Релігієзнавство - Кислюк К.В. - 1.4. ФУНКЦІЇ РЕЛІГІЇ

Той факт, що релігія існує протягом значної частини історії людського суспільства, безумовно, засвідчує її велике значення для людей і порушує питання про функції, які вона виконує. Ці функції стосуються як безпосередньо людини, так і суспільства в цілому.

Світоглядна функція

Світоглядна функція релігії є основною. Релігія надає певний сенс і ціль людському життю. Хоча саме по собі почуття переживання в житті Вищого Начала надихає людину й спрямовує її думки та дії у визначене русло, на наш погляд, головна ідея, що пропонується релігією віруючим, — це все ж таки ідея Спасіння. Потреба в спасінні виникає в людському суспільстві в момент переходу від первісності до цивілізації. Річ втому, що давня людина не відокремлювала себе від світу, сприймаючи його винятково емоційно ("усією душею і всім серцем") як живе, одушевлене "ТИ". Людина, умовно кажучи, цивілізована в своїй свідомості відсторонює себе відсвіту, осмислює його за допомогою абстрактного мислення як безлике конфронтуюче з нею "ВОНО". В результаті, як пише відомий німецький філософ К. Ясперс (1883— 1969), вона "усвідомлює своє буття в цілому, саму себе і свої межі. Перед нею відкривається жах світу і власна безпорадність. Стоячи над прірвою, вона ставить радикальні питання, вимагає звільнення і спасіння"^*17. Тільки тепер ці питання адресуються не світові, що сприймається чимось реально-близьким, а направляються в інстанцію потойбічного. Ця інстанція спочатку як виплід людської фантазії, тепер конструюється в людській свідомості як ідеальна модель Всесвіту, де панує "золотий вік" людини й світу, де немає бідності і неграмотності, хвороб і нещастя, волаючої прірви між багатством і бідністю, немає війн і насильства. До нього "золотого віку" ведуть дві дороги — шлях знання (науки й філософії) і шлях віри (релігії). Шлях знання орієнтує люди ну на пізнання Істини світу (тобто природних законів світобудови) і на цій основі — на його практичне, матеріальне перетворення в людських інтересах. Шлях же віри спрямовує людину на встановлення особистісного зв’язку людини й надприродного Абсолюту (Бога) в ім’я внутрішнього духовного самовдосконалення.

*17: {Ясперс К. Смисл и назначение истории.— М., 1991.— С. 34. }

Справді, вся історія світової культури демонструє прагнення до штучного моделювання Всесвіту із центральною віссю, яка б відкрила можливість піднестися до неба, — центральний стовп житлового приміщення, отвір у наметі, жертовник, вівтар, храм із дзвіницею. Також міфи і казки віддавна свідчать про невгамовний пошук людством засобів єднання світів — веселка, канат, міст, кінь, зрештою сходи, що приснилися біблійному Якову (Бут. 28:12).

Однак слід зазначити, що в різні історичні епохи значимість світоглядної функції релігії не залишалася незмінною. Якщо в попередні епохи виконання цієї функції робило релігію провідною формою суспільної свідомості та духовного життя більшості людей, то з кінця XIX ст., з того моменту, коли відомий німецький філософ Ф. Ніцше (1844— 1900) звістив про "смерть Бога", ситуація помітно змінилася. Якщо порівняти статистичні дані про кількість віруючих початку й кін ця XX ст., то можна побачити, що кількість невіруючих збільшилася в процентному відношенні до загальної чисельності населення Землі з менш як 1 % до майже 20%! Відповідно змінилася й релігійна поведінка людей, яка стала більш індивідуалізованою й усвідомленою: "В епоху, коли 10 заповідей, очевидно, вже втратили для багатьох свою силу, людина повинна бути готовою до того, щоб сприйняти 10 000 заповідей, укладених у 10 000 ситуацій, з якими її зіштовхує життя"^*18.

*18: {Франкл В. Человек в поисках смисла.— М., 1990.— С 39.}