Риторика - Олійник О.Б. - 7.6. Судові дискусії

По суті, дипломатія - це також політика, проте зовнішня. Це діяльність державних службовців, дипломатів, послів, апаратів посольств, консульств, а також торгових, культурних, туристичних; діяльність, що ґрунтується на знанні політичної ситуації та ораторського мистецтва. Дипломатичні функції виконують і члени вищого керівництва країни, керівники крупних відомств, партій, фірм, освітніх установ - всі ті, кому доводиться мати зносини з іноземними державами.

Природно, що в дипломатії дотримуються численні вимоги, властиві мовленнєво-мислиннєвій сфері.

По-перше, мова дипломата відрізняються високим відчуттям гідності, адже він представляє свою країну, яка має і традиції, і авторитет, а часто економічну та військову потужність.

Дипломат високо шанує свого співбесідника, який представляє іншу країну з її традиціями та амбіціями.

Без дотримання дипломатичного красномовства навряд чи можна досягти бажаного результату.

Успішному контакту сприяє також дотримання встановленого, зазвичай традиційного, етикету та церемоніалу.

По-друге, мова дипломата повинна відображати його високу мовленнєву культуру. Він має володіти кількома мовами, мати ґрунтовні знання з історії, культури, географії, економіки, літератури як загалом так і тієї країни, з якою ведуться перемовини. У деяких значеннях слова і словосполучення загальнолітературної мови вживаються в мові дипломатії як терміни: протокол (сукупність загальновизнаних правил міжнародного спілкування), імунітет (недоторканність особи), прийом (збори запрошених офіційних осіб).

По-третє, дипломат повинен володіти швидкою реакцією, розуміти натяк, цінувати дотепність і сам бути гнучким, дотепним.

Володіючи культурою мови не тільки на рівні норм літературно! мови, він доб'ється успіху дотепністю, витонченістю, виразністю своєї мови.

Навіть невеликий промах, неточність, суперечність у доводах дипломата - це кінець його кар'єри. Дипломату необхідно вловлювати кожну реакцію свого співбесідника, розгадувати натяки і приховану думку.

Нарешті, дипломату потрібна впевненість своїй позиції, в захисті інтересів своєї країни.

До речі, всі ці вимоги можуть виявитися корисними не тільки професійному дипломатові, а й мандрівнику, комерсанту, туристу, артисту й іншим представникам культури, працівникам транспорту (повітряного, морського, залізничного).

7.6. Судові дискусії

Мабуть, про майстерність судових ораторів написано більше, ніж про інші види красномовства, Аристотелем, Горацієм, Кантом і ін. Сама процедура судочинства народилася ще в Афінах - це дві сторони процесу: суд ведеться як дискусія, присутні звинувач, той, який захищає, та незалежний суддя.

Сам процес суду це тривалий полемічно-доказовий виступ. Рішення суду - рішення долі. Неправильність ухваленого рішення - тягар на все життя. Саме у суді вербальність досягає такої важливості. Рішення суду - це завжди останнє слово, що визначає подальшу долю не тільки підсудного, а й обвинувача, адвоката і навіть судді. Суд насамперед мав втілювати в собі народну справедливість.

Рішення суду Грунтується не лише на дискусії, й на свідченнях свідків, визнанні обвинуваченого. Судовий оратор більше розмовляє, ніж декламує або сповіщає, звертається більше до здорового глузду, аніж до фантазії присяжних.

Судовий процес - своєрідна школа життя, справедливості, культури, мислення і мови, школа високої відповідальності, адже від майстерності та внутрішнього відчуття справедливості юриста залежать долі людей. Кращі оратори завжди виступали проти ускладнення промови, особливо проти використання іншомовних слів у ній.

Однак судові промови не обмежуються тільки дискусією сторін. Трапляються справи, які не вирішуються роками. Під час слідства у таких справах накопичуються протоколи допитів, свідчення свідків, матеріали преси, листи, особисті записи. Процес спілкування слідчого з підозрюваним надзвичайно складний.

Слідчий повинен зрозуміти підозрюваного, а підозрюваний повинен зрозуміти слідчого. Звідси - багатий словниковий запас слідчого.

Слідчий має вербально добитися від підозрюваного фактів, що цікавлять Його. Тому нерідко удається до різноманітних прийомів.

Особливу роль у судовому розгляді виконує суддя, адже він виносить вердикт. Тому мова судді має бути доступною простому народу, який, безсумнівно, виявляє зацікавленість у судовому процесі, та водночас літературною, лаконічною, суворою. Умова судді не повинно бути яких-небудь емоцій, напруги.

Особлива мову й обвинувача, якому необхідно довести присутньому народу провину підсудного. Тому промова обвинувача повинна бути чіткою та зрозумілою.

Мова свідка, підкріплена клятвою, має бути переконливою. Взагалі, "правдива мова" - питання обширне, його вивчає багато дослідників.