Релігієзнавство - Лубський В.І. - Тур

Широко знаний був і божок Купайло, що влітку мав гучне свято. Це був бог плодючости, радості, згоди та любові, от чому він пов'язується з Я рилом. Густинський літопис XVII ст. подає, що Купайло — це бог достатку та врожаю, а архімандрит Інокентій Гізель у "Синопсисі" 1674 р. стверджує, що це бог земних плодів, якому приносять жертви на початку жнив. З приходом християнства Купайло поєднався із Святом Івана Хрестителя 24 червня і став Іваном Купайлом.

Див, Діва. Давні пам'ятки згадують про бога Див, але не подають Його значення. Саме слово "Див", диво, дивний одного походження з санскритським і перським Deva, —божество, латинським Deus — бог, грецьким Zeus — Зевс. Дослідники приймають бога Див за дракона, змія, велета, чудище (пор. наше "диво"). Крик Дива означає громовий удар і бурю і вважається за злу ознаку, як це бачимо в "Слові о полку Ігоревім". У всіх дивах, чудищах величезна надприродна сила. Вони творять дива, дивне, чудо, і саме це слово означає велета, великана.

У "Слові" згадується й богиня Діва, але подання це таке неясне, що дослідники часто цю Діву приймають за Дива.

Деякі дослідники під Дивом убачають тільки лиховісну птаху, пугача. Сумцов твердить, що Див перейшов у нас на лісовика. В.Я гич не вважав Дія й Діву за божків. За Аничковим Див — це лісовик.

Тур

Деякі пам'ятки згадують бога Тура, але що це був за бог звичайно не подають. У Львівському Номоканові XVII ст. в числі поганських ігрищ згадуються й Тури. Дійсно, дослідники подають, що в Галичині на Подністров'ї було свято Тури чи Туриці на честь бога Тура, коли водили по селу бичка й приспівували: "Ой Туре, небоже, ой обернися та й подивися".

Деякі дослідники пов'язують Тура з сонячними богами. Від слова Тур лишилося багато топографічних назв: Турія, Турійськ, Турковичі, Турів та ін. Тур з давнього часу вживається, як епітет хоробрості. У "Слові о полку Ігоревім" князь Всеволод зветься яр-тур або буйтур, або й просто Тур.

Самі тури, чорні лісові бики, були широко відомі в Україні аж до XVI ст. Взагалі тур добре знаний в народних приказках.

Рід і Рожаниця

Давні пам'ятки не раз згадують ще й про Рід та Рожаницю, як про богів, але не окреслюючи їх значення. В Питаннях Кирика з XII ст. читаємо: "Аже се Роду і Рожаниці крають хліби, і сири, і мед". Отже, цим богам приношено жертви. Дослідник Афанасьєв твердить, що Рід — це бог долі — доля, талан, суд-присуд. А Рожаниці — це богині людської долі, як грецькі Мойри чи латинські Парки, це феї, що з'являються при народженні дітей.

Устав Св.Сави в "Сповідальних питаннях" ставить Рід і Рожаницю в число головних богів. У нас Рожаниці святкувалися на другу Пречисту, на Народження Богородиці 8 вересня.

Як свідчить "Слово Данила Заточника", Родом лякали дітей: "Діти бігають Рода". Дехто з учених сприймає Рода за лісовика.

Троян

Стародавні пам'ятки часто згадують про бога Троя на, але що це був за бог, не пояснюють. В "Хожденії Богородиці по мукам" XII ст. говориться, що грішники поробили собі ідолів: "Тро-яна, Хорса, Велеса, Перуна", отже Троян виходить навіть на перше місце. В рукопису XVI ст. "Слово і откровеніє св.Апостола" читаємо, що люди сприймають "богів Перуна і Хорса, Дня і Трояна".

Бог Троян добре відомий і в сербів, навіть в одному оповіданні говориться, що він мав три голови, воскові крила й козлині вуха.

Доля

Стародавні пам'ятки не знають бога Долю, але пізніші дані свідчать, що такий був. За народним повір'ям кожен має свою долю, призначену йому Богом. Ця Доля з'являється в образі нової зірки в Небі одразу після народження людини, а з її смертю зірка падає з Неба додолу. У нас Доля пізніше поділилася на добру й злу — це Доля й Недоля.

Серед усього українського народу віра в Долю здавна надзвичайно сильна. Кожному Доля розставляє, що має бути ще від колиски і що має статися, Доля тебе таки знайде й зробить своє. Від Долі не втечеш. Але ніхто не знає, яка Доля його чекає. Яким кого створено, таким він і помре. Кому яка суджена дівчина, чи дівці хлопець, того не оминеш. Судженого конем не об'їдеш, хіба смерть розлучить. З такого світогляду постало й славнозвісне українське: "Якось воно буде!" У нас часто говорять: "Його спіткала зла Доля".

Український народ має багато приповідок про Долю: що має бути, того не минути; що Бог дасть, те і в вікно подасть; Долі й конем не об'їдеш; перед Долею не втечеш і багато ін.

Як указують дослідники, поняття про неминучість Долі прийшло до нас дуже рано, ще за Чорноморсько-дунайської доби життя від римлян. Як показав дослід проф. Сонн, наша Доля — це римська фортуна, що була сильно пов'язана з релігією. Доля буває добра й зла, діяльна і лінива. Власне таке поняття фаталістичної Долі відоме всюди, де були римські впливи: у східних слов'ян, сербів, румунів, греків, іспанців. Неминучість Долі — це світова віра.

На свято Катерини, 24 листопада, справляється обряд кликання своєї Долі: дівчата вилазять на ворота й кличуть Долю.

Переплут

"Слово Св.О. нашого Іоанна Златоуста" (1407 р.) подає, що люди "вірують в Стрибога, Даждьбога і Переплу-та". Але ближчих відомостей, що це був божок, не маємо. Саме етимологічне значення слова свідчить, що може це було зле божество, що змушувало людину плутатися, блудити.

Марена

Є ще одна стародавня богиня — це Марена, богиня весни, добре знана у слов'ян, а особливо в українців. їі завжди пов'язують з Купайлом або й звуть жінкою його. Часом Марену пов'язують з Мокошею.

Пам'ять Марени святкували двічі на рік: 1 березня і вночі з 23 на 24 червня (за старим стилем), звичайно, святкується разом із святом Купайла.

Свято Марени постало дуже давно, ще за чорноморсько-дунайської доби, за родового ладу. Стародавні пам'ятки, часто згадуючи Купайла, ніколи не згадують Марени. В Україні вона міцно прищепилася, а пізніше переродилася на підступну жінку-чарівницю, а то й смерть.

Свято Марени святкується над водою, звідси пішла, певне, й її назва Марена, від лат.

Магіпив — морський. Відомі й інші фонетичні форми — Морена, Морина, Моряна.