Регіональна економіка - Качан Є.П. - 3.1.1. Загальнонаукові методи дослідження

3.1. Наукові методи аналізу просторової організації господарства

Наука про економічний простір оперує комплексними міждисциплінарними знаннями економічного, соціального, демографічного, історичного, політичного і природничого характеру. Отже, спектр методів дослідження економіки регіонів і територіальної організації господарства (ТОГ) характеризується значним різноманіттям.

Усі методи дослідження можна поділити на загальнонаукові й спеціальні. Загальні використовуються у багатьох науках. До них належать системний, історичний, порівняльний, картографічний, нормативний методи, метод техніко-економічних розрахунків та багато ін. До спеціальних можна віднести економічні" статистичні, соціологічні" економіко-математичні та інші методи.

Виокремлюють також традиційні та нові методи. Традиційними вважаються методи, які тривалий час використовуються у наукових дослідженнях і вже стали звичними. Нові методи охоплюють найновіші розробки й підходи щодо дослідження проблем територіальної організації господарства і регіональної економіки (РЕ). Умовно всі загальнонаукові методи можна віднести до традиційних, а значну частину спеціальних — до нових. Хоча серед останніх є також підходи, що поступово стають традиційними, наприклад, балансовий метод, метод індексів та ін. Серед найновіших спеціальних варто відзначити деякі економічні моделі, метод геоінформаційних систем (ГІС-технологій ).

Поділ методів на загальні й спеціальні, нові й традиційні є умовним. Нові та спеціальні методи поступово трансформуються в традиційні й загальні. Частина традиційних і загальних внаслідок залучення до них нових аспектів перетворюється на найновіші методи.

3.1.1. Загальнонаукові методи дослідження

Системний аналіз . Є фундаментальним (універсальним) методом дослідження всіх наук. Його суть — підхід до дослідження будь-якого об'єкта як до системи. Цей метод має особливе значення для вивчення територіальних аспектів економіки. Як правило, територіальні господарські системи (економічні регіони і райони, галузеві й міжгалузеві комплекси, територіально-виробничі комплекси та ін.) є складними утвореннями соціально-економічного і природного характеру. Тріада "природа — господарство — населення" — основний предмет територіальних (регіональних) досліджень. Отже, системний, або комплексний, підхід до вивчення проблем регіональної економіки е головною методологічною вимогою їх наукового дослідження.

Історичний метод. Історичний — один із найвідоміших загальнонаукових методів. Він має переваги у регіональних дослідженнях, оскільки господарство, населення, природа є інерційними системами. Кардинальні зміни їхнього розвитку можливі тільки протягом тривалого часу. Вивчення динаміки показників є необхідною умовою визначення тенденцій розвитку і розміщення. Дослідження динамічних рядків в економіці зазвичай охоплює період не менш як 5 років.

Порівняльний метод

Дає змогу визначити відмінності у рівнях і особливостях розвитку різних територіально-господарських структур. За допомогою цього методу можна обчислити відносну ефективність функціонування різних об'єктів господарської діяльності. Часто історичний і порівняльний методи об'єднують в один — історико-порівняльний.

Графічні методи

Є універсальним засобом для наочного відображення об'єктів і явищ дослідження. Сучасна комп'ютерна техніка дає змогу з невеликими витратами часу і праці практично отримати будь-яке графічне зображення (графіки, діаграми тощо). Графічні методи використовують переважно у дослідженнях динаміки розвитку і структури об'єктів. Найважливішим з них у територіальних дослідженнях є картографічний. Вивчення територіальних аспектів розвитку господарства і населення неможливе без картографічного матеріалу (карти, картосхеми, картограми, картодіаграми тощо). Комп'ютерні технології надають необмежені можливості у його використанні.

Метод техніко-економічних розрахунків

Методом техніко-економічних розрахунків можна кількісно і якісно вимірювати будь-які процеси і об'єкти, бо кожен такий показник є своєрідною одиницею виміру їх ознак, характеристик, особливостей. Науковим опрацюванням цих показників займається статистика. В окремих науково-дослідних працях для поліпшення аналізу пропонуються нові техніко-економічні показники, котрі поступово можуть стати традиційними. Вони мають переважно інтегральний характер, тобто складаються з низки звичайних статистичних показників, наприклад більшість індексних величин.

У територіальних дослідженнях найважливішим є аналіз таких груп техніко-економічних показників:

Перша група — показники, що характеризують обсяги виробництва продукції, товарну (реалізовану) продукцію, динаміку виробництва (темпи зростання, приріст, темпи приросту) та ін.

Друга група — показники, що відображають технологічні особливості різних галузей господарства. Значною мірою вони визначають фактори розміщення окремих галузей і специфіку територіальної організації, яка їм відповідає. Знання технологічних особливостей галузей є необхідним критерієм оцінювання правильності (ефективності) розміщення підприємств. Так, наприклад, у хімічній промисловості, кольоровій металургії часто можна отримати однакову кінцеву продукцію, вироблену з різної сировини із застосуванням різних технологій. Відповідно до цього розміщення підприємств орієнтоване на різні фактори. Схожий ефект може виявлятися у разі зміни технологій. Так, виробництво каучуку раніше орієнтувалося на привізний латекс з гевеї, потім — на райони вирощування картоплі, а тепер — на можливості постачання нафти.

Серед технологічних найважливішими є такі показники: ресурсомісткість (енергоємність, паливо -, водо-, матеріаломісткість та ін.), трудомісткість, наукомісткість, транспортомісткість, фондомісткість, капіталомісткість, екологомісткість (відношення кількості забруднювальних речовин до одиниці кінцевої продукції) тощо. їх обчислюють за співвідношенням обсягу ресурсів, що споживаються у виробництві, та обсягів виробництва кінцевої (готової) продукції. Отже, ці показники виражають кількість одиниць ресурсу на виробництво одиниці продукції. Відповідно до цього виробництва поділяються на ресурсомісткі (розміщуються поблизу джерел сировини), трудомісткі (орієнтуються на трудові ресурси), наукомісткі (тяжіють до наукових центрів) та ін.

Аналіз технологічних показників та порівняння їх із нормативними (або середніми по галузі, країні, світу) дає змогу визначити ефективність використання ресурсів, а отже, і рівень технологічності підприємств (їх відповідності вимогам НТП). Наприклад, економіка нашої країни е занадто ресурсомісткою (на виробництво кінцевої продукції витрачається ресурсів і енергії у З—5 разів більше, ніж у високорозвинених країнах). Внаслідок цього вітчизняна продукція часто є дорогою і неконкурентоспроможною на світовому ринку.

Третя група — показники ефективності виробництва, до яких належать: собівартість (поточні витрати); обсяг капітальних вкладень (інвестицій); прибуток; продуктивність праці (співвідношення обсягів виробництва (товарної або чистої продукції) та витрат праці (кількість людино-годин роботи та ін.)); співвідношення темпів зростання заробітної плати і продуктивності праці; зниження частки ручної праці; фондоозброєність (скільки одиниць основних виробничих фондів припадає на одиницю продукції або одного працюючого); фондовіддача (скільки одиниць продукції дає одиниця основних виробничих фондів); ефективність капітальних вкладень (приріст обсягів виробництва на одиницю інвестицій; термін окупності капітальних вкладень — співвідношення обсягу інвестицій на річний прибуток); рентабельність продукції (відношення прибутку підприємства до собівартості виробництва); рентабельність виробництва (відношення прибутку до вартості основних фондів); абсолютна економічна ефективність (відношення прибутку до приведених витрат на виробництво) та ін. Ці показники потрібні для аналізу розміщення виробництва, оскільки дають змогу визначити недоліки, помилки і диспропорції у територіальній організації господарства.

Четверта група — показники, що характеризують особливості міжрайонних та внутрішньорайонних економічних, виробничих та інших зв'язків. Як правило, це дані про обсяг вивезення і ввезення сировини, палива, матеріалів, готової продукції тощо. їх аналіз має особливе значення в територіальному дослідженні, оскільки вони відображають специфіку встановлення зв'язків між окремими підприємствами, галузями, регіонами, країнами. За цими показниками можна визначити рівень забезпечення ресурсами, розподіл по території технологічних стадій виробництва, спеціалізацію і зв'язки кооперування, формування територіально-господарських систем (угруповань, комплексів, промислових центрів і вузлів, економічних регіонів). Пріоритетне значення вони мають також для розробки міжгалузевих балансів, оптимізаційного моделювання просторової організації господарства. Загалом вивчення зв'язків становить основу регіональної економіки.

П'ята група — інноваційні показники, що визначають ступінь розвитку НТП, відповідність технологій світовим стандартам. Найважливішими з них є ті, що відображають частку чинних або впровадження нових прогресивних (екологічно чистих, ресурсо-зберігальних, високих, біологічних та ін.) технологій.

Шоста група — соціальні (соціально-економічні) показники — є головними у дослідженні особливостей соціально-економічного розвитку регіонів. Це можуть бути демографічні показники (природний приріст, статево-вікова структура населення та ін.); показники рівня життя населення (доходи населення, зміни в структурі споживання продовольчих та непродовольчих товарів, забезпеченість житлом, об'єктами культурно-побутового призначення, охорони здоров'я, освіти, дошкільними закладами тощо); показники, які характеризують зайнятість населення (кількість трудових ресурсів та їх зайнятість, структура зайнятості, кількість безробітних та ін.); показники рівня розвитку соціальної та виробничої інфраструктури (транспорту, зв'язку, сфери послуг та ін.); екологічні показники (рівень забруднення, збитків, відшкодування збитків тощо) та ін.

Розглянуті показники не охоплюють усього різноманіття техніко-економічних, соціально-економічних, економічних та інших даних, потрібних для аналізу регіональної економіки та просторової організації господарства. Доцільність їх вибору залежить від конкретних завдань регіональних досліджень.

Формули обчислення основних техніко-економічних показників подано у дод. 1.

Нормативний метод

Дає змогу визначити, наскільки "поганими" чи "гарними" є явища або об'єкти, що досліджуються. Його використовують шляхом порівняння чинних показників із нормативними або стандартними (чи середніми за рівнем). У регіональних дослідженнях для порівняння використовуються різноманітні соціальні, економічні, технічні, екологічні та інші нормативи. Розрізняють міжнародні, державні (затверджені Держстандартом України), відомчі (галузеві, різних відомств і організацій) та інші нормативи. Наприклад, є нормативи використання ресурсів (природних, трудових та ін.) у кожному виді виробництва; забезпеченості населення об'єктами сфери послуг (нормативи житла, торговельних площ, закладів освіти, охорони здоров'я та інші на одну особу); фізіологічні норми споживання харчової продукції (на одну особу); ефективності виробництва (рентабельності, ресурсомісткості, термінів окупності капітальних вкладень) та ін. Нормативи і стандарти з часом змінюються, що слід враховувати у науково-дослідній роботі.

Часто в регіональних економічних дослідженнях треба зробити порівняння не з нормативами, а з іншими чинними показниками. Як правило, це так звані базові й середні показники, які виступають своєрідними нормативами у кожному конкретному дослідженні. Базові показники використовуються переважно для аналізу динаміки процесів. За "базу" приймаються показники певного року, вибір якого залежить від мети аналізу. Дані на всі інші роки розраховуються відносно базового, найчастіше у вигляді відсотків.

Середні по галузі, регіону, країні, світу показники використовують для визначення рівня розвитку об'єкта дослідження порівняно із загальними (усередненими) тенденціями розвитку аналогічних об'єктів.

Метод типології і класифікації

Використовується для групування об'єктів з однаковими або схожими рисами.

Типологія — це поділ сукупності об'єктів (явищ) на групи за певними якісними характеристиками (ознаками). Наприклад, типологія міст за функціями.

Класифікація — групування об'єктів переважно за кількісними ознаками (межа між класами, як правило, визначається за критичними величинами, у яких зміни кількісних ознак приводять до появи нової якості). Класи відображають динаміку розвитку об'єктів або їх ієрархію. Наприклад, типологія поселень за чисельністю населення.