Регіональна економіка - Зінь Е.А. - 4.9. Інноваційна та інвестиційна діяльність

Інноваційна діяльність

Інноваційна діяльність спрямована на використання результатів наукових досліджень та розробок, забезпечує випуск на ринок нових конкурентноздатних товарів і послуг. Під інновацією розуміють: новостворені, застосовані або вдосконалені конкурентноспроможні технології, продукція або послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного чи комерційного характеру, що істотно поліпшують структуру, якість виробництва і соціальної сфери.

Інноваційну діяльність можуть здійснювати фізичні і юридичні особи України, іноземних держав, які залучають у сферу цієї діяльності майнові та інтелектуальні цінності, вкладають кошти в реалізацію інноваційних проектів. До об'єктів інноваційної діяльності відноситься розробка інноваційних програм і проектів, створення нових інтелектуальних продуктів, вдосконалення видобутку, переробки та використання сировинних ресурсів, вдосконалення виробничого обладнання, обгрунтування виробничих, адміністративних та комерційних рішень, що істотно поліпшують структуру і якість виробництва, позитивно впливають на соціальні процеси. В процесі інноваційної діяльності здійснюється формування ринку збуту товарної продукції.

Інноваційний механізм соціально-економічного розвитку являє собою систему заходів, спрямованих на всебічний розвиток людського потенціалу, підтримку науково-технічної діяльності, організацію інформаційного менеджменту, модернізацію промисловості та орієнтацію її потужностей на нововведення, формування у суспільстві інноваційних потреб споживчого характеру.

Для оцінки стану інноваційної діяльності застосовують такі основні показники: обсяги виконання науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт (грн.), в т.ч. в складі державних науково-технічних програмах та регіональних науково-технічних програмах; кількість нових науково-містких технологій, що впроваджені на підприємствах і в організаціях регіону; освоєно нових видів продукції; заключено ліцензійних угод; отримано патентів на винаходи; кількість технополісів (технопарків).

В 2005 р. Верховною Радою України затверджено склад якісних (відносних) показників, які рекомендовано використовувати для оцінки стану інноваційної діяльності:

• частка витрат на інноваційну діяльність у загальному обсязі витрат на виробництво продукції (виконання робіт, надання послуг);

• частка витрат на виконання завдань програм та державного замовлення з пріоритетних напрямів інноваційної діяльності у загальному обсязі витрат на інноваційну діяльність;

• частка інноваційних капітальних вкладень у загальному обсязі капітальних вкладень на виробництво продукції (виконання робіт, надання послуг);

• частка капітальних вкладень на виконання завдань програм з пріоритетних напрямів інноваційної діяльності та державного замовлення у загальному обсязі інноваційних капітальних вкладень;

• частка освоєних у процесі виконання завдань програм та державного замовлення з пріоритетних напрямів інноваційної діяльності і поставлених на ринок найменувань інноваційної продукції у загальній кількості найменувань інноваційної продукції;

• частка інноваційної продукції (робіт, послуг) у загальному обсязі реалізованої продукції (робіт, послуг);

• частка принципово нової продукції (робіт, послуг) у загальному обсязі реалізованої інноваційної продукції (робіт, послуг). Сучасний розвиток суспільства неможливий без інтелектуальної складової, без трансформації результатів творчої діяльності у конкретні результати праці. У економічно розвинених державах понад 80% приросту валового внутрішнього продукту припадає на долю патентів, реалізованих у конкретних проектах і технологіях. Інвестування у науково-дослідну діяльність стало головним фактором підвищення продуктивності виробництва в усіх розвинених країнах світу. Термін окупності інвестицій у науково-дослідні роботи складає 1,25÷3 роки, що характеризує високий рівень їх економічної ефективності, значно перевищує загальний рівень економічної ефективності капітальних вкладень. У таких державах процес нововведень охопив практично всі сторони суспільного життя, створюючи передумови для формування так званих інноваційних суспільств. Водночас розвиток таких соціальних сфер, як освіта, культура, зростання заробітної плати, прожиткового рівня, споживчих можливостей населення тощо, створюють передумови для активізації розвитку економіки.

На Україні впродовж тривалого часу визначилась тенденція до втрати передових позицій в галузі науки та інновацій. Започаткована модель соціально-економічного розвитку, побудована на екстенсивній основі, виявилася нездатною забезпечити істотне зростання обсягів ВВП на душу населення. Все це негативно позначається на соціальній сфері, на життєвому рівні людей.

Недосконалими залишаються економічні методи впливу на розвиток інноваційної діяльності, фінансування наукової діяльності. Наукові установи позбавлені державної підтримки, в результаті чого значна кількість учених, досвідчених інженерів виїхали в інші країни, що привело до значних втрат. У вітчизняній інноваційній сфері відсутня ефективна інфраструктура сприяння трансформації науково-технічних розробок у конкурентноспроможні інноваційні продукти. Промислові підприємства економічно не зацікавлені у використанні результатів наукових досліджень. Придбанням та використанням інновацій займається лише 14-15% усіх промислових підприємств.

Про стан недостатнього впровадження інноваційних розробок з використанням новітніх наукових результатів свідчать такі дані. Із загальної кількості підприємств, що впроваджували інновації тільки 12-14% зайняті впровадженням комплексної механізації та автоматизації виробничих процесів, тобто таких, які визначають високий рівень продуктивності праці при мінімальних затратах, 23-25 % загальної кількості підприємств зайняті впровадженням нової техніки. Решта підприємств тільки освоювали виробництво нових видів продукції. Відповідним чином використовуються фінансові ресурси, що спрямовуються у інноваційні процеси. На придбання нових технологій витрачається тільки 3-5% загального обсягу інноваційних витрат у промисловості. В основному (60-65% загального обсягу інноваційних витрат) кошти спрямовуються на придбання машин, обладнання, установок, на виконання інших робіт, пов'язаних з впровадженням нової техніки та технології виробництва, такий стан інноваційної діяльності не забезпечує збільшенню випуску вітчизняної продукції, що відповідає сучасному ринку. Залишається високою собівартість цієї продукції. Винаходи та ноу-хау українських науковців продовжують реалізовуватися головним чином на регіональному рівні.

Фінансування діяльності, що пов'язана із науковими розробками, є недостатньою і характеризується такими показниками. За період з 1999 р. по 2003 р. бюджетні асигнування зменшились з 2,3% ВВП до 0,39% ВВП. Тоді як Законом України "Про наукову і науково-технічну діяльність" (1998 р.) передбачено виділення бюджетних асигнувань на науку в розмірі 1,7% ВВП. Особливо у важкому стані опинилося фінансування наукових розробок у вищих навчальних закладах та галузевих науково-дослідних інститутах.

Порівнюючи розвиток науки та інноваційної діяльності в Україні з тенденціями, що мають місце у США, Росії, країнах ЄС, Далекого

Сходу, Південно-Східної Азії, слід відзначити, що Україна наблизилась до групи відсталих держав. Затягується процес інституційних перетворень системи науково-технічного і кадрового забезпечення економіки України відповідно до умов світового ринку. Критичної межі досягла зношеність парку наукового обладнання та матеріально-технічної бази науки, внаслідок чого наукова складова національної конкурентоспроможності неухильно знижується.

У той час, коли у всіх розвинених державах спостерігається виразна переорієнтація державної політики на використання наукових знань як головного ресурсу економічного зростання, науково-технічний потенціал України доведений сьогодні до критичного стану. Ліквідовано Державний інноваційний фонд незначні кошти виділяються для Державного фонду фундаментальних досліджень, відсутні фонди підтримки наукових ініціатив, фінансово-кредитні компанії та венчурні фонди.

Вимагає перегляду практика законодавчої підтримки у вигляді податкових пільг окремих територій і цілих галузей виробництва. Такі пільги мають надаватися інноваційним програмам і проектам, а також спеціальним зонам, бізнес-інкубаторам та інноваційним структурам. Існуюча податкова система в державі не стимулює залучення коштів комерційних банків і бізнесових структур на підтримку інноваційної діяльності. Залишається низьким престиж наукової праці та соціальний статус науковців. Не виконуються норми закону щодо встановлення відповідною рівня заробітної плати наукових працівників: базовий середній рівень заробітної плати науковця має бути на рівні подвійної заробітної плати працівників промисловості.

Інноваційні процеси мають спрямовуватися на докорінну модернізацію вітчизняної промисловості. її потенціал високий, проте країна займає тільки 53 місце у світовому списку конкурентоспроможності. Більш як 60% основних виробничих фондів фізично зношені, і на такому обладнанні неможливо освоювати і випускати принципово нову продукцію, застосовувати будь-які нововведення. Інноваційній моделі розвитку суспільства нема альтернативи, щоб забезпечити науково-технічний, економічний та соціальний прогрес України, ввести в дію невикористані творчі ресурси народу, надати перевагу освіті та культурі, звузити сферу діяльності тіньової економіки, сприяти підвищенню рівня соціальної захищеності населення.

Верховною Радою України прийнято низку законів та постанов, що визначають принципи, завдання та механізми реалізації державної політики в галузі науково-технічної ті інноваційної політики. Пріоритетні напрями інноваційної діяльності, правові, економічні та організаційні засади її реалізації визначені в Законі України "Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні" (2003 р.). Створена правова база для концентрації ресурсів держави на провідних напрямах науково-технологічного оновлення виробництва та сфери послуг, забезпечення внутрішнього ринку наукоємною продукцією та виходу з нею на світовий ринок.

Пріоритетні напрями інноваційної діяльності складаються із стратегічних та середньострокових напрямів. Стратегічні напрями діяльності розраховані на тривалу перспективу (не менше десяти років) передбачають здійснення діяльності щодо забезпечення соціально-економічного зростання держави на основі науково-прогнозного аналізу світових тенденцій соціально-економічного та науково-технічного розвитку з урахуванням можливостей вітчизняного інноваційного потенціалу. До стратегічних напрямів діяльності входять:

• модернізація електростанцій; нові та відновлювані джерела енергії; новітні ресурсозберігаючі технології;

• машинобудування та приладобудування як основа високотехнологічного оновлення всіх галузей виробництва; розвиток високоякісної металургії;

• вдосконалення хімічних технологій, нові матеріали, розвиток біотехнологій;

• високотехнологічний розвиток сільського господарства і переробної промисловості;

• охорона і оздоровлення людини та навколишнього середовища;

• розвиток інноваційної культури суспільства. Середньострокові напрями діяльності розраховані на реалізацію

протягом найближчих трьох-п'яти років інноваційного оновлення промислового, сільськогосподарського виробництва та сфери послуг щодо освоєння випуску нових наукоємних товарів та послуг з високою конкурентоспроможністю на внутрішньому на зовнішньому ринках. Середньострокові пріоритетні напрями інноваційної діяльності формуються в рамках стратегічних пріоритетних напрямів інноваційної діяльності. За своїми масштабами, направленістю та специфікою реалізації середньострокові напрями діяльності можуть бути пріоритетними напрямами інноваційної діяльності загальнодержавного, галузевого або регіонального рівнів.

Нині в Україні розроблено низку програм підтримки фундаментальних і прикладних досліджень. Передбачається створення системи наукових закладів, що розроблятимуть перспективні нововведення; розширення сфери міжгалузевої та міждержавної наукової кооперації; комерційне використання результатів наукових досліджень, вдосконалення механізмів зв'язку наукових центрів з виробництвом.

Для покрашення ситуації, що склалася, намічено здійснити модернізацію перспективних для української економіки підприємств, істотно розширити науково-дослідний сектор виробничої сфери, створити дійову систему управління потоками науково-технічної інформації. Часто науковці не мають ні досвіду, ні можливостей для самостійного просування свого інтелектуального продукту на ринок. Але здійснення цього процесу неможливо без використання сучасних маркетингових технологій, що вимагає залучення до маркетингової діяльності досвідчених фахівців. Вони мають кваліфіковано оцінити комерційну привабливість нових розробок, визначити орієнтовану вартість прав інтелектуальної власності, надавати проектам реальну маркетингову та фінансову підтримку.

Необхідно концентрувати сили на вдосконалення освітнього процесу, враховуючи, що протягом останніх 10 років зруйнований науково-технічний потенціал. Загальна кількість працівників наукових організацій, за офіційною статистикою, скоротилася у 2,3 рази, зокрема докторів і кандидатів наук — у 2,5 рази, продовжують згортати наукові розробки з багатьох напрямів. Поступово знижується професійний рівень задіяних в інноваційному процесі вчених та науково-технічних працівників. Разом із тим, інноваційний розвиток економіки потребує постійного підвищення рівня освіти та кваліфікації. Потрібно оптимі-зувати діючу в нашій державі систему перепідготовки та підвищення кваліфікації, сприяти демократизації навчально-виховного процесу.

Запровадження системи інноваційної освіти має створити умови, коли не тільки відомі вчені, дослідники, провідні конструктори та технологи, а й рядові співробітники будуть займатися раціоналізаторською та винахідницькою діяльністю в інтересах свого підприємства, працювати над підвищенням якості продукції, зниженням її собівартості.

Позитивним має стати впровадження позитивного досвіду західних держав, де впроваджуються новітні комп'ютерні технології, котрі забезпечують створення єдиного інформаційного середовища. їх застосування в декілька разів скорочує терміни розробки та реалізації наукоємної продукції, на третину підвищує ефективність виробництва, радикально розв'язує проблему якості та конкурентоспроможності продукції.

На часі модернізація системи освіти, наближення її якості до потреб внутрішнього розвитку країни, зокрема цивілізованої ринкової економіки. Стає необхідним сформування таке середовище, в якому суспільний статус кожної людини визначатиметься рівнем її освіти, набутими знаннями та вмінням застосовувати їх на практиці. Культура праці, необхідні для професійної діяльності знання, практичні навички та творчі здібності — необхідні умови для визначення місця кожної особи у суспільстві. На жаль мало робиться для пошуку та всебічної підтримки талановитої молоді. Залучення молоді до інноваційних процесів, створення умов для здобуття вищої освіти, для реалізації своїх прагнень вчитися послужать надійною основою для майбутнього економічного зростання України. Враховуючи фінансову складність в роботі вищих навчальних закладів, що примушує молодь сплачувати певні кошти за навчання — з одного боку, з іншого — значна вартість навчання в умовах недостатньої матеріальної забезпеченості людей, обмежує поступлення молоді у вищі навчальні заклади, особливо молоді із сільської місцевості. Необхідно запровадити пільгове кредитування студентів на період навчання у вищій школі, на період здобуття ними вищої освіти.

Інноваційна модель розвитку економіки потребує подальшого розповсюдження досвіду організації роботи спеціальних творчих колективів. Такі колективи утворюються у вигляді бізнес-інкубаторів, технопарків, технополісів тощо. В кожному із них концентруються наукові сили певного спрямування; створюють підприємницькі структури та необхідну матеріальну базу; відбирають на конкурсній основі проекти нової техніки і технологій; проводять прикладні дослідження; готують кадри, зорієнтовані на інноваційну підприємницьку діяльність тощо. Однією з організаційних особливостей спеціальних структур є залучення до їх складу вищих навчальних закладів. Навколо них формується специфічне науково-практичне та науково-педагогічне середовище.

Подальше функціонування таких організаційних структур стане ефективним при здійсненні горизонтальної на рівні регіонів галузевої інтеграції підприємницького середовища. Неодмінною умовою є залучення та активна участь органів регіонального управління та місцевого самоврядування. Співпраця в цьому напрямі між органами державного та регіонального управління потребує вдосконалення.