Релігієзнавство - Кислюк К.В. - Релігійний підхід

Щодо проблеми сутності і походження релігії існують два основних підходи: релігійний (богословський, або теологічний) і світський (релігієзнавчий, або науково-філософський).

Релігійний підхід

Релігійний підхід стверджує, що поява ідеї Бога в людській свідомості та виникнення релігії обумовлені тим, що є Бог, який створив світ (світ має початок і кінець), природу, людину. Бог впливає особливим чином на людину, а людина здатна за певних умов сприймати цей вплив, спілкуватися з Богом. Наводяться й докази буття Бога.

1) Онтологічний доказ був сформульований блаж. Августином (V ст.) і теологом Ансельмом Кентерберійським (XI ст.). Він полягає втому, що, оскільки ми можемо уявити собі досконалу істоту, вона має бути, тому що в протилежному разі ми не могли б її уявити^*4. Логічна неможливість цього доказу полягає втому, що реальне існування Бога підмінюється існуванням поняття про Бога: від того, що я уявляю в своєму гаманці сто талерів, моє майно не стане на них більше, — так спростував цей доказ відомий німецький філософ І. Кант (1724—1804)^*5. Проте онтологічний доказ дозволив перейти до менш уразливих доказів—історичного і психологічного.

2) *4: {Ансельм Кептерберийский. Прослогион // Соч.— М, 1995.— С. 128-129.}

3) *5: {Кант И. Критика чистого разума // Соч.: В 8 т.— М, 1994.— Т. 3.— С. 452.}

4) Космологічний доказ, намічений великими античними мудрецями Платоном і Аристотелем і остаточно сформульований видатним богословом західноєвропейського Середньовіччя Томою Аквінеьким (1225/1226— 1274), вимагає для такого складного світу, як наш, першопричини, первісного імпульсу всякого початку або руху, що сам має бути безпричинним, безумовним. Цей доказ розвивали видатні філософи-раціоналісти Нового часу Г. Лейбніц і X. Вольф. Його заперечують, стверджуючи, що світ не вимагає першодвитуна, оскільки матерія сама має рух як свою властивість.

5) Телеологічний доказ стверджує наявність у світі доцільності, породженої Богом: "Ми переконуємося, що предмети, позбавлені розуму, якими є природні тіла, підкоряються доцільності... Оскільки ж самі вони позбавлені розуміння, вони можуть підкорятися доцільності лише остільки, оскільки їх скеровує хтось обдарований розумом і розумінням, як стрілець направляє стрілу. Отже, є розумна істота, яка надає ціль для всього, що відбувається в природі; й її ми називаємо Богом"^*6. Цей доказ зараз широко використовується, оскільки думка про наявність у світі гармонії, доцільності дуже поширена. Цей доказ можна покритикувати, стверджуючи, що гармонія нашого світу, побудована на поглинанні сильними слабких, на зіткненнях і боротьбі, не узгоджується з добротою Творця. Прихильники телеологічного доказу у відповідь на це заперечення вказують на факт гріхопадіння, що зіпсував Творіння. Мовляв, гармонійність світу іншого, нижчого порядку, не така досконала, як це було задумано Творцем, але вона все ж таки є.

6) *6: {Фома Аквинский. Сумма теологии // Боргош Ю. Фома Аквинский.— 2-е изд.- М., 1975 - С. 145.}

7) Моральний доказ стверджує наявність абсолютного і вічного морального закону, як прояв божественного начала у світі. Висунутий він знаменитим німецьким філософом І. Кат о .V. Чому "категоричний імператив", совість, так владно керує людиною? Тому що є Бог, тому що "вищого блага, яке моральний закон зобов’язує нас покладати предметом наших прагнень, ми можемо очікувати тільки від морально досконалої (святої і благої) і разом з тим усемогутньої волі"^*7. Цей доказ зрозумілий тільки совісним людям, тому його цінність відносна.

8) *7: {Кант И. Критика практического разума // Соч.: В 8 т.— М., 1994.— Т. 4.— С. 527.}

9) Історичний доказ—давній, оскільки на факт загальності віри в Бога (богів) указували ще античні автори (наприклад, Цицерон), але часто використовується й до сьогодні: "Історія не знає жодного народу, що був би зовсім позбавлений віри. Навіть атеїстів не можна вважати людьми по-справжньому невіруючими. Ідеологічні міфи, що приймаються ними на віру, — це, власне кажучи, перелицьована релігія"^*8. Цей доказ не має суворо логічного характеру, просто важко собі уявити, щоб омана була настільки масовою і давньою.

10) *8: {Мень А. История религии: В поисках пути, истины и жизни: Учеб. Пособие: В 2 кн. — М., 1997. — Кн. 1. - С.8.}

11) Психологічний доказ — сучасний. Наявність у людини релігійного почуття має викликатися зовнішньою причиною, яка й є Бог. Цей доказ зрозумілий тільки віруючим, тому його цінність також відносна.

Послідовники релігійного підходу також упевнені в тому, що релігія була вкладена Богом у людську душу і потім відкрита їй в істинах священних текстів. При цьому вказується, що релігійне почуття й релігійний культ, який супроводжує його, необхідні не для, скажемо так, задоволення божественного марнославства, а для самопізнання людиною своєї вищої духовної сутності, здатної відриватися від повсякденного і мирського.

Прикладом релігійного підходу до проблеми походження релігії може бути теорія "прамонотеїзму", обґрунтована католицьким священиком В. Шмідтом (1868—1954) у фундаментальній 12-томній праці "Походження ідеї Бога". Відповідно до цієї теорії віра в багатьох богів, легенди й міфи про героїв і царів є лише пізнішими перекручуваннями віри в єдиного Бога, Творця всього сущого.

Релігійний підхід завжди конфесійний, тобто стоїть на позиціях однієї з релігій.