Історія релігій - Лубський В.І. - Християнський соціалізм

Релігія людства, або релігія прогресу - секулярне вчення про сенс життя, найбільш близьке до аналогічних релігійних вчень. Близькість ця зумовлена спробами представників релігії людства імітувати ритуальну практику й організаційну структуру релігійних громад (насамперед християнства), а також майже повною відсутністю (за винятком Фоєрбаха) прагнення радикально протиставити себе світові релігій (як це зробив, наприклад, комунізм).

Родоначальником релігії людства вважається француз Огюст Конт (1798-1857), який у 1817-1822 рр. був секретарем Сен-Симона. Від нього Конт засвоїв ідею безупинного прогресу людства, зумовленого зміною важливих форм духу (теологія - метафізика - наука). Конт став фундатором позитивізму як філософської течії, що визнає реальними тільки "позитивні знання", що здобуваються наукою знання про зв'язки природи, пізнаваної в безпосередньому досвіді, а також родоначальником соціології як науки, що виявляє аналогічні зв'язки в людському суспільстві. У 40-х рр. XIX ст. Конт вирішує розширити соціологію і перетворити її на практичну науку перетворення суспільства на основі культу людського як єдиної істоти. Конт підтверджує, що узята сама по собі людина - лише "зоологічний вид", її щира природа розкривається тільки в людстві як величезному організмі, складеному із сукупності минулих і нинішніх поколінь людей. Вихід у світ "Системи позитивної політики", або "Трактату про соціологію", де викладена релігія людства (1815,1854 рр.), став головною віхою розвитку нової релігії.

1830 р. Людвіг Андреас Фоєрбах (1804-1872) анонімно опублікував твір, у якому відхиляв ідею безсмертя душі. Першоджерело релігійних уявлень Фоєрбах вбачав у почутті залежності людини від непідконтрольних їй сил. Безсилля шукає вихід у породжуваних фантазією надії й розраді - так виникають уявлення про богів як джерела здійснення людських сподівань. Бог, за Фоєрбахом, є лише проекцією людського духу, ідеалізованою людиною, що через жорсткі умови буття, яка заважають досягненню ідеалу, відчужується від останнього. Релігія, на думку Фоєрбаха, паралізує прагнення людини до кращого життя в реальному світі, тобто у світі безпосереднього і повсякденного досвіду, і до перетворення цього світу, підміняє його покірним і терплячим чеканням прийдешньої надприродної винагороди. Заперечуючи релігійний культ, Фоєрбах протиставляє йому культ людини, її обожнення. Він зазначає, що прагнення людини до власного щастя переростає рамки егоїзму, оскільки щастя недосяжне поза людським єднанням. Фоєрбах вбачав рушійну силу розвитку суспільства в релігійній свідомості і проповідував антропотеїзм (людинобожжя).

Об'єднувачем вчень Фоєрбаха і Конта став Фридрих Йодль (1849-1914), котрий вважав, що Бог - це не сама природа і не її творець, але уявлення, що виростає з найглибшої природи людини: він - у людських серцях, у людському дусі, там, де є любов, що об'єднує людей.

Релігія людства в результаті активних пропагандистських зусиль Контане тільки набула маси послідовників, а й на порівняно короткий період стала державною релігією в Бразильській імперії

Християнський соціалізм

Фундатором християнського соціалізму є П'єр Леру (1797-1871). Різко критикуючи Католицьку церкву, Леру вважав, що старе християнство має бути заперечене, а нова релігія (релігія людства) сприятиме зціленню суспільства від його хвороб. Основна ідея цієї релігії полягає в тому, що рай має здійснитися на землі. Різновидом релігії людства можна вважати космізм, що набув особливого розвитку в Росії. У космізмі загальний прогрес, що розуміється в релігії людства як поступове поліпшення умов життя людей, піддається радикализації і тлумачиться як перетворення Всесвіту. Фундатором російського космізму є Микола Федоров (1828-1903), погляди якого були викладені його учнями в прані "Філософія загальної справи".

Вбачаючи основне зло для людини в смерті, підкоренні її сліпою силою природи, Федоров висуває ідею регуляції природи засобами науки і техніки. Вища мета такої регуляції - не створення більш сприятливих умов для людей, що вже живуть, а відродження предків, шлях до якого - оволодіння природою, перебудова людського організму, освоєння Космосу і керування космічними процесами. Послідовники Федорова Костянтин Ціолковський, Володимир Вернадський і Олександр Чижевський звільнили космізм від впливу) християнства, розкрили його суто секулярну сутність.

Відповідно до цього людина намагається забезпечити себе приємним в умовах влади закону причинності, і тому вона створює імперії. Проте протиборство імперій великою мірою зменшує її шанси на здійснення свого призначення. Крім того, поділ людства на імперії не тільки послаблює людство в цілому, але і дозволяє людині розраховувати, що вона може належати до іншої, більш сильної імперії, ніж та, до якої вона належить первісно. Тому найменший ризик поразки завжди призводить до того, що частина членів однієї імперії таємно або явно переходить на бік іншої, більш щасливої. Отже, всі імперії рано або пізно приречені на невдачу. Тому людина має, по-перше, усунути поділ людства на імперії і/або зробити людство єдиною імперією, а по-друге, об'єднані в такий спосіб сили усіх людей спрямувати на послідовне розширення завоювань приємного. Таким чином, імперська група розширюється до меж людства, а її претензії охоплюють увесь можливий світ (Космос).

Отже віровчення космізму і релігії людства можна подати такою формулою: людське життя визначається панівним у світі законом причинності, тому людина має прагнути силами людства підпорядкувати (завоювати) весь світ, щоб одержати від нього усе, що в ньому є приємного, або, принаймні, позбутися усього, що в ньому є неприємного.