Релігієзнавство - Кислюк К.В. - Проблеми психології релігії

Для психології релігії на різних етапах її існування стрижневими залишалися кілька проблем:

1) проблема витоків і джерел релігійних почуттів, точніше кажучи, співвідношення індивідуального психологічного й колективного соціального факторів у їх формуванні;

2) проблема специфіки релігійних почуттів, зокрема співвідношення у них емоційних і раціональних, свідомих і несвідомих складників;

3) проблема закономірностей релігійного досвіду та форм його вияву (екстаз, одержимість, прозірливість тощо), а також проблеми релігійного страху, сутності релігійного фанатизму тощо, а також

4) механізми виконання релігією психотерапевтичних функцій.

І. Проблема витоків і джерел релігійних почуттів

Більшість західних учених, починаючи з відомого американського філософа-прагматика У. Джемса, дотримувалися індивідуалістичної позиції. Вони вважали, що релігійність індивідів визначається їхніми власними психологічними особливостями. Якщо одним корисний науковий досвід, то іншим — досвід релігійний, під яким У. Джемс розумів найрізноманітніші форми суб’єктивних релігійних переживань. Таким чином, релігійна віра уявлялась як наслідок неусвідомленого функціонування психіки індивіда. Останній ніби випадково продукує релігійні переживання й уявлення, значною мірою позначені психологічними особливостями його особистості. Подібні позиції поділяв також інший американський психолог У. Маслоу. Він намагався довести, що в основі будь-якого релігійного переживання лежить особливий тип індивідуального "релігійного досвіду", що отримав назву "пік досвіду". Згідно з У. Маслоу всі колективні форми релігійного життя є вторинними щодо згаданого "пік досвіду", значущого тільки для його носія.

Проміжну позицію обстоювали так звані інтеракціоністи (Д. Бетсон.Л. Вентріс). Вони схилялися до думки, що психіка релігійної людини є продуктом взаємодії (інтеракції) між індивідом і "соціальною ситуацією", яка справляє на його уявлення досить-таки помітний вплив.

Зрештою, колективісти, до числа яких належали психологи-марксисти, зазначали, що індивідуальна психіка не є замкнутою у собі цілісністю, зміст якої є природженим або успадкованим від попередніх генерацій. Навпаки, увесь зміст психіки індивіда є породженням і віддзеркаленням його взаємодії з навколишнім світом, у тому числі із суспільним середовищем. Віра у надприродне в цьому відношенні не відрізняється від інших феноменів свідомості. Вона формується у процесі соціалізації індивіда. Тому, скажімо, при розгляді індивідуальної релігійності треба розуміти, що вона склалася переважним чином через релігійний ухил родинного виховання, навчання у релігійному навчальному закладі, під впливом участі у релігійній громаді, читання релігійної літератури тощо.

II. Проблема специфіки релігійних почуттів

Позицію переважання несвідомих компонентів у психіці віруючої людини обстоював австрійський лікар-психіатр і філософ З. Фрейд та його послідовники, зокрема К.-Г. Юнг (1875—1961). На відміну від З. Фрейда, К. Юнг віддавав перевагу не індивідуальному, а "колективному несвідомому". "Колективне несвідоме" містить "архетипи" — певні символи, ідеї та уявлення, притаманні всьому людському роду. До числа найважливіших архетипів К.-Г. Юнг відносив у тому числі релігійні символи і образи. За цим підходом доступ до колективного несвідомого відкривається переважно підчас перебування в кризових станах, зокрема таких, як психотравми, тяжкі хвороби, пологи, під час застосування психоделічних засобів, психотехнічних прийомів або ж через сновидіння.

З точки зору радянських дослідників релігії, немає специфічних "релігійних" психологічних процесів. Формування релігійності відбувається через перелаштування звичайних людських чуттів з природного на надприродне. Релігійні уявлення існують тільки у свідомості людини, отже їхнє функціонування неможливе без активної участі раціональних пізнавальних процесів—уяви, мислення тощо. Свідомість утримує ці уявлення під своїм контролем, послабляючи його тільки у виняткових обставинах (наприклад, у короткочасну мить релігійного екстазу).

За сучасною точкою зору, релігійні почуття — це особливий різновид людських чуттів (поряд з естетичними, моральними, інтелектуальними), що містять як афективні, так й інтелектуальні компоненти. Релігійні почуття — переживання людини, пов’язані з її ставленням до Абсолютного, ті переживання, що виявляються здебільшого у формі тривоги, трепету, благоговіння. Релігійні почуття існують тому, що людині як такій взагалі властива потреба у вищих цінностях та абсолютних регулятивах. Але процес їх освячення опосередковується; культурними, часто неусвідомленими традиціями, системою виховання, активністю релігійних організацій. Загальна складність життєвого шляху будь-якої людини, постійне виникнення ситуацій, на які людина не здатна адекватно відреагувати, також сприяють формуванню релігійного прошарку людської психіки.

Релігійні почуття виконують життєво важливі для людини функції. Скажімо, вони забезпечують психологічний комфорт людині шляхом самозаспокоєння підчас виконання культових дій.