Релігієзнавство - Кислюк К.В. - Предмет психології релігії

Через те, що майже кожна філософська чи теологічна система намагалися психологічно осмислити феномен релігії, психологія як релігієзнавча дисципліна виникла порівняно пізно — на початку XX ст. Вирішальними для її становлення виявились праці У. Джеймса та діяльність Стенлі Холла (1846— 1924), який заснував перший науковий журнал із релігійної психології та освіти.

Предмет психології релігії

Предмет психології релігії можна визначити як вивчення сукупності психологічних явищ, пов’язаних із релігією та релігійністю.

Дослідження релігії з точки зору психології провадиться на двох рівнях: це, по-перше, теоретичний аналіз релігійної психіки як індивіда, так і групи; по-друге, емпіричне дослідження психології віруючих. Зрозуміло, шоу реальній практиці психолога релігії обидва рівні тісно пов’язані один із одним: теоретичний аналіз релігійної психіки провадиться на фактологічній основі, зібраній під час емпіричних досліджень; у свою чергу, теоретичні схеми завжди мають бути перевірені через зіставлення їх із даними конкретних досліджень.

Психологія релігії користується методами соціальної психології, серед яких можна виділити такі:

• Спостереження. Особливо ефективний цей метод тоді, коли інформацію про релігійних людей отримують, вивчаючи їхню поведінку в звичних для них умовах: під час богослужіння, молитви тощо. З другого боку, можливості цього методу обмежені тим, що він фіксує зовнішні прояви релігійності, залишаючи поза увагою найцікавіше — внутрішні переживання людей, перейнятих релігійною вірою.

• Дослідження документів. Багато дослідників релігійної психології ґрунтують свої міркування на щоденниках і автобіографіях релігійних містиків, аскетів, відлюдників, "ясновидців". Цей метод надає рідкісну нагоду проникнути у внутрішній світ віруючої людини, хоча, з другого боку, без критичного ставлення до подібного матеріалу, можна отримати й хибні результати. Для атеїстично налаштованого психолога релігії особливий інтерес становлять свідчення людей, які з тих чи інших причин відійшли від релігії. Подібні свідчення багато чого можуть розповісти про умови й психологічні, світоглядні чинники виникнення релігійної віри і, навпаки, відходу від неї.

• Опитування (у формі анкети чи інтерв’ю). Завдяки цьому методу здобуваються дані про реальну мотивацію поведінки опитаних віруючих, їх соціально-психологічні й світоглядні орієнтації.

• Експеримент. Головна вимога до цього методу —- його природність. Інакше кажучи, жодні штучні втручання в релігійну діяльність уважаються не припустими. Наприклад, декілька різних осіб чи груп слухає проповідь певного змісту, яку виголошує проповідник з тими чи іншими особливостями. За відмінностями, які виникли між слухачами проповіді та тими, хто її не слухав, робляться аналітичні висновки щодо ефективності використаних у проповіді пропагандистських прийомів, особистісних якостей оратора тощо. Також набули розголосу експерименти американського лікаря Дж. Ліппі, який широко експериментував із власною свідомістю, використовуючи психотропні речовини, а потім сконструював ізоляційну ванну, де технічними засобами моделював граничні стани спілкування з Надприродним.

Як бачимо, кожен із зазначених вище методів дозволяє задовільно вирішувати конкретні дослідницькі завдання, які ставлять перед собою психологи релігії. Водночас тільки комплексне застосування згаданих методів може забезпечити достатній рівень узагальнення.

Для психології релігії типовими є два види ставлення до релігії як такої: або неупереджений підхід, або підхід теологічний. З першої точки зору, слід принципово відмовитися від з’ясування питання про істинність чи хибність релігійних уявлень, як такого, що виходить за межі компетенції психології як науки. Так було вирішено на XV Всесвітньому психологічному конгресі. Проте представники цього підходу більш схильні вважати все різноманіття психічних проявів релігійності наслідком переорієнтації звичайної людської психіки внаслідок дії певних вагомих чинників. Скажімо, існує релігійна любов, релігійний страх. Але релігійна любов—лише загальне почуття любові, обернене на релігійний об’єкт; релігійний страх — звичайний трепет людського серця, що живиться ідеєю потойбічної віддяки. З теологічної точки зору, саме існування релігійних вірувань, зустріч у них людини з Богом, пояснюється дійсною наявністю надприродного (священного, божественного) — чи то поза межами природного світу, що оточує людину, чи то в глибинах самої людської душі.