Регіональна економіка - Зінь Е.А. - 3.4. Лісові ресурси: стан та використання

Для економічного потенціалу регіону ліси мають надзвичайно важливе значення. Ліси використовують як ресурсний матеріал для розвитку різних галузей економіки, створюють придатні умови для життя людини. Лісові ресурси — це і деревина, і технічна сировина, і харчові та кормові ресурси. Важливого значення набувають ліси як засіб охорони навколишнього середовища. Завдяки захисним властивостям ліси сприяють поліпшенню водного режиму територій, підвищенню врожайності сільськогосподарських культур.

У сукупності з іншими природними ресурсами лісові ресурси являють собою складову частину продуктивних сил країни безпосередньо беруть участь в економічному розвитку, у забезпеченні соціальних потреб суспільства, виступають одночасно як засіб виробництва, предмет і продукт праці.

У лісовому господарстві ліс виступає як предмет праці — тобто як об'єкт, на який людина діє в процесі праці і який є матеріально речовою основою майбутнього продукту. Праця спрямовується на здійснення насадження лісового фонду, проведення реконструкції деревостанів, сприянню природного лісоведення, а також здійснення вирубки лісу з метою одержання лісопродукції та формування ландшафтів.

Одночасно ліс виступає як засіб праці, який служить засобом впливу людини на предмет праці, змінює його. Використовуючи насіння як засіб праці, людина створює новий ліс, регулює лісокористування, забезпечує відтворення ліс. В цьому проявляється двоїстість економічної природи лісових ресурсів.

Уявлення про лісові ресурси як продукт праці розглядається виходячи із обсягу праці, що витрачається на лісовирощування. В даному випадку праця як діяльність людини використовується для підготовки лісових ресурсів до їх використання виходячи із потреб людей, спрямовується на формування потрібних напрямів у вирощуванні лісів.

Кінцевою метою такої діяльності є забезпечення збереження та використання лісових ресурсів протягом тривалого часу.

До складу заходів, спрямованих на забезпечення впливу на стан та використання лісових ресурсів відносять: усі види рубок, осушення лісових земель, внесення добрив, посадка лісових культур, реконструкція малоцінних деревостоїв, заходи, пов'язані із збереженням лісів, їх охороною.

Правові відносини, що забезпечують підвищення продуктивності, охорони та відтворення лісів, посилення їх корисних властивостей, задоволення потреб суспільства у лісових ресурсах регулюються Лісовим Кодексом України (1994 p.).

Ліси є національним багатством країни і за своїм призначенням та місцем розташування виконують екологічні (водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні), естетичні, виховні та інші функції, підлягають державній охороні.(Усі ліси на території України становлять її лісовий фонд, що поділяється на:

• землі лісові — вкриті лісовою (деревною і чагарниковою) рослинністю; не вкриті лісовою рослинністю (зруби, згарища, рідколісся, пустирі та інші), зайняті лісовими шляхами, просіками тощо;

• землі нелісові — зайняті спорудами, пов'язаними з веденням лісового господарства, трасами ліній електропередач, продуктопроводів та підземними комунікаціями тощо; зайняті сільськогосподарськими угіддями; зайняті болотами і водоймами в межах земельних ділянок лісового фонду, наданих для потреб лісового господарства. В основу організації процесу лісокористування закладений поділ лісів на групи в залежності від їх екологічного та народногосподарського значення, розташування та виконання ними функцій. Лісовим Кодексом України визначено поділ лісів на першу і другу групи.

До першої групи належать ліси, що виконують переважно природоохоронні функції, мають такі категорії захищеності:

• водоохоронні (смуги лісів вздовж берегів річок, навколо озер, водоймищ та інших водних об'єктів);

• захисні (ліси протиерозійні, протиполонинні, захисні смуги лісів вздовж залізниць, автомобільних доріг міжнародного, державного та обласного значення, державні захисні лісові смуги, ліси степових, лісостепових, гірських районів, які мають важливе значення для захисту навколишнього природного середовища).

• санітарно-гігієнічні та оздоровчі (ліси населених пунктів, ліси зелених зон навколо населених пунктів і промислових підприємств, ліси першого і другого поясів зон санітарної охорони джерел водопостачання та ліси зон округів санітарної охорони лікувально-оздоровчих територій).

До першої групи належать також ліси на територіях природно-заповідного фонду (заповідники, національні природні парки, пам'ятки природи, заповідні урочища, регіональні ландшафтні парки, а також ліси, що мають наукове або історичне значення.

До другої групи належать ліси, що поряд з екологічним мають експлуатаційне значення і для збереження захисних функцій, безперервності та невиснажливості використання яких встановлюється режим обмеженого лісокористування.

Лісовими ресурсами є деревина, технічна і лікарська сировина, кормові, харчові та інші продукти лісу, що використовуються для задоволення потреб населення і виробництва} За своїм призначенням поділяються на лісові ресурси державного і місцевого значення. До лісових ресурсів державного значення належать деревина від рубок головного користування і живиця. Всі інші лісові ресурси відносяться до ресурсів місцевого значення.

Лісокористування являє собою один із древніших видів господарської діяльності, характеризує споживацьке ставлення до лісових ресурсів. Процес виснаження лісів примусив визначити основні напрями сучасного лісового господарства, до яких входять:

• лісовідведення;

• лісовпорядкування;

• лісорозведення.

Лісовідведення являє собою активну форму відродження лісу на зайнятих ним територіях. Розрізняють лісовідведення природне, коли створюють сприятливі умови для самовідведення лісів, їх самосіву та підросту після рубок, та штучне, коли вирощується насіння, висаджуються саджанці, вирощені у лісових розсадниках.

Лісовпорядкування забезпечує раціональне використання, підвищення продуктивності, охорони і захисту лісів, визначає способи відтворення, лісосіки головного користування, рубки, догляду тощо.

Лісорозведення передбачає створення штучних лісових насаджень на територіях, де раніше не було лісу. До лісорозведення відносять роботи по створенню лісозахисних смуг, лісомеліорацій тощо.

Земельні ділянки лісового фонду можуть бути у постійному або тимчасовому користуванні.

У постійне користування земельні ділянки лісового фонду надаються спеціалізованим лісогосподарським підприємствам, а також підприємствам, організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи для ведення лісового господарства, а також для спеціального використання лісових ресурсів, потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей та проведення науково-дослідних робіт.

У тимчасове користування (тимчасове — до 3-х років та довгострокове — до 25 років) для спеціального використання лісових ресурсів, потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей та проведення науково-дослідних робіт, земельні ділянки лісового фонду можуть надаватися підприємствам, організаціям, об'єднанням громадян, релігійним організаціям, громадянам України, іноземним юридичним особам та громадянам.

Державні органи та постійні лісокористувачі, які здійснюють планування, організацію, ведення лісового господарства і використання лісових ресурсів, з урахуванням господарського призначення лісів і природно-кліматичних умов зобов'язані забезпечувати:

• збереження лісів, охорону їх від пожеж, захист від шкідників і хвороб;

• посилення водоохоронних, захисних, кліматорегулюючих, санітарно-гігієнічних, оздоровчих та інших корисних властивостей лісів з метою охорони здоров'я людей і поліпшення навколишнього природного середовища;

• безперервне і раціональне використання лісів для планомірного задоволення потреб виробництва і населення в деревині та іншій лісовій продукції;

• розширене відтворення, поліпшення породного складу і якості лісів, підвищення їх продуктивності;

• раціональне використання земельних ділянок лісового фонду;

• підвищення ефективності лісогосподарського виробництва на основі єдиної технічної політики, досягнень науки і техніки. Важливого значення набуває вивчення стану лісових ресурсів, основних напрямів їх використання та забезпечення відтворення.

Загальна площа лісів регіону складається із площі лісів державного значення (Держкомлісу України), площі лісів, що знаходяться у користуванні господарств агропромислового комплексу та підприємств (організацій, установ) інших міністерств.

Оцінка лісових ресурсів здійснюється з використанням показника "площа загального лісового фонду", що характеризує загальну площу вкриту лісом. Крім того, визначають частину площі, яка має загальнодержавне та регіональне значення. Для оцінки стану лісових ресурсів також використовують показники:

• коефіцієнт лісистості території;

• питомі запаси деревини на душу населення.

За коефіцієнтом лісистості території Україна відноситься до мало-лісистої і лісодефіцитної, враховуючи, що загальна площа її лісів становить 10,78 млн. га, а коефіцієнт лісистості її території — 17,9%; протягом останнього тисячоліття лісистість території зменшилася в 2-3 рази.

За показниками "площа земельного лісового фонду" та коефіцієнтом лісистості території окремих регіонів значно відрізняються від середніх показників по Україні, а також між собою (табл. 3.4).

Найбільші площі, що зайняті землями лісового фонду, розташовані в Поліському регіоні — 42,1% загальної площі вкритою лісом в Україні, особливо в Житомирській області (10,1 % від загальної площі) та Рівненській області (7,8%). Приблизно однакові площі зайняті лісом в Київській (6,9%), Чернігівській (6,6%) та Волинській (6,5%) областях.

Значні площі лісового фонду розташовані в Карпатському регіоні — 21,1% загальної державної площі вкритої лісом, особливо у Львівській (6,4%), Закарпатській (6,4%) та Івано-Франківській (5,8%) областях.

Донбаський та Степовий регіони відрізняються малолісистістю. Тільки 9% від загальної площі земель лісового фонду України знаходиться в Донбаському регіоні; 10,6% — в Степовому регіоні.

За коефіцієнтом лісистості території на першому місці знаходиться Карпатський регіон. Тут 40% території регіону зайнята лісовим фондом, особливо в Закарпатській (54,2%) та Івано-Франківській (45%) областях. В Поліському регіоні 29,5% території зайняті лісовим фондом. Особливо високий рівень лісистості в Рівненській (42,1 %), Житомирській (36,4%) та Волинській (34,5%) областях.

Найменше значення коефіцієнту лісистості території належить Степовому регіону — 6,7%. А територія Запорізької області тільки на 4,5% вкрита лісовим фоном, Миколаївської області — на 5,2%.

Таблиця 3.4

Основні показники оцінки стану лісових ресурсів регіонів у 2002р.

Останнім часом в практику впроваджена тенденція багатоцільового використання лісових ресурсів, прагнення до збалансованості різних напрямів їх господарського використання з врахуванням дефіциту лісових ресурсів, а також негативного впливу на навколишнє середовище.

Значна кількість галузей економіки приймає участь в процесі лісокористування, який передбачає з вилучення та використання лісових ресурсів, а також їх відтворення та покращення. Галузі, що здійснюють заготівку та переробку деревинної сировини об'єднані в лісопромисловий комплекс. В його складі виділяють чотири важливих галузі:

• лісозаготівельна;

• деревообробна;

• целюлозно-паперова;

• лісохімічна.

Лісозаготівельна діяльність полягає у проведенні підприємствами лісового господарства лісосічних робіт, транспортування деревини, здійснення її первинної обробки. Заготівельний процес включає валку лісу та трельовку деревини—транспортування лісу від місця рубки до перевалки на транспортні засоби на залізничних станціях або в портах (пристанях).1;

Деревообробна промисловість являє собою галузь господарської діяльності, завданням якої є здійснення механічної або хіміко-механічної переробки заготівельної деревини, виготовлення з неї матеріалів, напівфабрикатів та різноманітної готової продукції

Целюлозно-паперова діяльність полягає у виготовленні з використанням рослинної сировини різних видів паперу, картону та виробів з них, целюлозу, деревну масу тощо.

Лісохімічна діяльність спрямована на використання відходів лісозаготівельної та деревообробної промисловості і на цій основі виготовлення широкого асортименту виробів, необхідних для багатьох галузей економіки (гірничо-видобувної промисловості, металургії, машинобудування, харчової та легкої промисловості. Серед виробів: деревне вугілля, дьоготь, смола, каніфоль, скипидар, оцтова кислота, метиловий спирт, ефірна олія тощо.

Важливого значення набуває збереження лісових ресурсів, вважаючи, що загибель деревини означає значні втрати для економіки. Деревина являє собою найбільш дешевий вид матеріалів. Це спонукає до марнотратства у використанні деревини, особливо в районах багато забезпечених лісом.

Раціональному використанню та збереженню лісових ресурсів сприяють існуючі економічні методи впливу на процеси лісокористування. За спеціальне використання лісових ресурсів впроваджена плата за встановленими тарифами або у вигляді орендної плати чи доходу, одержаного від реалізації лісових ресурсів на конкурентних умовах. Плата, однак, не справляється за розміщення пасік, за користування земельними ділянками лісового фонду для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей та проведення науково-дослідних робіт.