Риторика - Колотілова Н.А. - 4.1. Форми мовленнєвого впливу

Взагалі розрізняють дві форми мовленнєвого впливу:

o пряма форма мовленнєвого впливу;

o непряма форма мовленнєвого впливу.

У сучасній лінгвістиці та філософії мови розрізнення між ними виражається у виборі прямих чи непрямих мовленнєвих актів.

Останнім часом непрямі форми комунікації привертають до себе все більшу увагу дослідників. Зокрема висловлюються думки про те, що:

"...людина звертається до прямої комунікації тільки у випадку, коли засоби непрямої комунікації виявляються менш ефективними й економними для досягнення комунікативних цілей"¹.

Вибір прямої чи непрямої форми впливу передбачає врахування двох основних проблем: проблеми щирості та проблеми ефективності висловлювання.

Пряма форма мовленнєвого впливу - це таке використання оратором мовних виразів, коли він має на увазі лише їх буквальне значення, лише те, що він говорить.

Пряма форма мовленнєвого впливу є відкритою тактикою. Користуючись нею, оратор безпосередньо повідомляє аудиторії те, що він має на увазі. Відповідно, така форма впливу є точною, послідовною й узгоджується із критерієм щирості. З іншого боку, слід мати на увазі, що зв'язок між словом і предметом є довільним.

Для аудиторії сприйняття подібної мовленнєвої форми не викликає особливих утруднень. Слухачам не доводиться вгадувати те, що мав на увазі оратор, і думати, чи вірно вони зрозуміли його.

Використання прямої форми мовленнєвого впливу передбачає ієрархічно структуровану комунікацію. При цьому більш високий рівень ієрархії займає оратор. Саме за таких умов він може розраховувати на ефективність своєї промови, яка забезпечується здебільшого конвенційним характером ситуації спілкування. Як правило, для кожної ситуації існує одна пряма форма мовленнєвого впливу. Подібну модель взаємодії оратора й аудиторії називають вертикальною.

Непряма форма мовленнєвого впливу - це таке використання оратором мовних виразів, коли він має на увазі не тільки те, що він говорить, а й щось більше.

Аудиторії пропонується самій встановити, що криється в цьому "більше, ніж буквальне значення". Непряма форма мовленнєвого впливу є прихованою тактикою. Оратор "каже не те, що він каже", тобто відкрито не проголошує аудиторії, що він має на увазі.

Відповідно, така форма впливу не узгоджується із критерієм щирості. Слід відмітити, що неузгодженість із критерієм щирості зовсім не означає, що оратор говорить неправду. Він свідомо обирає такі способи виразу, які в принципі дають можливість аудиторії сприйняти те значення промови, що приховане за непрямою формою. Тому інтерпретація непрямої форми комунікації передбачає додаткові зусилля з боку слухачів. У принципі існує небезпека того, що аудиторія зрозуміє оратора не так, як йому б хотілося.

Непряма форма мовленнєвого впливу задає, по суті, множинність способів сприйняття промови. У такий спосіб слухач приєднує до виголошеного оратором того змісту, що є актуальним для самого слухача. Ефективність непрямої комунікації якраз і виявляється в цій свободі аудиторії. Подібну модель взаємодії оратора зі слухачами називають горизонтальною.

Непряма форма впливу забезпечується використанням у промові певних засобів виразності, якими є риторичні фігури. З іншого боку, як зазначалось вище, риторичні фігури створюють красу промови.

4.2. Риторичні фігури

Риторичні фігури ще з часів Античності прийнято поділяти на дві великі групи:

o власне фігури;

o тропи.

Основою такого поділу є мінімальний об'єкт перетворення, зміни. У фігурах об'єктом зміни є речення або більша одиниця промови. У тропах об'єктом зміни є слово або словосполучення.

Найчастіше риторичні фігури й тропи визначаються як відхилення від звичайного способу виразу, встановленого нормами певної мови. Однак таке визначення навряд чи можна вважати прийнятним, оскільки тоді дуже важко розрізнити "риторичність" мови й "псування" мови. Тому подібне визначення намагались уточнити таким чином: риторичні фігури становлять собою відхилення від стандартів з метою досягнення естетичного ефекту. Що ж стосується тієї концепції риторики, яка пропонується в даному посібнику, то згідно з нею краса не є визначальною рисою ораторських промов. Головним залишається переконливість, ефективність, впливовість виступу оратора. З огляду на це, риторичні фігури й тропи розглядатимуться насамперед як засоби виразності, які покликані, з одного боку, продемонструвати почуття промовця, а з іншого - викликати потрібні почуття в аудиторії.

Риторичні фігури (лат. "figura" - образ, вид) - це прийоми виразності, які реалізуються на рівні речення чи одиниці, більшій за речення.

Найбільш поширеною фігурою є риторичне запитання.

Риторичне запитання - це висловлювання у вигляді запитання, яке не потребує відповіді на відміну від звичайного.

Воно використовується оратором здебільшого в усних промовах для підкреслення незвичайності ситуації, накалу почуттів, привертання уваги слухачів до певного предмета. Як правило, риторичні запитання ставлять у двох випадках:

o По-перше, коли відповідь очевидна, відома аудиторії. Оратору потрібно тільки її актуалізувати для сприйняття слухачами. Наприклад:

Ви не змусите людину бути культурною, якщо не пробудите в неї потребу до культури. Чи стане вона їсти, якщо не голодна? Чи буде шукати, де тепліше, якщо їй не холодно? Або чи захоче вона якихось змін, якщо вона всім задоволена?

o По-друге, коли відповідь на запитання ніхто не знає або її взагалі не існує. Оратору потрібно підкреслити незвичайність певної ситуації. Наприклад:

Хто винен? Що робити? тощо.

Як зазначалось вище, фігур існує дуже багато. Однак їх можна звести в цілому до такого прийому, який називається "синтаксичне перетворення".

"Синтаксичне перетворення" - це такий прийом, суть якого полягає у виборі потрібного оратору порядку слів у реченнях.

Як пише P. М. Блакар, найбільш яскраво ефект впливу граматичної форми виявляється при зіставленні активної та пасивної форми побудови висловлювань. Вибір тієї чи іншої форми призводить до того, що у слухачів складається різне уявлення про причинні відношення, про те, хто є агентом певних дій. P. М. Блакар наводить такий приклад:

"1) The police took in the demonstrators "Поліція захопила демонстрантів" і 2) The demonstrators were taken in by the police "Демонстранти були захоплені поліцією". Тут граматичні форми у прихованому вигляді, але вельми майстерно прямо вказують на різні контексти. У прикладі 1 поліція діє більш чи менш активно (поліція здійснила акцію, поліція вела наступ). У прикладі 2, навпаки, здається, мається на увазі, що демонстранти поводили себе таким чином, що поліція була змушена вжити заходів (демонстранти діяли, демонстранти поводили себе зухвало)"¹.

Прийом синтаксичного перетворення реалізується через три групи фігур:

o фігури скорочення;

o фігури додавання;

o фігури розташування.

Фігури скорочення поділяють на:

o власне фігури скорочення;

o фігури зменшення.

Фігури скорочення - це риторичні фігури, суть яких полягає у пропущенні якихось елементів промови.

До них належать: апосіопеза, асиндетон, еліпсис тощо.

Апосіопеза (грец. aposiopesis - "мовчання") - це фігура "замовчування", коли оратор свідомо не до кінця висловлює думку, розраховуючи на те, що слухачі самі здогадаються, про що він хотів повідомити.

У письмових промовах така фігура здебільшого виражається через три крапки і досить широко застосовується в заголовках. Наприклад:

"Я б міг сказати вам всю правду, але...".

Асиндетон (грец. asyndeton - "безсполучення") - це фігура скорочення, що означає пропуск сполучників.

Прикладом може бути відоме висловлювання Г. Ю. Цезаря: "Прийшов, побачив, переміг".

Еліпсис (грец. elleipsis - "пропуск") - це фігура скорочення, що означає пропуск якогось члена речення, який можна відновити з контексту.

Досить часто в подібних конструкціях "випадає" присудок, хоча це можуть бути й інші члени речення. Наприклад, висловлювання У. Черчілля:

"У кожній кризі кайзер пасував. У поразці - втік; у революцію - зрікся; у вигнанні - заново одружився".

Фігури зменшення - це риторичні фігури, суть яких полягає у відсіканні від предмета якихось частин.

До них належить насамперед літота.

Літота (грец. Litotes - "простота", "скромність") - це навмисне зменшення якості, значущості певного предмета.

Наприклад:

Тістечко таке маленьке, що нема чого їсти. Ця жінка непоганої вроди.

Фігури додавання поділяють на:

o власне фігури додавання;

o фігури збільшення.

Фігури додавання - це риторичні фігури, суть яких полягає у повторі якихось елементів промови.

До них належать: анафора, епіфора, гомеотелевтон, кіклос, хіазм тощо.

Анафора (грец. anapherein - "нести вгору") - це фігура додавання, що полягає у повторі початкових частин суміжних речень.

Наприклад:

Lipton: найкраще у чаї, найкраще у мені.

Крім того, анафора досить часто вживається у зверненнях оратора до аудиторії. У таких випадках краще застосовувати цей прийом три рази. Наприклад:

Дорогі співвітчизники! Дорога громадо! Дорогий народе!

Епіфора (грец. epipherein - "нести після") - це фігура додавання, що полягає у повторі кінцевих частин суміжних речень.

Наприклад:

За квартиру - плати, хочеш далі вчитися - плати, хочеш, аби тебе краще лікували, - плати.

Гомеотелевтон (грец. homeo - нагадуючий і telos - закінчення) - це фігура додавання, що полягає у початковому римуванні, звуковому повторі окремих частин слів у реченні.

На сьогоднішній день цей засіб виразності досить часто застосовують у рекламі. Наприклад:

Здорова мама - здорове й дитятко.

Це знає й кенгурятко.

Або:

Я стала ще більше, і це так чудово! Ще 100 мл в мені безкоштовно!

Кіклос (грец. kyklos - коло) - це фігура додавання, що полягає у повторі початку й кінцівки речення.

Наприклад:

Є щось вище за нас, я не знаю що, але воно є.

Хіазм (грец. chiasmos - "перехрещення") - це фігура додавання, що полягає у "хрестоподібному" поєднанні елементів речення.

За умов такого поєднання один одному відповідають перший і четвертий елементи та другий і третій (як правило, третій член автоматично привертає до себе увагу, тому на нього робиться основний акцент). Наприклад:

Жити - чудово, а чудово жити - ще краще.

Фігури збільшення - це риторичні фігури, суть яких полягає в наданні предмету тих елементів, яких він не містить.

До них належить насамперед гіпербола.

Гіпербола (грец. Hyperbole - "кидання зверху") - це навмисне перебільшення якості, значущості певного предмета.

Наприклад:

Я чув, як ваш син відповідав на іспиті: це була наукова симфонія!

Я піду за тобою на край світу.

Фігури розташування - це риторичні фігури, суть яких полягає у незвичайному розташуванні елементів промови.

До них належать: інверсія, паратеза, парцеляція тощо.

Інверсія (лат. inversio - перестановка) - це фігура розташування, що означає використання незвичайного порядку слів у реченні.

Найчастіше у подібних конструкціях наперед виноситься те, на чому оратор акцентує увагу. Порівняйте, наприклад, такі висловлювання:

На таку альтернативу ми ніколи не погодимось! Ми ніколи не погодимось на таку альтернативу!

Паратеза (грец. parathesis - додаток) - це фігура розташування, що означає вставку в завершену синтаксичну структуру певних елементів для закріплення саме того значення, яке оратор бажає донести до аудиторії.

У ролі таких елементів можуть виступати інші речення, словосполучення, слова. Досить часто в завершену конструкцію вноситься риторичне запитання. Наприклад:

"Коли нас підлещують, то вихваляють нашу російську гостинність, коли нас картають - а коли нас не картають? - про нас говорять, що єдину гарну нашу рису - гостинність - ми поділяємо з племенами, які стоять на нижчому щаблі культури" (А. Ф. Коні).

Парцеляція (лат. parcellatio -поділ на частини) - це фігура розташування, що означає розчленування речення з винесенням за його межі тих елементів, які посилюють основну думку.

Наприклад:

"Я утомився, бо життя безупинно і невблаганно іде на мене, як хвиля на берег. Не тільки власне, а й чуже" (М. Коцюбинський).

Наведений перелік риторичних фігур далеко не вичерпує їх розмаїття. Тим більше, що з розвитком мови з'являються нові фігури, деякі відходять у минуле, а деякі переживають "друге народження".