Релігієзнавство - Мозговий Л.І. - Містерії Одіна

Почати слід з етимології слова, що дасть можливість висвітлити цікаві моменти: "сорос-апіс" або "сор-апіс" означають "склеп бика". Єгиптяни вклонялися домовині, яка мала людський вигляд.

Походження Асар-Хапі оповите завісою таємничості, бо його таємнича природа була відкрита лише для тих, хто сповідував культ Серапіса. Єгиптяни були переконані: "Як бог я такий, яким тобі здаюся, зіркові небеса - моя голова, мій тулуб - море, земля - це мої ноги, мої вуха - це повітря, промені сонця, діамантові стріли - це мої очі..." (Холл М. Энциклопедическое изложение масонской, герметической, каббалистической и розенкрейцеровской символической философии. - М.: Изд-во "Эксмо"; СПб.: Terra Fantastica, 2003. - С. 76).

Деякі дослідники, як, наприклад, Макробія, вважали, що Се-рапіс - це ім' я Сонця. В перекладі з єврейської "серапіс" або "сараф" - "сяяти", крім того, це слово має ще кілька значень - "Священний Бик", "Сонце в Бику", "Душа Осіріса", "Священна Змія", "Бик, який пішов шукати спокій". Серапіс - це бог, який міцно узурпував свій статус, став найвищим богом у грецькій та єгипетській релігіях аж до IV ст. християнської ери.

Давні єгиптяни вважали, що існує багато спільного між Осі-ріс-Апісом та Серапісом. Матеріальне тіло Природи було назване Апісом, душа, яка після смерті залишала тіло, була міцно скута, наче тенетами, формами фізичного життя та мала назву Сера-піс - сила, яка повинна навести лад у Всесвіті. Слід зазначити, що скільки б не існувало варіативних форм перекладу чи кількість зображень цього бога, є те, що не можна піддавати сумніву або заперечувати. Образ цього бога акумулював у собі більшість уявлень, гармонійно поєднавши чоловічу силу з жіночою грацією. Статуї Серапіса виготовлялися з міцного матеріалу та оздоблювалися дорогоцінним камінням.

Єгипетська таємна філософська школа розділилася на дві, які називалися Мала та Велика Містерії. Діяльність першої спрямовувалася на вшанування Ісіди, друга - проповідувала відданість Серапісу та Осірісу. До Великих Містерій допускалася дуже обмежена кількість осіб, що дозволяло зберігати таємниці містерій, крім того, участь у Великих Містеріях в основному брали жреці. Ініціації та ритуали проводилися в спеціальних приміщеннях - печерах та підземних лабіринтах, які повинні були символізувати ілюзорний характер нижчого світу, в якому людська душа блукає в пошуках істини, намагаючись з' єднатися з Безсмертним. При цьому містичному возз' єднанні мали бути присутніми Людина-Бик, Людина-Сонце (Серапіс), який виступав прототипом Христа.

Містерії Одіна

Дата заснування Містерій Одіна - не визначена дослідниками точно. Одні вважають, що вони виникли в І ст. до Різдва Христового, інші - в І ст. н. е. Послідовники цієї містерії проводили таємні обряди, богослужіння, вершили правосуддя, виступали пророками.

Після смерті Одіна його образ проголосили божественним. Він символізував мудрість, а керували культом після його смерті дванадцять священних дроттарів, які символізували знаки зодіака. Вони виступали покровителями мистецтв та наук, які можна було опанувати лише після вдалого проходження випробувань.

Ритуальність та міфологія цих містерій мала своєю основою Священну драму, яка розповідала про те, що існує Верховний та невидимий Творець всіх речей, Все-Отець, а його регентом в Природі є Одін, з тіла (Іміра) якого виник Всесвіт. Імір утворився завдяки туману, що випав зі світової Безодні, в якій мешкали гіганти Льоду та Вогню.

Одін створив світ та підкорив його законам порядку та ладу, збудував чарівну фортецю, в якій розмістилися дванадцять богів (Езирів) на верхів'ї гори. Там було відведено місце для смерті (Валгалла).

Сином Одіна був Бальдер Прекрасний (скандинавський Христос). Він не був войовничим і жорстоким, а приносив із собою добрий та прекрасний дух. Так само, як Христос, мав серед учнів Іуду. Бальдера зрадив Локі (персоніфікація зла), який підмовив сліпого бога долі (Хеда) вбити Бальдера стрілою з омели. Радість і щастя разом зі смертю Бальдера зникли, а боги почали збиратися, щоб відкрити таємниці воскресіння духу молодості та життя, які приносив із собою убитий бог. Результатом таких "зборів" були Містерії.

Містерії Одіна проводилися в дев' яти печерах, які символізували Дев' ять Світів Містерій. Кандидат мав воскресити убитого бога. Для цього він називав себе мандрівником, а печера була символом світів та сфер Природи. Дійство проводилося трьома верховними ініціаторами - Піднесеним, Рівним Піднесеному та Ви-сочайшим, які виступали аналогами Майстра, Молодшого та Старшого Зберігача в Масонській Ложі. "Після декількох годин блукання по хитросплетеним коридорам кандидата підводили до статуї Бальдера Прекрасного. Ця фігура стояла в центрі величезної зали. Там знаходилося дерево з сімома квітками - емблемою планет. У цій кімнаті, яка символізувала дім Езира, або Мудрості, неофіт клявся на мечі. Він пив священний напій із кубка-черепа, вдало пройшовши всі випробування, які віддаляли його від пошуку мудрості, після чого йому дозволялося проникнути в таємницю Одіна - персоніфікації Мудрості. Він ставав перед священним кільцем порядку, роблячи це в ім' я Бальдера. Посвячений прославлявся як людина новонароджена: про неї говорили, що вона померла і знову народилася, не проходячи крізь ворота смерті..." (ХоллМ. Энциклопедическое изложение масонской, герметической, каббалистической и розенкрейцеровской символической философии. - М.: Изд-во "Эксмо"; СПб.: Terra Fantastica, 2003. - С. 86). При цьому людина визначає своє призначення та свій статус у Всесвіті та Космосі, виключаючи маніпулювання собою негативними силами, які з'являються ззовні, створюючи складну захисну оболонку Трансцендентного, знаходячи в ній потенційний стан сили своєї величі.

Вона активно прагне завоювати своє місце в Безначальному та Безкінечному Житті, в малому та великому масштабах свого існування прагне відобразити себе у фундаментальному аспекті Космічної ідеї. Вириваючись із безкінечних ланцюгів логічних умовиводів, людина потрапляє до іншої стихії, де всі дії та думки не піддаються законам логіки, більше того, протистоять їй.

Якщо ми будемо довіряти свідченням містиків, то відчуємо дивну переконливість та благу віру. Саме їм вдалося те, що в інших не виходило: вони встановили безпосередній зв'язок людського духу, що блукає, як вони кажуть, серед речей матеріального світу, з тією "єдиною Реальністю", тим нематеріальним та вичерпним Буттям, в якому знаходиться прихована Істина, що є об' єктом пристрасного, жагучого бажання людини, єдиною прийнятною метою її пошуків.

Отже, філософсько-теоретичне осмислення містики, а також релігійно-містичного досвіду передбачає виникнення загально-філософських критеріїв, під які можна підвести поняття, які дозволять виявити цілий спектр незвичайних форм містичного освоєння дійсності.

Відповідний матеріал дозволить суспільству уникнути хаотичного шабашу безпрецедентного агресивно-ультимативного ставлення до єдиної галузі чудес і перетворень, що покликані протистояти розгулу бездуховності в лабіринтах апокаліптичного часу. Експлуатація давньою мудрістю є вульгаризацією духовного, культурного і наукового контексту, з якими пов' язуються нові шляхи осмислення реальності, використовуються нові ресурси людської природи і зачіпають перспективи духовних пошуків. Історія розвитку філософії демонструє, що містика і містичне пізнання є плідними для самої науки. Підтвердженням цього можуть бути піфагореїзм, платонізм, неоплатонізм, класичний німецький ідеалізм. Як показала історія еволюції людського суспільства, містика і релігійно-містичний досвід, у тому числі світових духовних традицій, не можуть залишатися поза увагою наук, що вивчають людину. Заперечення і зневажання містичними аспектами уже є неможливим, оскільки проблема, яка виникла сьогодні, змушує суспільство вдаватися до підвищення теоретичного і методологічного рівнів пізнання.