Релігієзнавство - Сидоренко О.П. - 4.3.3. Доктрина іудаїзму

У релігійній свідомості іудаїзму пріоритетними є шість основних компонентів:

1) вчення про Бога, сутність Всесвіту і людини;

2) концепція богообраності єврейського народу;

3) комплекс законів релігійного і світського права;

4) порядок релігійного ритуалу;

5) система релігійних інститутів;

6) кодекс моральних відносин.

Центральною є віра у Бога, його безсмертя, вічність, всемогутність, безмежність. Іудеї його називають то Яхве, то Саваоф, то Ієшуа — всього близько сімдесятьма іменами. Найчастіше вживається ім'я Елохім, що у перекладі з давньоєврейської означає "боги" — тобто є свідченням того, що у давніх євреїв був період політеїзму. Можливо, саме з цієї причини, промовляти вголос ім'я Бога іудаїзм забороняє. Прийнято звертатися до нього зі словами "Адонай мій" — Господарю мій.

Людський розум в іудаїзмі адекватний образу Бога, наслідком чого є віра іудеїв у безсмертя душі. Згідно з ученням іудаїзму, зв'язок з Богом віруючі підтримують через молитву, а воля Божа відкривається їм через Танах.

Іудаїзм прагне до визнання свого Бога усім людством. Водночас він завжди засуджував асиміляцію євреїв. Ще у 444 р. іудейське духовенство наполягло на прийнятті закону про заборону серед євреїв змішаних шлюбів. Свою дезінтегративну функцію ця релігія виконувала і виконує сьогодні відкрито й суворо. У всій людській історії тільки Хим'яритське царство у Південній Аравії у 617—525 рр. і Хазарський каганат у VIII ст., населення яких не було єврейським, проголошували іудаїзм державною релігією. Іудаїзм не має широкого визнання у світі через релігійний націоналізм. Разом із тим етнічна замкненість цієї релігії, безумовно, є важливим чинником її життєздатності та історичного довголіття.

Доктрина іудаїзму оголошує євреїв богообраним народом, на-родом-месією, який покликаний здійснити цивілізаторську місію, установити на планеті царство миру і справедливості. Згідно з біблійною легендою, таке призначення євреїв встановлене договором між Богом і "батьком всіх євреїв" Авраамом. За цим договором євреї користуються особливим покровительством Бога як "обраний народ", але за умови вірності єдинобожжю і божественним заповідям, що є в іудаїзмі моральним і культовим законом, гарантом його незмінної суті. Відданість Богові і виконання його заповідей — головний обов'язок іудеїв, запорука й умова їхнього спасіння посланцем Бога, Помазаником, Месією, який установить на землі царство без ворожнечі й народних страждань, де віддані Богу знайдуть мир і щастя, а гріхи будуть покарані на Страшному суді.

Закон міститься у двох варіантах — у "Второзаконні" і "Виході". Згідно з біблійною легендою, Мойсей отримав його від самого Бога під час втечі євреїв з єгипетського полону на землю обі-товану. У ньому виокремлюють три частини.

Змістом першої є десять заповідей іудеям. У Біблії розповідається, як одного разу, коли ізраїльський народ опинився біля гори Синай, Мойсей піднявся на гору. Там Господь дав йому кам'яні скрижалі, на яких були написані десять заповідей Бога єврейському народу:

"Я — Господь Бог твій, що вивів тебе з єгипетського краю, з дому рабства. Хай не буде у тебе інших богів переді Мною.

Не створюй собі кумира і всякої подоби з того, що на небі вгорі, що на землі внизу і що у воді і під землею. Не поклоняйся їм і не служи їм...

Не вимовляй ім'я Господа, Бога твого, даремно, бо не помилує Господь того, хто вимовлятиме ім'я Його даремно.

Пам'ятай день суботній, щоб святити його! Шість днів працюй і роби всякі справи твої, а день сьомий — субота — для Господа, Бога твого...

Шануй свого батька та матір свою, щоб довгі були твої дні на землі, яку Господь, Бог твій, дає тобі!

Не вбивай.

Не чини перелюбу.

Не кради.

Не свідчи неправдиво на свого ближнього.

Не жадай дому ближнього свого, не жадай дружини ближнього свого, ані раба його, ані невільниці його, ані вола його, ані осла його — нічого, що є у ближнього твого" (Вихід, 20),

Друга частина Закону становить зібрання положень про жертвопринесення, місця богослужінь, свята, почуття гідності, права, обітниці і навіть одяг священнослужителів. У третій частині йдеться про спосіб життя іудеїв, їх безпеку, відмову від деяких видів їжі й інші правила їхньої поведінки.

В основі трьох частин Закону лежить принцип помсти ("Ти повинен віддати життя за життя, око за око, зуб за зуб, опік за опік, рану за рану..."), захисту бідних, вдів, сиріт, милостивого ставлення до боржників, рабів і тварин ("Ти не повинен закривати рота волові, коли він молотить"); поклоніння єдиному Богові ("Бог був, є і буде царем і правителем. Все належить Богові". Вихід, 20). Закон проголошує рівність усіх іудеїв, серед них не може бути відмінностей за станом, різниці за походженням, тільки священики виокремлюються з загальної маси віруючих як посередники між Богом та іудеями, державою Ізраїль загалом.

Релігійна діяльність в іудаїзмі зосереджена у синагогах. Це молитовні доми і громади віруючих. У діаспорі синагоги виконують також функцію управління громадою. Синагога є головною формою релігійної організації в іудаїзмі. У синагогах здійснюють богослужіння, читають і коментують Тору. Будівлю синагоги характеризує прямокутна форма, біля входу — портик, за яким розташоване головне приміщення. Воно поділяється рядами колон на 3 або 5 нефів, у східній стіні розміщується Ковчег Завіту з копіями скрижалей, манни небесної, жезла первосвященика Арона із сувоями Тори, попереду — узвишшя для їхнього читання. Приміщення для жінок відокремлене від приміщення для чоловіків. При синагогах зазвичай створюються релігійні школи, в яких вивчають текст Тори та історію іудаїзму.

Основним видом релігійної діяльності в іудаїзмі є молитва. Вона для іудея — заповідь, святе, обов'язок перед Богом. Традиційно у синагогах здійснюються три богослужіння на день — вранці, вдень і надвечір, богослужіння супроводжується низкою символів, особливо вагомими з яких є три:

— таліс — молитовне покривало, яке надівають під час молитви і до країв якого прикріплені торочки згідно з інструкцією книги Чисел;

— філактерії, або тефілін, — шкіряні молитовні коробочки кубічної форми з чотирма фрагментами зі Святого Письма, що прив'язуються до голови і до лівої руки того, хто молиться;

— ярмулка (кипа) — молитовна шапинка для чоловіків. Вважається, що молитва і навчання з непокритою головою виражають неповагу до Бога. Найбільш законослухняні іудеї носять яр-мулку не знімаючи, більшість одягає її під час молитви.

Служителями культу в іудаїзмі є рабини. Вони не тільки стежать за ходом богослужіння, а й тлумачать настанови Талмуда, пристосовують їх до соціальних умов, прагнуть домінувати у всьому духовному житті єврейських громад. Так, активно втручається у світське життя сучасного Ізраїлю Верховна рабинська рада країни. її інтереси у парламенті (кнесеті) представляє національно-релігійна політична партія Мафдал. Іудаїзм в Ізраїлі не має законодавчого статусу державної релігії, але його інститути фінансуються з державного бюджету. У містах і селищах Ізраїлю діють релігійні ради. Більшість рабинів перебувають на державній службі, займаються оформленням актів громадянського стану, здійснюють контроль за системою релігійних правил зберігання, приготування і вживання їжі, проводять роботу в армії, беруть участь у рабинських судах, мають сильні позиції у системі освіти країни, виступають ініціаторами пристосування віровчення і культу іудаїзму до нових потреб та інтересів держави і всього сучасного єврейського населення планети.

Іудаїзм у наші дні характеризується більшою розмаїтістю, ніж раніше. Типовим став факт, коли у деяких містах функціонують кілька синагог, причому кожна з них пропонує свою версію "істинного іудаїзму". Здебільшого такі обговорення перетворюються на бурхливі дебати, аж до насилля, особливо в Ізраїлі. У сучасному іудаїзмі існує не менш як п'ять рухів: ортодоксальний, консервативний, реконструктивістський, хасидистський і реформістський.

Ортодоксальні іудеї вважають себе послідовниками традиційного рабинського іудаїзму, єдиними вірними його прихильниками. Абсолютними авторитетами для них є Танах і Талмуд. Ультраортодокси вимагають від віруючих виконання 613 заповідей Тори.

Консервативний іудаїзм зародився у 40-х роках XX ст., поширений головним чином серед американських євреїв. Він заперечує інститут рабинату, Талмуд і всі коментарі до Тори, визнає Тору недоторканним і незмінним авторитетом.

Реконструктивізм був започаткований у 20-х роках XIX ст. у США рабином Мордехаєм Кап ланом. Цей рух визнає іудаїзм скоріше культурним, ніж релігійним феноменом. Він заперечує ідею Бога, який все знає, уклав договір з євреями через Авраама і дарував своєму народові вічні закони Тори.

У середині XIX ст. в іудаїзмі сформувалась реформістська течія. її прихильники відмежовують у своїй релігії те, що становить одвічні цінності, від того, що є плинним, змінним. Вони вважають також, що іудаїстська традиція має бути переглянутою відповідно до вимог сучасності, однак коригують її не в головному, а у другорядному, у деяких правилах культу, здійсненні обрядів. Так у реформістських синагогах під час богослужіння чоловіки і жінки можуть перебувати в одному приміщенні, до того ж жінки можуть бути рабинами.

У ХП—XIII ст. в іудаїзмі також виникла течія кабали (від давньоєвр. — переказ). У священній книзі кабали "Зохар" (Сяйво) мова йде про пошуки кабалістами відповідей на питання про створення Всесвіту і людини на шляху еманації божественного у матеріальний світ. Від кабали, що ґрунтується на принципах філософської логіки, відрізняється так звана практична кабала. її послідовники шукають шляхи заохочення людей до божественного одкровення через містицизм, спіритизм, споглядання, систему спеціальних тренувань, що сприяють досягненню стану трансу, екстазу та ін.

Кабала справила суттєвий вплив на поширення хасидизму (від давньоєвр. — благочестивий), особливо у Східній Європі. Це відверто містична течія в іудаїзмі. Його основоположником вважається Ізраїль Бешт (1700—1760). Згідно з його уявленнями, Бог присутній у всьому, тому під час молитви відбувається прямий контакт віруючого з ним, що виключає необхідність талмудистської освіченості і рабинського посередництва. У хасидів є свої об'єкти особливого шанування і паломництва. Один із них розташований на території України у місті Умань. Щорічно ЗО вересня сюди на могилу цадика (святого) Нахмана приїздять тисячі хасидів з багатьох країн світу для молитви і здійснення своїх обрядів.

З кінця XIX ст. в іудаїзмі функціонує впливова релігійно-ідеологічна і політична течія — сіонізм (від назви гори Сіон, де було засновано цю течію). Виникнення сіонізму пов'язується з публікацією брошури єврейського журналіста Т. Герцля "Єврейська держава" (1896). У 1897 р. відбувся перший сіоністський конгрес у Базелі (Швейцарія), де сіонізм конституювався у Всесвітню сіоністську організацію (ВСО). її ідеологічну базу утворюють ідея богообраності євреїв та ідея про те, що у кожного єврея, який живе за межами Ізраїлю, є дві батьківщини: за місцем проживання і Держава Ізраїль, основна з них — Ізраїль. Тому кожен єврей зобов'язаний сприяти розвитку, зростанню могутності та закріпленню авторитету своєї справжньої батьківщини, тобто Держави Ізраїль.

Сіонізм чітко структурований. Вищим органом управління організацією є Всесвітній сіоністський конгрес (ВСК). Для вирішення поточних справ конгрес створює Всесвітній сіоністський виконком (ВСВ). При виконкомі функціонують відділи різного призначення.

Всі течії у сучасному іудаїзмі об'єднуються у два основні напрями: традиційний консервативний і модерністський, представники якого пропонують нові варіанти пристосування іудаїзму до конкретно-історичних умов, місця і часу. Всі вони характерні й для релігійного життя іудеїв в Україні.

Перші свідчення про іудаїзм на території України припадають на IX—X ст., коли єврейські купці у пошуках збуту своїх товарів досягли територій слов'янських племен. Відомою є полеміка митрополита Київського Іларіона з представниками іудаїзму, а також обставини перебування у Київській Русі талмудистів і знавців кабали Мойсея Київського, їси Чернігівського й Ісаака Руського. Інтенсивне поширення іудаїзму в Україні відбулося у XIV ст. у зв'язку з прибуттям сюди євреїв, вигнаних із Німеччини за часів правління імператора Максиміліана І. Перша єврейська громада в Україні була заснована в 1356 р. у Львові. Потім такі ж громади виникли у Дрогобичі (1404) і Луцьку (1410), а в XVI ст. в Україні вже існувало чимало синагог. У ХУЛ—XIX ст. кількість іудеїв в Україні постійно збільшувалась, проте після 1917 р. іудаїзм на її теренах розділив долю всіх інших релігійних конфесій. Радянський уряд, вважаючи будь-яку релігію пережитком минулого у свідомості та поведінці людей, здійснював у колишньому СРСР політику постійного витіснення релігії з життя суспільства. Тільки після проголошення України незалежною і самостійною державою тут було створено необхідні умови для функціонування іудаїзму, як і всіх інших релігій. Сьогодні на території України діють понад 120 єврейських культурних товариств, більше 90 єврейських громад. Керівництво ними здійснюють два об'єднання: "Релігійна спілка іудейського вчення" та "Іудейські релігійні організації України".

Жодна з релігій у світі не залишилась незмінною. Проте жодна з них не зазнала такого впливу зовнішніх факторів, як іудаїзм. Більше ЗО % світового єврейського населення загинуло у Другій світовій війні. Масштаби знищення євреїв у фашистських концентраційних таборах були настільки жахливими, що цю трагедію назвали Голокостом, що означає "жертвопринесення спаленням" (євреї надають перевагу назві "Шоа" — відчай, спустошення). Існувало 28 таких таборів нацистської нелюдськості, серед них — Дахау, Бухенвальд, Освенцім, Белзен. У 1944 р. лише в Освенцімі за один день було знищено більш як 6 тис. євреїв. Всього під час Голокосту було знищено 6 млн євреїв тільки за те, що вони були євреями. Нацисти оголосили тоді, що єврейське населення становило загрозу для німецької нації: євреї віддані

Богу, а не державі, вони небезпечні для расової чистоти німців, тому їм немає місця у Третьому рейху. Світ усвідомив масштаби цієї катастрофи тільки після закінчення Другої світової війни. Одним із найважливіших проявів цього усвідомлення стало створення у 1948 р. єврейської держави Ізраїль — центру сучасного іудаїзму.