Релігієзнавство - Лубський В.І. - Слова, найбільш поширені в культовій практиці

Абат — титул настоятеля монастиря в католицькій релігії, який займає місце за єпископом. Інколи А. добивається незалежності від єпископів і підкоряється безпосередньо папі. У деяких випадках А. — загальна назва священиків і вищого духовенства в католицькій церкві. Римський папа вбачає в численній армії абатів свою вірну опору серед католиків.

Алілуа — хвалебний приспів в християнському богослужінні, звернений до всіх іпостасей трійці. Запозичений у древніх євреїв.

Аллах (від араб, "ілах" — божество) — ім'я Бога в мусульманській релігії. Культ А. поряд з культом інших божеств був відомий в доісламській Мецці. В ісламі прийнятий догмат про те, що А. єдиний Бог, визнання якого є першою вимогою мусульманського віровчення.

Амвон — місце в церкві навпроти престолу (перед так званими царськими вратами), з якого читаються Євангелія, виголошуються проповіді та єктенії.

Амінь — використовується як закінчення молитви. Ввійшло у християнство із богослужіння древніх євреїв і за походженням має характер чаклунського заклинання.

Аналой — спеціальний високий столик з похилою верхньою дошкою, на який в православній церкві кладуться богослужебні книги при їх читанні, а також ікони та хрест під час богослужіння.

Анафема — прокляття від імені Бога, відлучення від церкви, виключення із громади віруючих, вища церковна кара в християнстві.

Ангел — в іудаїзмі, християнстві, ісламі — небесний служитель Бога, надприродні безплотні істоти, посередники між Богом та людьми. Культ А. є асимільованим та пристосованим до монотеїзму культом добрих і злих "духів", який був широко поширений в первісних релігіях.

Антихрист — у християнському віровченні супутник Христа, посланець сатани, який ніби прийде незадовго до другого пришестя Христа і буде вести боротьбу з християнською церквою, але кінець кінцем він буде переможений Христом. Уявлення про А. — це релігійна персоніфікація злого начала, на протилежність Богу як доброму началу. Християнські церкви на протязі всієї сео£Ї історії використовували цей образ у своїх політичних та ідеологічних інтересах.

Алохрифи — твори іудейської та ранньохристиянської літератури, сюжетно пов'язані з творами канонічної літератури, які, однак, давали тлумачення подій, відмінне від офіційного церковного віровчення. А. відображали боротьбу різних течій у християнстві до виникнення церкви.

Архієрей — загальна назва вищих сановників (єпископів, архієпископів, митрополитів, патріархів) в православній церкві.

Архімандрит — вищий (до єпископа) чернечий чин в православній церкві.

Беатифікація — зарахування до "лику блаженних" в католицькій церкві.

Богородиця — жіноче божество в багатьох релігіях. Божа мати, Богиня, яка народжує Бога чи богів. До числа богородиць належали вавілонська Іштар, фінікійська Астарта і малоазійська Кібела. Близька до них і грецька Деметра. Культ Б. тісно пов'язаний з основним заняттям населення — землеробством. Б. шанувалась як богиня родючості. У християнстві цей культ жіночого божества зазнав змін. Тут Б. — діва, яка народила Ісуса Христа, сина божого. З розповсюдженням християнства культ Б. зливається з місцевими віруваннями і залежно від соціальних умов набуває різного характеру: у Західній Європі в умовах феодалізму він перетворився в культ мадонни, на Русі злився з язичеським культом богині землі і родючості і поступово його витіснив. Пригноблений та безправний стан жінок сприяв широкому розповсюдженню культу Б., діви-матері, заступниці перед Богом.

Божественні книги — книги, які містять правила та опис порядку богослужінь, а також тексти для них. У православ'ї для треб (хрещення, вінчання, похоронної відправи тощо) використовується "требник", для проведення літургії та інших церковних служб використовується "служебник", "часослов", "чиновник", "тріодь" та інші Б.к.

Богослужіння — здійснення певних релігійних обрядів. Б. поділяються на, так звані, суспільні, чи власне Б., і приватні (треби) — на замовлення окремих віруючих. Має на меті естетичний та психологічний вплив на віруючих за допомогою спеціально організованих інсценівок, співу проповідей і т.ін.

Богохульство — образа імені Бога, діви Марії, святих, предметів культу, яка карається церквою і світськими властями тих держав, де церква є державною. Покарання за Б. були одним із засобів боротьби проти вільнодумства, свободи совісті. Згідно з законами царської Росії, за Б. була передбачена кара від 6 до 15 років каторги. Нерідко людей карали за атеїстичні погляди, хоча тут елементів власне Б. в наявності не було. У такому випадку Б. оголошувався сам факт невіри в Бога.

Брахма — вищий Бог у пантеоні індуїзму. Виникнення уявлення про Б., як творця і охоронця загального порядку, припадає на пізньоведичний період (перша половина І тис. до н.е.), коли виникло класове суспільство, виділились і набули величезного впливу жреці-брахмани. Брахмани висунули і розвинули ідею про божественну трійцю — "тримурті", в якій Б. виступав як творче начало. Проте в очах віруючих Б. був надто абстрактним образом і значно поширилося поклоніння двом іншим богам трійці — Вішну та Шіві.

Брахман (неточно — брамін, браман) — жрець, представник вищої касти в Індії. З уведенням культу Брахми та ускладненням релігійного ритуалу обов'язки жерця стали спадковою професією і Б. утворили особливу соціальну групу. Вони монополізували вивчення Вед, оголосивши їх мову (ведичний санскрит) священною мовою, користуватись якою могли тільки Б., і стверджували, ніби вони могли впливати на богів. В наш час Б. займаються не тільки культовим служінням, але й іншими видами діяльності. Проте багато із них живуть за рахунок віруючих.

Брахманізм — стародавня індійська релігія, яка виникла на початку І тис. до н.е. як дальший розвиток ведичної релігії. Зародження Б. знаменувало вироблення єдиного релігійного канону. Б., як релігія класового суспільства, освячувала царську владу, соціальну нерівність, поділ суспільства на варни і касти, які проголошувалися божественним установленням.

Будда — в буддизмі назва віровчителів, які вказують людям "істинний шлях спасіння". Згідно з ученням буддизму, кожен раз, коли людство відхиляється від цього шляху, приходить новий Б., щоб вказати людям істину. Інколи ім'ям Б. називають того, хто самостійно досяг "святості" і ввійшов в нірвану. У буддійських релігійних книгах вказується різна кількість Б., дається різна їх класифікація. Не виключено, що в основі традиційної біографії Б. лежить життя одного із перших буддійських віровчителів. Якщо в ранній період Б. зображався людиною, яка першою увійшла в нірвану, то пізніше він був обожнений. На його честь почали споруджувати храми, утвердився складний культ, інколи в формі ідолопоклонства.

Вакханалії — нічні свята на честь Вакха (Діоніса), які мали характер оргій і користувалися особливою популярністю в Італії з початку 11 ст. до н.е. У В. брали участь вільні та раби незалежно від статі, віку і належності до тієї чи іншої народності. Жрецькі функції виконувалися переважно жінками. Вакханки в священному вбранні розривали на частини живого бика і поїдали сире м'ясо заради прилучення до "божественного начала". З цим обрядом пов'язане християнське причастя.

Варфоломіївська ніч, "криваве весілля" — масове побиття гугенотів католиками у 1572 р. в Парижі в ніч перед святом св.Варфоломія (24 серпня). Різня відбулася і в провінціях. За три дні побоїща було вбито близько ЗО тис. чоловік. В.н. була організована королевою-католичкою Катериною Медичі і Гізами — керівниками католицької партії, які скористалися приїздом гугенотського дворянства в столицю з нагоди весілля глави гугенотів Генріха Наварського і сестри короля Маргарити Валуа. Мета В.н. — ослабити та обезглавити протестантський рух.

Вівтар — східна частина храму, піднята над підлогою на дві-три сходинки. У православних церквах В. відгороджений від решти приміщення іконостасом. Тут знаходиться престол. У В. готується для причастя хліб і вино, прийняття котрих у християнстві замінює жертвоприношення. Слово "В." використовується також у значенні символів святині, релігійної віри, церкви. Згідно з православними канонами, вхід до В. неосвяченим особам та жінкам заборонений.

Відлучення — релігійне покарання, засіб впливу на віруючих шляхом рішення вищої церковної інстанції, яке полягає у виключенні із церкви чи релігійної громади. Служить засобом залякування віруючих погрозою неминучого попадання відлученого після смерті в пекло. В. завжди застосовувалися для боротьби з передовою суспільною думкою, прогресивними демократичними рухами.

Відспівування (похоронна відправа) — церковна служба над померлим, яка ніби сприяє полегшенню його становища "на тому світі". Обряд засвоєний християнством, ісламом, іудаїзмом та іншими релігіями. Деякими сучасними сектами не здійснюється.

Відьма — згідно з марновірними уявленнями, одержаними в спадщину від дохристиянських вірувань і підтриманими середньовічними християнськими богословами, зла чарівниця, служителька диявола, "нечистої сили". Повір'я приписували В. чаклунство, надприродні дії на шкоду людям, а також нічні оргії-шабаші на горах, тобто в місцях стародавніх язичеських культів. Церква, підтримуючи віру в існування В., прагнула принизити жінку, укорінити недовіру до людської природи і зміцнити владу церкви над людьми. Католицька церква навіть вказувала ряд методів "викриття" В., стверджувала в дусі женоненависництва, ніби жінки стають відьмами через свою "природну розбещеність" і заради перетворення у В. продають душу дияволу і живуть разом з ним. У кінці XV ст. був виданий порадник для "розпізнавання" В. і суду над ними — книга "Молот відьом", енциклопедія найчорнішого мракобісся. Тисячі жінок, підозрюваних у чаклунстві, спалювали на вогнищах інквізиції, а пізніше — і про-тенстантськими церковниками. Віра у В. була поширена і на Русі, інколи породжуючи дикі розправи над людьми. Ганебні процеси над жінками, звинуваченими у чаклунстві, в більшості країн Європи були припинені у XVII ст., але випадки розправи забобонних людей з уявними В. мали місце і у XX ст.

Вікарій — намісник, заступник духовної особи. У католицькій церкві папа іменується "вікарієм Христа". Свої В. є у єпископів, нерідко у абатів монастирів і священиків великих парафій. У протестантській церкві В. зустрічаються у ролі помічника священика. В православній церкві інститут В. (з 1865р.) був уведений в усіх єпархіях.

Віфлеєм — місто в Палестині, поблизу Єрусалима. Згідно із Старим завітом, В. — місце народження Давида і прийдешнього месії. Виходячи з цієї старозавітної вказівки, християнство проголосило В. місцем народження Христа. В. вважається священним місцем і у християн, і у іудеїв.

Вішну — один із основних богів індуїстського пантеону. У наш час поклоніння В. та його аватарам (втіленням) — найбільш розповсюджена форма релігійного культу в Індії. Із аватар В. найбільш популярні Крішна і Рама, до їх числа індуїзм відносить також Будду.

Всеношна — богослужіння в православній церкві напередодні неділі або великого релігійного свята. В.,або нічне бдіння, починається після заходу сонця і нерідко закінчується по півночі.

Всесвітня рада церков — керівний орган екуменічного руху, який об'єднує протестантські та деякі православні церкви. Має резиденцію в Женеві. В.р.ц. підзвітна асамблеї, яка скликається кожні 5—6 років і обирається нею. У складі В.р.ц. є президія, центральний комітет, призначений ним виконком, а також секретаріат. Генеральний секретар — фактичний керівник В.р.ц.

Глосолалія — "говоріння різними мовами", викрикування, позбавлені всякого змісту, які спостерігаються в стані релігійного екстазу (напр., у п'ятидесятників). Г. — результат психічного перевантаження, яке викликається так званим хрещеним духом, тобто дією "божественного духу" на віруючого (у баптистів, молокан та п'ятидесятників).

Говіння — один із обрядів православної церкви, який готує віруючих до таїнства причастя. Людина, яка говіє, зобов'язана відвідувати церковні служби, молитися вдома, постити, тобто не їсти м'яса, молока, тваринних жирів тощо.

Гріх — одна з основних християнських морально-етичних категорій, яка означає порушення волі Бога, падіння Адама і Єви, які, згідно Біблії, покуштували плід забороненого дерева пізнання добра і зла. Г. — поняття, за допомогою якого релігійна мораль оцінює дії, які суперечать божим заповідям. Під гріхом релігія також розуміє стан душі, який виникає під дією порушення заповідей релігійної моралі.

Гугеноти — прибічники протестантсько-кальвіністської церкви у Франції, які були піддані побиттю і масовим вбивствам під час Варфоломіївської ночі (24.08.1572 р.).

Гурії — фанатичні діви, які існують, згідно вчення ісламу, для усолоджування праведників у раю. У Корані Г. визначаються як "чисті жінки", котрих не торкались ні люди, ні джини.

Далай-лама — титул глави ламаїстської церкви в Тібеті, якого шанують віруючі як "живого бога" (бодисатву) в образі людини. Титул Д.-л. встановлений у XIV ст. Церковна і світська влада Д.-л. не спадкова (як і всі лами він зв'язаний обітницею безшлюбності). Його спадкоємець, за релігійними правилами, вибирається спеціальною групою вищих лам, які ніби визначають, у кого із хлопчиків, народжених незабаром після смерті Д.-л., "перевтілився" попередній Д.-л.

Дацан — ламаїстський храм, монастир.

Декан — помічник абата в католицькому монастирі; старший священик в католицькій та англіканській церквах, який завідує справами кількох парафій, а також старший кардинал-єпископ.

Десятина — відрахування десятої частини всіх прибутків віруючого на користь церкви. В наш час зберігається у адвентистів та інших сектах як примусовий збір. В ісламі різновидом Д. є закят.

Диякон — третій, нижчий сан священнослужителя, помічник єпископа і священика під час богослужінь в православній, католицькій, англіканській і протестантській церквах, в ряді сект (в останніх він не є священнослужителем). Протодиякон — перший, або старший Д., перодиякон — Д. із монахів.

Догмат — основне положення віровчення, яке визнається незаперечною істиною, що має силу непохитного авторитету і не підлягає критиці. Вимога беззастережного визнання Д., сліпого прийняття їх на віру — одна з головних вимог християнської церкви. Догматика — систематичний виклад основних догматів.

Домініканці — католицький жебрущий чернечий орден. Заснований на початку XIII ст. монахом Домініком для боротьби з єретиками. З 1232 р. Д. керували інквізицією, одержали право повсюдної проповіді та викладання в університетах. Із рядів Д.вийшли відомі схоласти (Альберт Болыитедт, Фома Аквінський) і містики (Мейстер Екхарт, Сейс, Таулер). Всіляко допомагали папству подавляти антикатолицькі та антифеодальні виступи. Зараз один із найвпливовіших орденів.

Друге пришестя — у християнському віровченні, яке знайшло своє відображення в "символі віри", очікувана друга поява Христа на землі для посоромлення "нечестивців" і дарування "блаженства" віруючим. Віра в Д.п. поширилася серед християн в міру формування євангельського міфа про земне життя Христа. Вчення про Д.п. широко використовується церковниками і сектантськими проповідниками для зміцнення релігійної віри.

Дух — у релігії та міфології безплотна, надприродна сутність, яка уособлює людське мислення, свідомість, психічні здібності. В гзелітійному та ідеалістичному світогляді Д. розглядається як первинний по відношенню до природи. У релігіях під Д. розуміється особливе, нематеріальне начало, розумне і самодостатнє, тобто, кінець кінцем, просто божество. Звідси походить і пункт християнського віровчення про третю Іпостась св. трійці — Д. святий.

Духовенство — служителі культу, які вважаються посередниками між Богом та людьми і здійснюють культові дії — таїнства, а також виконують роль проповідників віровчення даної релігії.

Дячок — церковний служитель, котрий допомагає диякону та священику в церковних справах, по-іншому — причетник (паламар). Д. в православній церкві звуться псаломщики, тому що їм найбільше доводиться читати псалтир в храмах.

Едем — за біблійською легендою, земний рай, місце перебування людини до гріхопадіння, із якого перші люди були вигнані за гріхопадіння.

Екзарх — 1. У Стародавній Греції глава жреців, які перебували при храмі. 2. У Візантійській імперії правитель області (діоцезу), а також єпископ, що завідує церквою в діоцезі. 3. У сучасному православ'ї глава церковного округу, який охоплює адміністративно-територіальну область, що має свої особливості.

Ектенія — в православній церкві молитва, що входить до складу богослужінь, яка проголошується звичайно дияконом і містить просьби, звертання до Бога. Види Е., згідно розміру та характеру прохань, — велика, прохальна, особлива і мала. За допомогою Е. у свідомість віруючих вселяється думка про те, що церква избито здатна допомогти нещастям народу і всі надії слід покладати на Бога.

Екцекліка— послання римських пап духовенству та віруючим, присвячені найважливішим соціально-політичним, релігійним і морвльним питанням Е. надається особливого значення тому, що вони значною мірою покликані визначати особливості формування суспільної думки з основних політичних і соціальних проблем сучасності.

Епітимія — в православній та католицькій церквах морально-виправна міра у формі посту, тривалої молитви, земних поклонів, ходіння на прощу до "святих" місць чи "святинь" і т.ін., яка добровільно виконувалася віруючими, що розкаялися у своїх гріхах за завданням духівника. Е. призначається найчастіше під час сповіді.

Епїтрахіль — частина обов'язкового для богослужіння облачения священиків усіх трьох ступенів православної ієрархії, що має вигляд фартуха з хрестами, зшитого із двох широких стрічок, який одягається на шию і опускається до землі. Крім цих основних частин одягу священнослужителів кожному ступеню ієрархії належить ряд інших елементів облачения: чим вищий ступінь, тим їх більше і вони складніші. Деякі речі служать духовенству нагородами (подвійний орар, набедреник, палиця митра).

Ешибот — іудейська школа, яка готує рабинів. Навчання в Е. здійснюється за надзвичайною схоластичною системою Основні предмети богословського вивчення — Біблія і Талмуд. У багатьох країнах існують і зараз.

Єзуїти — члени чернечого католицького ордену "Товариство Ісуса", створеного в 1534 р. іспанцем Ігнатієм Лойлою для боротьби з народними рухами, передовою думкою, для зміцнення авторитету католицької церкви.

Єпархія — церковний адміністративний округ на чолі з архієреєм (єпископом). Зараз межі єпархій відповідають приблизно адміністративному поділу кол. СРСР на області, республіки. Є. ділиться на "благочинні округи", які очолюються благочинними (ст. священиками) і об'єднують кілька парафій.

Єпископ (інакше — архієрей) — вищий ступінь священства в християнських церквах, які визнають єпископат. Тільки Є. можуть рукопокладати в диякони, священики і єпископи (останнє — разом з іншими єпископами). Є. призначає на нижчі посади кліру, освячує храми і т. ін., йому підпорядковані всі церковні установи, які перебувають у межах його єпископату (або єпархії), монастирі, духовні семінарії тощо, крім тих, що знаходяться в безпосередньому віданні церковного центру. В Руській православній церкві Є. обов'язково повинен бути монахом, в грузинській — безшлюбним, але чернецтво не обов'язкове. Нагородні почесні звання для Є. — архієпископ та митрополит. У церкві є три основні ступені священства: диякон, ієрей (священик) та єпископ.

Єресь — слово, яке використовується церковниками щодо поглядів і вчень, котрі відступають від прийнятої церквою доктрини в питаннях догматики і культу.

Єретик — у вустах представників церкви слово, вживане для характеристики супротивників офіційної церковної доктрини. Прибічник так званої єресі.

Жертвоприношення — один із стародавніх релігійних обрядів, принесення жертв духам померлих предків, обожнюваним предметам, богам, злим духам тошо. Ж. з'явилося в епоху первісного суспільства, коли мисливці крашу частину своєї здобичі залишали для духів померлих предків чи духів-покровителів. Ж. приймало часом дикі, бузувірські форми. У тій чи іншій формі Ж. збереглося в усіх релігіях і до нашого часу — запалювання свічок і лампад, освячення хліба, плодів, поминання батьків на могилах, причастя, обітниці, мордування себе в бузувірських сектах.

Життя святих — життєписи мучеників, аскетів, князів і т.ін., проголошених церквою святими. Ж.с. складалися у вигляді біографій з чітко вираженою церковною тенденцією, включенням в них молитов і повчань.

Закон божий — навчальний предмет в початкових та середніх школах царської Росії, який включав у себе вивчення молитов, катехізису. При царизмі викладання З.б. використовувалося для релігійного навчання дітей та юнацтва. Виховання вірнопідданих почуттів до царя та пануючих класів.

Замова — словесні формули, заклинання, магічні молитви, які ніби мають чудодійні властивості визначати сприятливий збіг обставин у житті людей, відвертати нещастя, захищати від ворогів та спокусників. За своєю суттю 3. — невід'ємний елемент первісної магії. В сучасних релігіях 3. існує у формі молитов і проклять, з якими віруючі та служителі культу звертаються до Бога з проханням врятувати від життєвих неприємностей або ж покарати грішників та відступників від віри.

Заповіді — релігійно-моральні настанови в іудейській релігії, які ніби власноручно написані богом Ягве на кам'яних плитах і вручені Мойсею на горі Сінай. З виникненням християнства ці 3. були доповнені так званими заповідями блаженства, проголошеними Христом у нагорній проповіді і включені до християнського віросповідного арсеналу. Відбір заповідей із безлічі побутових, моральних та ін. правил поведінки значною мірою здійснювався іудейськими, а потім християнськими священиками в інтересах панівних класів, і тому вони включають заклики до псхірмссті, смирення, самоприниження перед можновладцями.

Зороастризм — релігія стародавніх народів Ірану, Середньої Азії, Азербайджану, засновником якої вважається міфічний пророк Заратуштра. 3. як релігія складається в 1 тис. до н.е. Вчення 3. викладене у книзі Зенд-Авести. Для цієї релігії характерні: дуалізм (уявлення про наявність у світі двох божественних начал — добра і зла, які ведуть між собою непримиренну боротьбу), поклоніння вогню, осудження жертвоприношень, віра в прихід месії, страшний суд, загробне життя. Багато із ідей 3. вплинули на формування іудаїзму та християнства.

Ігумен — настоятель православного монастиря.

Ідол — предмет, що зображає божество, якому поклонялися у глибоку давнину. Ідолопоклонство, пережиток тотемізму та фетишизму, зберігається в сучасних релігіях у вигляді поклоніння іконам, статуям, культовим атрибутам, "священним" книгам, мощам "святих" тощо.

Ієрархія — сукупність церковних чинів знизу до верху, в порядку їх підпорядкованості.

Ієрей — найменування священика, запозичене християнами із грецької культової термінології.

Імам — духовна особа в ісламі: 1. Верховний глава шиїтського напряму ісламу. 2. Основоположник кожного із чотирьох напрямів сунізму. 3. Верховний правитель ісламської теократичної держави, який зосередив у своїх руках всю повноту світської та релігійної влади. 4. Керівник богослужіння в мечеті. 5. Духовний керівник, наставник мусульман.

Індекс заборонених книг — перелік книг і журналів, котрі католицька церква забороняє католикам читати, видавати, розповсюджувати без особливого дозволу. Вперше був підготовлений та виданий за вказівкою папи Павла IV у 1559 р. До Із к. входять праці природознавців, філософів, істориків, письменників, читання яких, на думку католицької ієрархії, може загрожувати вірі в Бога. Він іноді переглядається і доповнюється.

Індульгенція — папська грамота, яка давала віруючим відпущення гріхів, тобто звільнення від покарання за здійснений гріх. Католицька церква з метою збагачення організовувала широку торгівлю І. не тільки за здійснені, але й авансом за незроблені гріхи. Торгівля І. повсюдно викликала обурення в усіх прошарках суспільства, і вимога її припинення була одним із головних гасел Реформації.

Ініціації — обряди прийняття підлітків, молоді в повноправні члени племені. Обряди І. полягали у суворих, іноді жорстоких фізичних випробуваннях; робилися надрізи на шкірі, вибивання зубів, вищіпування, обрізання, обпалювання вогнем тощо. Старійшини і чаклуни племен розкривали юнакам зміст звичаїв, священних переказів та вірувань племені.

Інквізиція — судова установа католицької церкви, створена у XIII ст. для боротьби з єретиками. Протягом усієї історії І. виступала душителем і катом передової суспільної думки. Проте вона не могла зупинити науковий соціальний прогрес. У більшості країн Західної Європи І. була скасована у XVIII ст.

Іпостась — сутність кожного із трьох осіб християнської трійці — Бога-отця, Бога-сина, Бога-святого духа (три І. єдиного Бога).

Кзаба — мечеть мусульман-сунітів в м.Мекка, яка є місцем паломництва мільйонів жителів арабського Сходу.

каббала — середньовічне релігійно-містичне вчення, поширене серед найбільш фанатичних прибічників іудаїзму. К. представляла собою особливий спосіб символічного тлумачення священних текстів, при цьому словам та числам надавалося містичного значення. Деякий вплив мала на послідовників християнства та ісламу.

Кагал — іудейська самоврядна громада в країнах Східної Європи. Побудований на основі теократичного принципу, на чолі з рабином. К. мав право судити, карати і відлучати. Кошти, необхідні для утримання адміністративного кагального апарату, одержувалися за рахунок податків з трудящих євреїв. К. керував економічним і політичним життям євреїв і був знаряддям імущих над трудящими євреями.

Кадило — посудина для куріння фіміаму під час християнського богослужіння. Представляє собою круглу металеву чашечку, підвішену на трьох ланцюжках, з'єднаних у верхній частині. В К. кладуться жаринки і на них насипається ароматична смола-ладан або інші запашні речовини.

Канон — встановлене християнською церквою правило, яке не підлягає перевірці і сумнівам і повинно сприйматися як "бого-духновенна" істина

Канонізація — прилучення церквою до лику святих і введення культу нового святого.

Капела — у католицькій та англіканській церкві невелика культова споруда для проведення приватних богослужінь і молитов, а також для зберігання релігійних реліквій.

Капелан — католицький свяшеник, який перебуває при капелі, а також помічник парафіяльного священика; в лютеранській церкві помічник проповідника, в англіканській — священик при домашній церкві. Інститут К. введений також в арміях багатьох капіталістичних країн для проведення богослужінь у військових частинах, нагляду за моральною поведінкою солдатів.

Каплиця — невелика молитовна споруда без вівтаря. К. ставилися на перехресті доріг, біля джерел води, на кладовищах тощо.

Кардинал — вищий духовний сан в католицькій церкві. Право зведення в кардинальський сан належить тільки папі римському. К. — найближчі помічники папи, їх зібранням (конклавом) і з їх же середовища обирається папа. К. носить одіяння червоного кольору.

Катехізис — керівництво для елементарного навчання християнській вірі. Викладається переважно у формі запитань та відповідей і містить положення, визнання яких є обов'язковим для кожного віруючого.

Католікос — титул верховних ієрархів вірмено-григоріанської та грузинської православної церкви. Місцезнаходження вірменського К. — місто Ечміадзін.

Кірха — лютеранський храм.

Клерикали — фанатичні у вірі і найбільш консервативні у практичному житті церковники та богослови. К. розробили свою богословську систему, яка набуває все більшого значення, К. мають політичні партії (яким в деяких країнах Заходу належить влада), молодіжні, профспілкові, кооперативні та інші організації.

Клерикалізм — використання релігії в політичних цілях.

Каїр — сукупність священнослужителів та церковнослужителів однієї церковної парафії.

Клобук — головний убір православних монахів, чорного кольору, який складається із камилавки — циліндричної шапки, розширеної вгорі, без крисів і надітої на неї міцної тканини, яка закінчується позаду трьома довгими кінцями. Митрополити та патріарх носять білі К.

Коген — іудейський жрець-священик, згідно з біблійними сказаннями, нащадок міфічного первосвященика Аарона, який обслуговував храм Ягве в Єрусалимі.

Коляда — цикл стародавніх слов'янських новорічних язичеських свят, присвячених аграрному культу, які супроводжувались веселими звичаями: перерядженням, іграми, танцями, ворожінням, бенкетами, відвідуванням домівок, побажанням господарям щастя та благополуччя, обдаруванням колядників і т.ін. З розповсюдженням християнства К. за часом частково співпала із святом Різдва. Багато із обрядів К. церква з'єднала з християнськими культовими діями.

Конгрегації — органи управління Ватикану, як центру всесвітньої католицької церкви. К. мають широко розгалужений апарат, який перебуває безпосередньо при папі та римській курії, а також функціонує в багатьох країнах світу. К. є провідниками політики Ватикану, контролюють і направляють діяльність установ та відомств католицької церкви.

Конклав — зібрання кардиналів для виборів нового папи, а також назва залу Сикстинської капели у Ватикані, де відбувається це зібрання. Вхідні двері до капели замуровуються і не розкриваються, доки не буде обраний папа із числа кардиналів.

Конкордат — договір між папою римським та урядом тієї чи іншої країни, згідно з яким визначається становище та привілеї католицької церкви в даній країні.

Конфірмація — католицьке таїнство, яке здійснюється над дітьми у віці 7—12 років і відповідає православному таїнству миропомазання. Ціль К. — релігійний вплив на світосприймання дітей. Цей обряд здійснюється в більшості випадків єпископом в урочистій церковній обстановці в присутності батьків та рідних дитини. У протестантів К. — навчання вірі, сповідання віри і перше причастя молодих людей у віці 14—16 років.

Крилас — місце для півчих, читців та причетників у православному храмі, розташоване перед іконостасом праворуч і ліворуч від амвона.

Ксьондз — духовна особа в Польщі в сані священика, як із білого духовенства, так і з ченців.

Курія — назва сукупності центральних установ Ватикану для управління католицькою церквою. К. видає папські грамоти і булли, завідує фінансами, "відпущенням гріхів", шлюборозвід-ними процесами, розглядає апеляції, вирішує питання канонізації святих, заснування орденів. К. є провідником міжнародної політики Ватикану.

Кущі — іудейське свято, відмічається восени в пам'ять про сорок років мандрів євреїв у пустелі на шляху із Єгипту в Хана-ан. Свято триває дев'ять днів і включає магічні обряди, звичаї, котрі використовують служителі культу для підтримки релігійних настроїв віруючих. В останній день свята починається річне коло читання Тори в синагозі.

Кюре — католицький парафіяльний священик у Франції, Бельгії та деяких інших країнах.

Лавра — назва великих православних чоловічих монастирів, найбільш значних центрів розповсюдження релігійної ідеології та паломництва віруючих. У руському православ'ї їх було чотири: Києво-Печерський (з 1598 p.), Троїце-Сергіїв (з 1744 p.), Олександро-Невський (з 1797 р.) та Почаївський (з 1833 p.). До 1917 р. мали великі земельні володіння. Настоятелями їх були місцеві єпархіальні архієреї, а керували ними намісники, як правило, в сані архімандрита. В наш час ченці залишилися в Трої-це-Сергієвій та Почаївській Л., їм передана і частина колишньої Києво-Печерської Л. На території Олександро-Невської Л знаходиться духовна академія, семінарія та резиденція Санкт-Пе-тербурзького митрополита.

Лама — буддистський монах у Тібеті та Монголії, яки" вважається посередником між Богом і людьми та виконує функції не тільки служителя культу, а й учителя, юриста, лікаря, психолога, наставника і навіть пророка.

Легат — особа, яка виконує особливе доручення папи римського в країнах, з якими Ватикан, як правило, не мас офіційних дипломатичних відносин.

Лісовик — лісовий дух, господар лісу в стародавній слов'янській міфології та фольклорі.

Магія — сукупність релігійних уявлень та обрядів, пов'язаних з вірою у надприродну силу, яка нібито здатна чудодійно впливати на хід подій в житті людей, зумовлювати збіг сприятливих чи несприятливих обставин в їх життєдіяльності. М. поширилася серед усіх народів земної кулі у різних формах: виробнича, лікувальна та ін. Магічні уявлення та дії відзначаються сильною живучістю, збереглись у формі побутових забобонів ло наших днів.

Мара — бог смерті в буддизмі, який царствує в цьому світі і прирікає все живе на смерть. Згідно з буддійською ролик ю. шлях звільнення з-під влади М. пролягає через неухильне виконання повчань Будди.

Мартиролог — збірник оповідей про мучеників перших сточіть християнства, які зазнавали гонінь у боротьбі за віру з язичеством. В епоху середньовіччя було відомо кілька подібних збірників. Пізніше М. ввійшли в святці, в яких розповіді про мученики" чергувалися з життєписами "святих".

Масорети — іудейські автори, які переписували, редагували, зберігали та передавали із покоління в покоління стародавні тексти: єврейські та арамейські, Старого завіту. М. встановили правопис біблійних текстів, упорядкували богословські примітки до старозавітних оповідань. Відредагований М. текст дістав нашу масоретського.

Махді — ісламський месія, уявлення про якого виникло в шиїзмі, а потім було прийняте сунітами. Вчення про міфічного М. використовувалося служителями культу для насаджування серед мусульман лсевдооптимістичних поглядів на майбутнє та відвертання трудящих мас від боротьби за краше майбутнє.

Маца — пасхальні тонкі коржі із неквашеного тіста, які іудеї витикають в пам'ять про мандри євреїв у пустелі. Насправді випічка М. запозичена із стародавнього східного магічного обряду приготування хліба із продуктів нового урожаю.

Медресе — релігійна ісламська школа, розташована в мечеті або спеціальному приміщенні при ній. В М. готують мусульманських мулл, суддів шаріатських судів, викладачів, а іноді і службовців державного апарату.

Мечеть — ісламський храм. До М. звичайно прилягає відкритий двір з криницею, фонтаном чи басейном для ритуального обмивання. Над М. здіймаються одна або кілька чотирикутних, круглих або в нижній частині чотирикутних, а у верхній циліндричних башт — мінаретів, з балконів яких служителі М. кілька разів на день закликають мусульман до молитви. Митра — головний убір вищого духовенства в православ'ї. Митрополит — єпископ митрополії спершу у Візантії, потім головного міста області чи провінції. На Русі М. до введення патріархату (1589) були главами руської православної церкви. їх резиденцією був Київ (до XII ст.), потім Володимир, а з XVI ст. — Москва. В наш час М. — глави великих єпархій і, як правило, входять до складу священного синоду на правах його постійних членів.

Монастир — основна форма організації християнського чернецтва, яке об'єднане в громади з єдиним статусом життя, спільно володіє жилими та богослужебними приміщеннями й іншою власністю.

Монах — особа, яка прийняла обряд постригання в чернецтво і дала обітницю вести аскетичне життя в монастирі згідно з монастирським статутом. Вища церковна ієрархія — єпископи, архієпископи, митрополити, екзархи, кардинали, патріархи, попи, як правило, вихідці із чернецтва.

Мулла — служитель культу в ісламі.

Муфтій — духовна особа в ісламі, яка має право виносити свої рішення з релігійних та релігійно-юридичних питань. У країнах поширення ісламу М. обіймають офіційні посади, на котрі вони призначаються урядом. В нашій країні вони очолюють духовні управління мусульман.

Намаз — п'ятиразова щоденна молитва у мусульман, звернена до Бога. Включає читання сури "Фагіха" та уривків з інших сур Корану, які прославляють Аллаха, його доброту та в