Риторика - Колотілова Н.А. - 3.3. Завершення промови

Остання частина промови - завершення - дає можливість оратору посилити переконливість своїх думок, які було обґрунтовано в основній частині. Загальна мета завершення - закріплення оратором своїх положень у свідомості аудиторії.

Найбільш поширеними є три прийоми, що використовуються в цій частині:

· Формулювання висновків

· Розгляд перспективи

· Апелювання

· Перший прийом (формулювання висновків)

полягає в тому, що оратор повертається до найважливіших пунктів головної частини. У таких випадках завершення промови покликане нагадати про них. Воно може розгортатися на:

1) предмет повідомлення;

2) структуру повідомлення:

Розгортання завершення на предмет промови передбачає підсумовування думок щодо нього. Для цього оратор повинний відібрати найбільш сильні суттєві положення головної частини. Визначальною є процедура розробки резюме. У завершеннях такого типу не рекомендується: вводити нові дані; занадто варіювати вихідні формулювання; відволікатися "цікавинками".

Розгортання завершення на структуру повідомлення передбачає огляд того, в якій послідовності подавалась інформація про предмет промови. Тобто оратор наголошує не на головних рисах самого предмета, а на головному в повідомленні про нього. Для цього характеризується загальна структура промови та окремі частини. Головною тут є процедура розробки анотації. У завершеннях такого типу не рекомендується: на ходу перебудовувати повідомлення; надавати рівного значення всім частинам; випускати мотиви переходу від однієї частини до іншої.

Формулювання висновків є досить поширеним способом завершення ораторських промов. Оратор ще раз наголошує на важливих думках свого виступу. При цьому доцільно перераховувати ті пункти, які повторюють, за допомогою конструкції:

По-перше.... По-друге.... По-третє....

Другий прийом (розгляд перспективи)

полягає в тому, що оратор окреслює гіпотетичний розвиток предмета промови. Для цього оратор може скористатися екстраполяцією:

1) часовою;

2) просторовою.

Завершення через часову екстраполяцію передбачає розгляд того, чим предмет буде завтра. Промова ґрунтується на загальній схемі: "чим був об'єкт учора - чим він є сьогодні - чим він буде завтра". Слід підкреслити, що така схема підходить до повідомлень майже на будь-яку тему.

Завершення через просторову екстраполяцію передбачає введення нових об'єктів для кращого засвоєння предмета промови. Ці об'єкти можуть бути подібними або контрастними до предмета промови.

Прикладом завершення через розгляд перспективи може бути промова Ф. Рузвельта, виголошена ним 6 січня 1942 року:

"Ніякий компроміс не завершить цей конфлікт. Ніколи не можна досягти задовільного компромісу між Добром і Злом. Тільки тотальна перемога може винагородити прихильників толерантності і пристойності, свободи і віри".

Третій прийом (апелювання)

полягає в тому, що оратор намагається емоційно завершити свою промову та вплинути на почуття аудиторії. Найчастіше використовується тоді, коли людина намагається сформувати у слухачів намір певним чином діяти. У завершеннях такого типу не рекомендується: надто підкреслювати дистанцію між оратором та аудиторією, характеризувати слухачів (особливо негативно), домагатися згоди аудиторії, протиставляти окремі групи слухачів між собою, примушувати аудиторію до відповідей на прямо поставлені запитання.

Прикладом апелювального завершення може бути промова У. Черчилля "Час дерзати і вистояти":

"Значить - до справи, в бій, до праці: кожний по своїх силах, кожний на своєму місці. Вступайте до армії, пануйте в повітрі, рухайте потік озброєнь, топіть німецькі підводні човни, виловлюйте міни, оріть землю, будуйте кораблі, охороняйте вулиці, доглядайте поранених, підбадьорюйте тих, хто занепав духом, і шануйте відважних. Вирушимо всі разом уперед, по всіх частинах імперії, по всіх закутках Острова. Не можна втрачати жодного тижня, жодного дня, жодної години"².

Вибір того чи іншого прийому завершення диктується конкретними умовами спілкування. Насамперед оратору слід зважити на мету промови. Для інформативних промов більше підходить завершення через формулювання висновків, а для переконуючих - розгляд перспективи (як правило, невтішної в разі відмови від певних дій) або апелювання. Крім того, тип завершення залежить і від способу подання матеріалу в головній частині. Для історичного способу викладу, наприклад, оптимальним буде завершення як розгляд перспективи.

Останні фрази завершення мають бути ретельно продумані оратором, адже вони сприяють закріпленню того враження, яке склалось в аудиторії під час всієї промови. В межах риторики встановлені певні загальні прийоми завершення, що підходять до промов на будь-яку тему:

- цитата;

- ілюстрація;

- подяка аудиторії, яка має вигляд розгорнутого компліменту. При виборі прийому завершення як подяки оратору не слід

обмежуватися простою фразою: "Дякую за увагу!". Потрібно конкретизувати комплімент аудиторії. Наприклад:

"На завершення я б хотів подякувати вам за те, що так уважно мене слухали і задавали цікаві запитання. Дуже приємно було з вами співпрацювати", або

"Дякую за увагу. Було дуже приємно виступати у вашій уважній і доброзичливій аудиторії" та ін.

Окрім "позитивних" варіантів завершення промови, фахівцями у галузі риторики встановлені й "негативні" способи. Ефективне завершення виступу має таке саме значення, як і вдалий вступ. Не треба завершувати промову:

- вибаченнями;

- додатковими даними після того, як сформульовано висновки;

- безнадійною перспективою.

Загальна риса завершення - це стислість (так само, як і вступу).

ТЕРМІНИ, ЯКІ ТРЕБА ЗАПАМ'ЯТАТИ

Безпідставний аргумент - це помилка, яка виникає внаслідок порушення правила відповідності аргументів тезі, коли оратор на підтримку свого положення наводить довільні, неочевидні твердження.

Вступ - це перша частина ораторської промови. Виділяють три прийоми вступу: привертання уваги аудиторії - оратор підкреслює своє право говорити на певну тему, або важливість теми для аудиторії, або значимість самого предмета промови; початок здалеку - оратор намагається налаштувати конфліктну аудиторію на позитивне сприйняття промови; неочікуваний вступ - оратор безпосередньо переходить до основної проблеми.

Втрата тези - це помилка, яка виникає внаслідок порушення правила незмінності тези протягом аргументації/критики, коли оратор сам не усвідомлює, що обґрунтовує не те положення, яке заявив у своїй промові, а лише подібне до нього.

Головна частина - це частина ораторської промови, в якій подається обґрунтування певних положень. Виділяють два шляхи викладу матеріалу: природний - характеризується лінійністю й мінімальним втручанням оратора у виклад; штучний - характеризується ієрархічністю й реалізується трьома способами (дедуктивний - від формулювання тез до формулювання аргументів; індуктивний - від формулювання аргументів у вигляді окремих положень до формулювання тези; компаративістський - зіставлення предметів і перенесення властивостей з одного на інший).

Диспозиція - це розділ риторики, який вивчає структуру ораторської промови.

Завершення - це остання частина ораторської промови. Виділяють три прийоми завершення: формулювання висновків, що розгортається на предмет промови або на структуру повідомлення; розгляд перспективи розвитку даної теми, що здійснюється через часову або просторову екстраполяцію; апелювання як емоційне завершення і вплив на почуття аудиторії.

Надмірне обґрунтування - це помилка, яка виникає внаслідок порушення правила достатності аргументів, коли оратор, намагаючись навести якомога більше аргументів на користь своєї тези, непомітно для себе починає використовувати необґрунтовані, суперечливі, хибні аргументи.

Необґрунтований аргумент - це помилка, яка виникає внаслідок порушення правила обґрунтованості аргументів. Різновиди: "хибний аргумент" - коли в якості аргументу використовується хибне твердження; "випередження основи" - коли в якості аргументу використовується твердження, достовірність якого тільки припускається, однак не встановлюється з необхідністю; "коло в обґрунтуванні" - коли для обґрунтування тези використовується аргумент, який, у свою чергу, випливає з цієї тези.

Не підтверджує - це помилка, яка виникає внаслідок порушення правила щодо форми аргументації/критики. Різновиди: "від сказаного умовно до сказаного безумовно" - коли аргументами, прийнятними або за певних умов, або в певний час, або в певному місці, обґрунтовують тезу безумовного характеру; "після цього, отже, з цієї причини" - коли послідовність у часі сприймається як така, що містить причинний зв'язок; "хибна аналогія" - коли наявні обставини, що роблять порівняння недійсним.

Підміна тези - це помилка, яка виникає внаслідок порушення правила незмінності тези протягом аргументації/критики, коли оратор навмисно замінює положення, яке обґрунтовується в промові.

ТЕСТ

1. Диспозиція - це розділ риторики, який вивчає:

A) засоби виразності ораторської промови;

Б) способи запам'ятовування ораторської промови;

B) структуру ораторської промови.

2. Ораторська промова складається з:

A) вступу, аргументації, висновку; Б) вступу, аргументації, критики;

B) вступу, головної частини, завершення.

3. Метою вступу є встановлення контакту з аудиторією:

А) так;

Б) ні.

4. "Початок здалеку" як прийом вступу рекомендується застосовувати в конфліктній аудиторії:

А) так;

Б) ні.

5. Метою головної частини є:

А) обґрунтування тез оратора; Б) розкриття теми промови.

6. Шляхами викладу матеріалу є:

А) дедуктивний, індуктивний; Б) природний, штучний.

7. Природний шлях викладу матеріалу може реалізуватися дедуктивним, індуктивним або компаративістським способами:

А) так; Б) ні.

8. Штучний шлях характеризується найменшим втручанням оратора у виклад матеріалу:

А) так;

Б) ні.

9. Дедуктивний спосіб викладу матеріалу - це рух:

А) від формулювання аргументів до формулювання тези; Б) від формулювання тези до формулювання аргументів.

10. Індуктивний спосіб викладу матеріалу - це рух:

А) від формулювання аргументів до формулювання тези; Б) від формулювання тези до формулювання аргументів.

11. Оптимальним вважається такий порядок розташування аргументів у промові:

A) сильні, слабкі аргументи; Б) слабкі, сильні аргументи;

B) сильні, слабкі, найсильніший аргумент.

12. Виділяють таку кількість груп правил щодо аргументації/критики:

A) три;

Б) чотири;

B) п'ять.

13. Порушення правила незмінності тези призводить до помилок:

А) зміна тези, втрата тези; Б) підміна тези, втрата тези.

14. Різновидами помилки "необґрунтований аргумент" є:

A) безпідставний аргумент, випередження основи, коло в обґрунтуванні;

Б) коло в обґрунтуванні, не підтверджує, хибний аргумент.

B) випередження основи, коло в обґрунтуванні, хибний аргумент.

15. Порушення правила достатності аргументів призводить до помилки:

A) безпідставний аргумент; Б) надмірне обґрунтування;

B) необґрунтований аргумент.

16. Порушення правила відповідності аргументів тезі призводить до помилки:

A) безпідставний аргумент; Б) надмірне обґрунтування;

B) необґрунтований аргумент.

17. Порушення правила щодо форми аргументації призводить до помилки, що має загальну назву:

A) "від сказаного умовно до сказаного безумовно"; Б) "хибна аналогія";

B) "не підтверджує".

18. Метою завершення є:

А) закріплення оратором своїх положень у свідомості аудиторії; Б) нагадування аудиторії про основний зміст промови.

19. Суть прийому завершення "формулювання висновків" полягає у часовій або просторовій екстраполяції:

А) так;

Б) ні.

20. Суть прийому завершення "апелювання" полягає у:

A) впливі на почуття аудиторії;

Б) розгортанні завершення на предмет повідомлення;

B) розгортанні завершення на структуру повідомлення.

ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

1. Встановіть риторичні прийоми вступу в наведених текстах:

o "Я буду говорити тільки про саме головне й суттєве в діяльності Достоєвського. За такої багатої й складної натури, яка була у Достоєвського, за незвичайної його чуйності й вразливості на всі явища життя його духовний світ являв собою надто велике розмаїття почуттів, думок і потягів, щоб можна було відтворити його у невеликій промові. Але, відгукуючись на все з таким душевним запалом, він завжди визнавав тільки одне, як головне й безумовно необхідне, до чого все інше повинно докластися. Ця центральна ідея, якій служив Достоєвський всією своєю діяльністю, була християнська ідея вільного вселюдського єднання, всесвітнього братства в ім'я Христове. <...>" (Соловйов В. С. Друга промова в пам'ять Ф. М. Достоєвського).

o "Панове члени Державної Думи!

Для успіху спільної роботи вашої з урядом вам слід бути поінформованими про цілі, які ставить уряд, і про способи, які накреслено для їх досягнення, і про сутність законодавчих пропозицій. Ясна й визначена урядова програма є в цих видах цілком необхідною. <...>" (Столипін П. А. Перша промова в Третій Державній Думі).

o "Є різні думки про те, хто творить історію. На думку одних, історію творять народні маси; на думку інших - суспільні верстви; нарешті, на думку третіх - ціла світова історія, це лише історія великих одиниць. Бо чим би був, наприклад, арабський народ, що довгі віки блукав пісками своєї батьківщини, займався дрібними ґешефтами і дрібними грабунками, коли б не з'явився серед нього великий Магомет, якого дух видобув таку енергію з цього народу, що знак півмісяця запанував над половиною світу.

Чим була маса українських племен, доки на чолі її не став великий муж Святослав Завойовник, що славу української зброї поніс силою своєї волі аж під мури Царгороду, на береги Дунаю і Каспія, створюючи велику, могутню імперію. І що створила відважна, бурхлива козацька маса, доки не оформив її поривів великий політик і відважний полководець Богдан Хмельницький. Це ж він замість ряду не окреслених бунтів проти Польщі створив один великий зрив, замість повстанчих ватаг - могутню армію, і на місце дрібних домагань поставив велику ідею незалежності української держави. І цю державу він побудував, зміцнив і - вмираючи - лишив її забезпеченою тривкими політичними союзами, що запевняли її розвиток і зріст. Але наступники, які не дорівнювали величі свого попередника, привели до визволення від осередкових сил, що спричинилося до упадку держави і дало той період нашої історії, який звемо Великою Руїною.

Сила нації змаліла, козацька імперія почала котитися вділ. Що ж сталося? Адже ж народні маси лишилися ті самі, матеріал для армії не змінився, міжнародна ситуація не була більш некорисною, як давніше, і на чолі держави так само стояли провідники - гетьмани. Лише вони, ці нові провідники, не потрапили опанувати маси і скерувати її до однієї мети. Бо народна маса завжди готова до чину, тільки треба вміти її попровадити, бо народна маса завжди як чародійний музичний інструмент, на якому великий митець дасть прекрасний, величний концерт, а в руках іншого цей інструмент буде або мовчати, або фальшувати безжалісно.

Велика Руїна все поглиблювалася і поглиблювалася. І навіть останній козак, славний Петро Дорошенко, не міг воскресити давньої могутності української держави.

Ситуація видавалася безнадійною. Держава в упадку, народ розбитий ворожими впливами. Залоги ворогів в наших містах, селах, хуторах. І ось в такий час гетьманську булаву було віддано в руки Івана Мазепи.

Цим фактом в нашу історію увійшов справжній герой і розпочав нову добу. <...>" (Теліга О. Вступне слово на Академію в честь Івана Мазепи).

2. Проаналізуйте наведені діалоги. Чи дотримано в них правила аргументації/критики?

o Мері: "Джон, ти знову почав курити? Ти ж знаєш, що перед операцією лікар сказав, що твій організм більше не може виносити нікотину".

Джон: "Тобі легко казати! А я готовий сперечатися, що у тебе не менше сорока фунтів зайвої ваги. І що лікар думає з цього приводу?".

o Перший політик: "Недоторканність життя будь-якої людини завжди була найголовнішим принципом нашої партії. Тому члени моєї партії, що присутні на цих зборах, будуть голосувати проти пропозиції легалізувати аборти".

Другий політик: "Ви абсолютно праві, підкреслюючи недоторканість людського життя, але це не може стосуватися шеститижневого плода. Крім того, як бути з недоторканністю життя матері, що завагітніла проти своєї волі?".

o "Херефонт. Тож на якому мистецтві розуміється Георгій і як би нам найкраще його назвати?

Пол. Любий Херефонте, люди володіють не одним мистецтвом, вдало винайденим завдяки досвіду, бо лиш знання робить так, що життя наше йде услід за мистецтвом, а незнання скеровує його за випадком. І з усіх цих мистецтв різні люди обирають для себе різне, але кращі віддають перевагу кращому. До них належить і наш Георгій, який причетний до найпрекраснішого з мистецтв.

Сократ. Як видно, Георгію, Пол справді добре підготовлений до розмови, але ж він не робить того, що обіцяв Херефонтові.

Георгій. Що ти маєш на увазі, Сократе?

Сократ. Мені здається, що він так і не відповів на запитання. Георгій. Тоді, якщо хочеш, запитай його ти.

Сократ. Не хочу, але коли б ти сам забажав дати відповідь, то було б набагато приємніше запитувати тебе. Тому що із того, що Пол сказав, мені вже зрозуміло, що він більше вправляється у так званій риториці, ніж в умінні вести розмову.

Пол. А це ж чому, Сократе?

Сократ. А тому, Поле, що коли Херефонт запитав, із яким мистецтвом обізнаний Георгій, ти заходився вихваляти його мистецтво так, начебто його хтось ганив, але що це за мистецтво, ти так і не відповів.

Пол. Чи ж я не сказав, що воно найкраще?

Сократ. Так, сказав. Але ніхто й не запитував, яким є мистецтво Георгія, лиш запитали, що за мистецтво і як потрібно Георгія називати." (Платон. "Георгій").

3. Встановіть риторичні прийоми завершення промов у наведених текстах:

o "<.> Противникам державності хотілося б обрати шлях радикалізму, шлях звільнення від історичного минулого Росії, звільнення від культурних традицій. їм потрібні великі потрясіння, нам потрібна велика Росія" (Столипін П. А. Промова в Державній Думі).

o "<.> Не в нашій владі вирішувати, коли й як здійсниться велика справа вселюдського єднання. Але поставити його собі як вище завдання і служити йому в усіх справах своїх - це в нашій владі. У нашій владі сказати: ось чого ми хочемо, ось наша вища мета і наш прапор - і на інше ми не згодні" (Соловйов В. С. Друга промова в пам'ять Ф. М. Достоєвського).

o "<.> Що це - заклик до війни? Але хіба хто-небудь скаже, що готуватися до опору агресії - значить розпалювати війну? Я заявляю, що саме в цьому - єдина гарантія миру. Ми повинні швидко зібрати сили для того, щоб зустріти агресію не тільки військову, але й моральну; треба, щоб англомовні народи, а також всі - як великі, так і малі нації, які бажають йти з нами разом, - рішуче й тверезо усвідомили свій обов'язок. Таке чесне і щире товариство зможе за одну ніч, від заходу до світанку, розчистити шлях прогресу і вигнати з нашого життя страх, який для сотень мільйонів людей вже затуляє світ сонця" (У. Черчилль. "Захист свободи і миру").

o "<.> Приходимо до наступного висновку. Україна - розташована між світами грецько-візантійської й західної культур і законний член їх обох - намагалася на протязі своєї історії поєднати ці дві традиції в живу синтезу. Це було велике завдання й не можна заперечити, що Україна не зуміла його повнотою виконати. Україна наближалася до цієї синтези в великі епохи своєї історії, за Київської Руси й за козаччини 17 століття. Проте, хоч ці епохи були багаті на потенціальні можливості та часткові досягнення, в обох випадках остаточна синтеза зазначала невдачі, й Україна впала під тягарем надмірного зовнішнього натиску, а також від розривних внутрішніх сил. У цьому сенсі можна сказати, що велике завдання, яке творить історичне покликання українського народу, залишається досі не виконаним і ще належить до майбутнього" (Лисяк-Рудницький І. "Україна між Сходом і Заходом").

4. Структуруйте матеріал та виберіть риторичні прийоми для кожної з частин Вашої ораторської промови.