Релігієзнавство - Кислюк К.В. - РОЗДІЛ 2. РЕЛІГІЄЗНАВСТВО ЯК ГАЛУЗЬ НАУКОВОГО ЗНАННЯ

2.1. ПРЕДМЕТ І СТРУКТУРА РЕЛІГІЄЗНАВСТВА. РЕЛІГІЄЗНАВСТВО ТА БОГОСЛОВ’Я (ТЕОЛОГІЯ)

Узагалі існують два основних підходи до вивчення релігії: теологічний (богословський) і світський (науково-філософський).

Теологічний (богословський) підхід

Теологічний (богословський) підхід у широкому розумінні розглядає релігію "зсередини" — як зустріч і постійне переживання людиною присутності Бога в житті людей і навколишньому світі. Це відчуття, вважають прихильники богословського (теологічного) підходу, дається людині через безпосереднє "бачення" Бога, сповнене тією ж внутрішньою достовірністю, що й відчуття людиною власного "Я". Тому, підкреслюють зокрема православні богослови, існує істотна різниця між "знанням про Бога" і "знанням Бога". Стати фахівцем зі Святого Письма й вчення (див. текст 2.2) Церкви може й невіруючий, але у таємницю "знання Бога" він не здатний проникнути. Цей підхід у християнстві репрезентований теологією (вчення про Бога в католицькій і протестантській традиції) і богослов ям (вчення про прославлення Бога в православній традиції, оскільки можливість пізнання Бога тут відкидається). Теологія (богослов’я) є частиною теоретичного рівня релігійної свідомості. Своє завдання теологічний (богословський) підхід вбачає в обґрунтуванні й систематизації змісту тієї чи іншої віри у віровченні та форм її втілення у культі.

Джеймс Фрезер (1854-1941)

Католицька теологія є складним за своєю структурою інтелектуальним утворенням з майже тисячолітньою історією. Вона поділяється на природну й надприродну. Спільним між ними є те, що вони мають справу зі Словом Бога, Творінням Бога, а не безпосередньо з Богом. Природна теологія пізнає Бога за його натуральним творінням, тобто матеріальним, природним світом, у якому ми живемо, а тому потребує опори на розум. Надприродна теологія пізнає Бога шляхом осягнення змісту його Одкровення, викладеного у Священному Писанні. Розум тут відіграє другорядну, службову функцію — з’ясування основних положень надприродного Одкровення, переклад їх символічного змісту на мову людського життя. Без "надприродного освітлення" віті вважається обмеженим у своїх пізнавальних можливостях. Тому надприродна теологія підноситься над теологією природною, змістовно розширяючи і конкретизуючи здобуті нею знання про Бога і створений ним світ.

Протестантська теологія поділяється на історичну теологію (історія релігій і Церкви у загальнокультурному контексті), систематичну теологію, яка обіймається віровченням, практичну теологію. У православних духовних школах викладаються такі предмети як апологетика, або основне богослов’я (вивчає, що таке православ’я, і яких витоків воно з’явилось, яким чином воно розв’язує основні проблеми духовного життя), порівняльне богослов’я (вивчає різні релігії у порівнянні їхніх догматів з християнськими), догматичне богослов’я, моральне богослов’я, пасторське богослов’я, екзегетика, патристика, сектознавство (вивчає нові релігійні організації). До теології (богослов’я) входять також дисципліни, спрямовані на дослідження релігійної практики — наприклад, літургика.

Теологічні (богословські) дослідження у наш час неможливі без широкої загальнокультурної підготовки їх фахівців, знання ними основних закономірностей природи, суспільства, людини. Теологічні (богословські) дисципліни так чи інакше використовують методи дослідження з гуманітарних і природничих наук. Принаймні, як зазначають самі теологи, тут діють щонайменше три раціональних принципи: 1) принцип лінгвістичної раціональності, згідно з яким теологія залучає наукову чи філософську термінологію, видозмінюючи значення багатьох понять (наприклад, "дух" у філософії й "дух" у теології); 2) принцип логічної раціональності, згідно з яким міркування теолога повинні бути упорядкованими, логічними; 3) принцип методологічної раціональності, згідно з яким теологія дотримується методу, певної послідовності у своїй роботі.

Починаючи із середини XX ст. у теології (богослов’ї) набули поширення оригінальні концепції, які засвідчили процес поступового осучаснення релігії. Назвемо деякі з них, на наш погляд, найцікавіші:

• "Теологія визволення", яка була започаткована наприкінці 1960-х рр. в Латинській Америці в католицькому середовищі й отримала свою назву після виходу однойменної праці перуанського священика Густаво Гутьєреса. Заслонами Гутьєреса, його теологія пропонує новий підхід до богослов’я. Традиційно воно лише потрактовувало істини Одкровення. Відтепер, навпаки, теологія повинна виступати за покращення земних умов життя християнина, звільнення його від політичного і соціального гноблення, економічних негараздів. Це й є те справжнє спасіння, яке Церква обіцяє своїм вірним.

• "Теологія надії", названа так за працею Ю. Мольтмана. Він порівнює Церкву із стрілою, випущеною у світ. її мета — не просто індивідуальне, особистісне, "духовне" спасіння. Це реалізація надії на справедливість, гуманізацію людських стосунків у цілому світі. Відтак, позиція християнина — це не пасивне очікування Другого Пришестя Христа і встановлення Царства Божого на землі, але активна праця з перетворення навколишнього світу на християнських засадах, "знаючи, що ваша праця не марнотна у Господі!" (1 Кор 15:58).

• "Феміністська теологія" (М. Дейлі, Р. Ретфорд Рутер), чия поява стала можливою завдяки подальшій демократизації західного суспільства і широкому розгортанню феміністичного руху за жіноче рівноправ’я. За своєю методологією "феміністська теологія" відповідає критеріям науковості. У той же час багато з її представниць хотіли б залишитися у межах релігії, однак наблизивши її сповідування до особливостей жіночої духовності.

Предметом "феміністської теології" є категорія Жіночого у релігії. Розгляд цієї категорії має, з одного боку, показати просякнутість більшості національних і світових релігій чоловічим началом, з другого—вказати шляхи відозміни віронавчальної та культової практики у бік збільшення представництва у них Жіночого. На думку "феміністської теології", у релігії Бог, як правило, — представник сильної статі, попри те, що досконала істота за самим своїм визначенням не маєстаті, вона і Творець, і Отець, і Мати водночас. Освячення цієї обставини у Біблії, Корані, Ведах, Торі та інших священних текстах, створених чоловіками, призводило до вкорінення патріархату в культуру. Як наслідок—склалася ціла релігійна система приниження Жіночого. На рівні віровчення цс проявлялося в закидах про "гріховність", "неповноцінність жінки", на рівні культової практики — у найрізноманітніших обмеженнях у вигляді менструальних табу, згідно з якими жінку вважали нечистою у певні дні, практиках жертвопринесення (ритуальне самоспалення вдів в індуїзмі), жорсткого контролю за жіночою репродуктивністю й сексуальністю.

Натомість, "феміністська теологія" намагається переписати священну історію, зробивши наголос на участі жінок у встановленні й поширенні християнства (Марія Магдалина), ісламу (мати пророка Аміна й улюблена дочка Фатіма), збереження іудаїзму під час його розсіяння по світу (цариця Естер), відновити забуті імена інших церковних активісток, містиків, святих і мучениць. Вона веде боротьбу за розширення кола священних текстів новими оповіданнями, пісне співами, молитвами, написаними жінками, за введення богослужбових обрядів, які віддзеркалювали б саме жіночі уявлення про спілкування з Вищим Началом, розширення й полегшення доступу жінок до різних ступенів священства і посад у релігійних організаціях.

• Сучасна "постмодерністська теологія". її основні ідеї такі: 1). Творіння не є миттєвим актом, виявом безмежної могутності Божої. Не тільки будь-яка людина, але й кожна річ у світі є співтворцем Бога, вони творять, крім себе, ще й увесь світ, приймаючи на себе одночасно відповідальність за нього. Утілення Бога в Ісуса Христа також відтворюється в кожній людині — тією мірою, якою вона є особливим мікрокосмом, маленьким самодостатнім світом. 2). Бог уже не перебуває в небесній сфері і недоступний для спілкування. Він завжди присутній у земній сфері, не просто виражає себе у Священних текстах, а й чекає від людини як від свого співрозмовника відповіді у вигляді особистісного розуміння цих текстів. 3). Християнство — це релігія соціокультурної меншини порівняно з людством, вона на побутово-життєвому рівні розглядається як одна з мов, пору з наукою, мистецтвом, багатьма іншими віруваннями і культами, за допомогою яких людина може найповніше висловити усе внутрішнє багатоманіття власного "Я".