Релігієзнавство - Кислюк К.В. - "Таємні товариства"

"Таємні товариства" — це асоціації, мета, порядок членства, ритуали, навіть саме їхнє існування є таємним і відкривається тільки вузькому колу посвячених. Релігійний характер має лише незначна частина відомих з історії таємних об’єднань — політичних, економічних, кримінальних. Термін "таємні товариства", на наш погляд, найдоцільніше вживати щодо двох типів релігійних організацій — до таємних союзів у первісних релігіях, які, наприклад, збереглись у багатьох африканських народностей, а також до деяких сучасних нетрадиційних релігійних організацій. Прикладом таких організацій може служити американський Ку-Клукс-Клан. Ця організація виникла після Громадянської війни 60-х рр. XIX ст. для боротьби з афроамериканцями. Після свого відродження у 1920-х рр. Ку-Клукс-Клан перетворився на товариство релігійної спрямованості, що протистояло католикам, іудеям, взагалі "іновірцям". За традицією, щоб зберегти таємницю, його члени здійснюють свої ритуали і навіть проводять публічні ходи у білих балахонах і натягнутих на обличчя ковпаках.

Так само як і щодо культу, щодо релігійної організації діє закономірність — чим більш зрілою є та чи інша релігія, тим більш численною і складною є релігійна організація.

Якщо ж у якійсь релігії не буде хоча б одного з цих елементів, вона не буде вже й релігією в повному сенсі цього слова. І справді, важко уявити собі релігію без віри, віровчення, культу або організації.

Існує ще цілий ряд елементів, властивих кожній релігії (її догматичне і моральне вчення, аскетичні принципи й правила життя тощо); усі вони органічно і логічно пов’язані із зазначеними вище основними чотирма частинами релігії.

Релігія має також два боки: зовнішній—як вона уявляється сторонньому спостерігачеві, і внутрішній, який відкривається віруючому, що живе відповідно до духовних і моральних принципів тієї або іншої релігії.

Із зовнішнього боку релігія є:

• у суспільно-практичному сенсі — організацією з визначеною структурою управління (Церква), правилами життя своїх послідовників, культом;

• у філософському плані — світоглядом, що містить у собі систему конкретних положень (істин).

До істин релігії належать такі.

• Сповідання духовного, досконалого, розумного, особистого Начала—Бога, який є Джерелом (Причиною) буття усього, що існує, у тому числі людини, і завжди є активно присутнім у світі. Ця ідея може мати дуже різноманітні за формою, змістом і ступенем ясності вираження в різних релігіях: монотеїстичних (віра в єдиного Бога), політеїстичних (віра в багатьох богів), дуалістичних (віра в два Божественних начала: добре й зле), анімістичних (віра в наявність душі у всіх сил і явищ природного світу).

• Переконання втому, що людина здатна до спілкування, єднання з Богом і досконалого, вічного з Ним життя. Ця аксіома релігійного вчення складає фактично саму його сутність.

• Віра в буття світу надприродного, вступаючи в духовний контакт із яким (своїми чесними або, навпаки, аморальними вчинками), людина у великому ступені визначає своє життя.

З внутрішнього боку релігія — це особливе духовне життя, що відкриває людині надприродний світ.

І снують й інші точки зору на структуру релігії. Згідно з однією з них до зовнішньої структури релігії належать: релігійні уявлення (комплекс ідей і образів, пов’язаних з вірою в надприродне); релігійні дії (обряди, ритуали і звичаї, за допомогою яких віруючі спілкуються з надприродним), релігійні настрої (емоційно-психологічні стани, викликані вірою в надприродне) і релігійні організації. До внутрішньої структури релігії відносять: релігійну картину світу^ (погляд на навколишній світ як на світ природний і надприродний) і релігійну науку життя (моральні й соціальні правила поведінки віруючої людини).

Згідно з іншою точкою зору, поширеною у вітчизняному релігієзнавстві соціологічного спрямування, у структурі виділяють:

1) релігійну свідомість,

2) релігійну діяльність,

3) релігійні організації,

4) релігійні стосунки.

Це більш загальна структурація релігії. Зокрема, релігійна свідомість, крім віри, включає і віровчення, а також релігійну філософію. Релігійна діяльність, крім культової, включає й поза культову діяльність. До поза культової діяльності належать діяльність з тлумачення й систематизації релігійних ідей, їхнє викладання в духовних навчальних закладах, місіонерська діяльність, виховання у родині, керівництво різними ланками релігійної організації. Релігійні організації також можуть створюватись для функціонування й у поза релігій них сферах (наприклад, "Банк Святого Духу" у Ватикані, християнські, ісламські політичні партії тощо). Нарешті, релігійні стосунки можна визначити як збірну назву для стосунків, в які: вступають між собою віруючі у процесі релігійної діяльності в релігійних організаціях і установах. Слід уточнити, що не всі без винятку стосунки такого типу обов’язково є релігійними. Релігійні індивіди, групи, інституції можуть здійснювати й нерелігійну — економічну, політичну, просвітницьку діяльність. Релігійні стосунки поділяють на культові та поза культові. Культові стосунки налагоджуються під час спільного виконання віруючими культових дій. Наріжним каменем культових стосунків є взаємовідносини "людина—надприродне (Бог)", чиїм відповідником у звичайному житті є взаємовідносини "батько—син": Позакультові стосунки, відповідно, встановлюються під час спільного виконання позакультової діяльності. Прикладом таких стосунків є взаємозв’язки між учнями й викладачами духовних начальних закладів. Релігійні стосунки можуть мати різний характер — солідарності, терпимості й нейтралітету, конкуренції, конфлікту й боротьби, нерідко з сильною тенденцією релігійного фанатизму.