульманина, всієї громади на першому сталі історії ісламу. Однак, починаючи з ІХ-Х ст., з'явилися уявлення про вищу форму джихаду як про внутрішнє духовне вдосконалення на шляху пізнання Аллаха.

До головних віросповідальних положень ісламу належать:

2. Віра в ангелів. Склалася в ісламі на підставі коранічних уявлень. Ангели - істоти, які виконують веління Аллаха - охороняють рай та пекло.

3. Віра в Святе Письмо. Коран мусульмани вважають священною книгою ісламу - найвищим одкровенням.

4. Віра в пророків та посланництво Мухаммеда. Про це свідчить формула: немає Бога, крім Аллаха.

5. Віра в кінець світу та загробне життя.

6. Віра у визначення долі людини Богом,

7. Віра у воскресіння після смерті.

Шиїтська система віровчення, що сформувалася у XII-XIII ст., визнає п'ять догматів:

1. Таухид - єдинобожжя.

2. Адль - справедливість.

3. Нубуваат - пророцтво.

4. Імамат - влада імамів.

5. Киямат - воскресіння.

Принципи ісламського віровчення, викладені в Корані та Суні, покладено в основу моральних і обрядових правил, обов'язкових для кожного мусульманина. Вони є джерелом мусульманського права - шаріату.