Риторика - Олійник О.Б. - Мудрість від мудрих

МИХАЙЛО СПЕРАНСЬКИЙ

Про вигляд оратора

Про обличчя. Хто відчуває, й відчуває сильно, того обличчя є дзеркалом душі... Звідси виходить, що мова обличчя завжди була визнана но найточнішим тлумачем посувань душевних. Часто один погляд, одне опускання брови говорить більше, ніж усі слова оратора, а тому він повинен вважати найістотнішою частиною свого мистецтва вміння настроювати обличчя відповідно до мовлення; а особливо око - орган душі настільки сильний, наскільки й виразний, як і мова,- повинно слідувати за усіма його рухами і передавати слухачам почування його серця. Найпрекрасніша промова руху стає мертвою, коли не оживлюється її обличчя... таким-то способом набуває він (оратор Аріст. - Г. С.) необмежену владу над умами й стає маленьким тираном сердець.

... Покласти за правило спрямовувати думку, кожен порух обличчя на одного кого-небудь із передстоячих, щоб здавалося, що він самому йому говорить. До цієї перестороги слід приєднати ще іншу, щоб розділити спрямування погляду поперемінно до усіх, щоб кожна думка відносилася до одного із слухачів, але щоб ціла промова не стосувалася одного й того самого, а розподілена була усім на певні частини.

Про голос Щасливий той, кому природа дарувала гнучкий, сильний, чистий, який ллється, і дзвінкий голос. Древні настільки поважали це обдаровання, що винайшли науку робити його приємним. Часті вправи, напруження грудей і смак до музики можуть доповнити або приховати недоліки природи. Але ми занадто мало турбуємося про всі ці зовнішні обдаровання оратора, можливо, тому, що занадто мало знаємо серце людське і занадто мало погоджуємося з тією істиною, що сутність красномовства заснована на пристрастях і, отже, на пересуді, а тому більшою мірою на зовнішньому вигляді.

Ті помиляються, говорить один оратор із найновіших, які плутають напруження голосу з його ключем, або тоном. Можна говорити зрозуміло й низьким тоном, бо гучність голосу не залежить від підвищення його, а тільки від напруження.

Про вимову. Язик твердий, який виливає кожне слово, не стрімко, не повільно, який дає кожному звуку належний наголос, є частина, необхідна для кожного оратора. Часто ми слухаємо людину, що розмовляє, із задоволенням лише тому, що язик її рухомий і вимова тверда... Хто має справу з людьми, той необхідно повинен мислити добре, але говорити ще краще. Усі правила вимови є у цій думці: "язик швидкий, але не стрімкий; спокійний, але не уповільнений" (лат.: promptum sit es, non prceps moderatum, non lentum).

Про рухи. Роздумуючи про вигляд оратора взагалі, ми відкрили істинний початок рухів руки і побачили зв'язок, який існує між ним і словом. Ми знайшли, що рука доповнює думки, які не можна виловити, і, відповідно, рух її тоді лише потрібен, коли оратор більше відчуває, ніж може сказати, коли серце його зігріте пристрастю і коли язик його не може іти за швидкістю його почуттів. Звідси можна вивести важливе правило, що рука тоді тільки повинна діяти, коли слід доповнювати поняття. Холодний розум не повинен до неї торкатися; для нього досить одного органу; одна тільки пристрасть може рухати усіма частинами тіла оратора і надавати рух руці... рука рухається тільки тоді, коли вдарить у неї серце, тобто у місцях пристрасних, гарячих і жвавих (живих). У решту часу вона може лежати спокійно. ... Щоб у ній (риториці. - Г. С.) себе удосконалити, немає іншого способу, як помічати з всім напруженням уваги недоліки й досконалості ораторів, а для цього слід мати цей тонкий і швидкий удар очей, який уловлює з першого погляду Горацієве: "те, що личить обставинам" (лат."quid deceat in rebus").

* * *

... Його вирази,, його очі, голос, рухи тіла, сама пристрасть, яка ним рухає, спонукають вірити, що ця пристрасть є істинною. Він (оратор - Г. С.) вражає почуття, а через це вражає душу, тривожить її й торжествує...

(А. Тома)

* * *

... А чого тільки ми не виражаємо руками? Ми вимагаємо, обіцяємо, кличемо й проганяємо, погрожуємо, просимо, відмовляємо, захоплюємося, розкаюємося, лякаємося, наказуємо, підбадьорюємо, заохочуємо, звинувачуємо, прощаємо, зневажаємо, плещемо в долоні, благословляємо, принижуємо, звеличуємо, вшановуємо, радіємо, співчуваємо, сумуємо, дивуємося, вигукуємо. Стільки ж найрізноманітніших речей, як і за допомогою язика! Кивком голови ми погоджуємося, відмовляємо, вітаємо, вшановуємо, величаємо, запитуємо, виряджаємо, тішимося, пестимо, підкоряємося, погрожуємо, запевняємо, повідомляємо. А чого тільки не виражаємо ми за допомогою брів чи за допомогою плечей! Немає руху, який не говорив би і при тому мовою, зрозумілою усім без усякого навчання, цілком узвичаєною мовою.

(М. Монтень)

* * *

Жести й манери повинні бути як мимовільні наслідки сердечних рухів, а не навпаки...

(Ф. Вейсс)

* * *

Модуляції голосу - найпрекрасніша з усіх чарівностей красномовства. Це музика мовлення.

І хороші оратори, коли хочуть переконати у чомусь своїх слухачів, завжди супроводжують руками свої слова, хоча деякі дурні не турбуються про таку окрасу і здаються на своїй трибуні дерев'яними статуями.

(Леонардо да Вінчі)

* * *

Як у голосі людини відображаються різні ступені її віку, так людина виявляє тембром голосу свої внутрішні здібності й стан духу. Ясний і глухий, високий і низький, густий і рідкий, дзвінкий і приглушений тембр, швидкість і млявість, монотонність і різка зміна інтонації, високий дзвінкий дискант і низький гучний бас, одним словом,- уся гама звуків від першого, ледь чутного, до гучних гуркотань грому має певне значення, і ще з'явиться колись людина, яка буде здатна по голосу визначати людський характер...

(К. Шубарт)