Релігієзнавство - Кислюк К.В. - Секта

Деномінація (латин, denominatio — наділення спеціальним ім’ям) — релігійне об’єднання, що перебуває в стадії організаційного оформлення. Цей термін використовується також як синонім слів "віросповідання", "конфесія", що означають приналежність до визначеної релігії. Деномінація є широким релігійним об’єднанням. їй властиве пряме, обліковане членство. Керують деномінацією органи, обрані віруючими. Хоча серед групи служителів культу в деномінації часто виділяється невелика кількість людей, яким надається "особливий дар" розуміння й витлумачення "Слова Божого". Деномінаціями вважаються понад 200 релігійних організацій з центрами у Сполучених Штатах Америки. Це переважним чином різні напрями такого відгалуження християнства, як протестантизм (баптисти, адвентисти, методисти).

Церква

Церква (грецьк. κυριακον — "Господній дім") являє собою централізоване, численне самоврядне об’єднання віруючих, яке склалося на основі спільності релігійних уявлень та культової діяльності. Для цього типу релігійного об’єднання характерні такі ознаки:

• централізоване ієрархічне управління;

• наявність професійного священства (кліру), чітко відокремленого від простих віруючих (мирян);

• зовнішнє формальне членство замість облікованого.

Фактично членом Церкви вважається кожна людина, про що красномовно свідчить обряд хрещення немовлят у деяких напрямах християнства.

У канонічному праві Римо-Католицької Церкви невід’ємною ознакою Церкви є наявність єпископату—адміністративних округів, які об’єднують громади, місії, монастирі на певній значній території.

Церква є вищою формою релігійної організації. Рівню Церкви в організаційному відношенні якраз відповідає історично панівне в нашій країні православ’я.

Секта

Секта (латин. secta — вчення, напрям) — релігійне об’єднання із самобутнім віровченням і культом, що, як правило, відкололося від більш великої організації та характеризується порівняною нечисленністю, замкнутістю, ізольованістю від світу й від інших релігій, претензіями на винятковість поглядів, що сповідуються його прихильниками.

Сектантські догмати прості, але тяжіють до основ вчення тієї релігії, з якої виникла секта. Самобутність сектантського віровчення зводиться до того, що якісь другорядні елементи віри, які вже існували у вихідній релігії, тут зводяться до положення центральних. Наприклад, це можуть бути зцілення, пробудження або вчення про кінець світу.

Культова практика сектантів наділі спрямована не на підтримку внутрішнього духовного зв’язку з надприродним, а на демонстрацію свого різко негативного ставлення до світу. Численні заборони, дотримання яких вимагає від своїх прихильників секта, покликані зіграти роль своєрідного сита, проходячи через яке, гідні відокремлюються від негідних. Така поведінкова твердість виробляє почуття приналежності до елітарної меншості, що володіє недоступною всім іншим повною й остаточною істиною.

Влада в секті, як правило, дається завдяки особистим "духовним дарам" і визнанню "духовної сили". Її лідери виявляються в результаті особливого натхнення, що начебто сходить на людей.

Як правило, секти—досить короткочасні об’єднання й не існують довше, ніж життя одного покоління. Проте їхня доля складається по-різному. Одні секти розпадаються, зазвичай після відходу від керівництва сектою її лідера. Інші секти вписуються у суспільство, розширюють свої лави й розвивають бюрократичні структури управління, перетворюючись на деномінації. Це відбувається через достатньо природний процес—дорослі діти членів секти, виховані вже в дусі її віровчення, більше не потребують навернення в "істинну віру", драматичного зламу життя, на яких більше не акцентується увага. Нарешті, деяким сектам вдається зберігати себе, використовуючи певні засоби самозбереження—сувору дисципліну, винятковий колективізм в усіх сферах життя членів секти, обмеження на спілкування із зовнішнім світом, шлюби тільки між "своїми" тощо.

Терміном "культ" позначають невелику за чисельністю, короткочасну, часто територіально локальну релігійну організацію з нерозвиненою організаційною структурою, але прикметною: 1) оригінальною культовою діяльністю, яка радикально відрізняється від пануючої в суспільстві релігійної традиції; 2) яскравою особистістю лідера. У цьому значенні термін "культ" частіше за все використовується для позначення сучасних нетрадиційних релігійних об’єднань на зразок сумно відомого в Україні в 1990-х рр. "Білого братства" на чолі з Марією Деві Христос. Лише зрідка західні дослідники позначають ним невеличкі релігійні угруповання, які частково не визнають основні положення загальнохристиянських Символів віри.