Регіональна економіка - Качан Є.П. - 3.1.2. Спеціальні методи дослідження

У регіональних дослідженнях до спеціальних можна віднести три групи методів: економіко-математичні (у т. ч. економетричні), соціологічні та ГІС-технології.

Економіко-математичні методи

Суть їх полягає у формалізованому описі економічних явищ і процесів у вигляді систем математичних рівнянь, моделей. Економіко-математичний апарат дуже великий. Ми розглянемо методи, які найчастіше використовуються в економічному аналізі просторової організації господарства.

Економіко-статистичні методи є загальноекономічними. Розробленням конкретних способів обробки статистичної інформації займається математична статистика. Із великої сукупності цих способів для обробки економічних показників найчастіше використовують метод вибору, який дає змогу розмежувати дійсні й випадкові ознаки об'єкта дослідження. Суттєвими характеристиками великих сукупностей ознак можуть бути, наприклад, середні значення, медіана, дисперсія та ін. За допомогою цього методу можна дослідити ймовірну залежність та зв'язок між випадковими величинами.

Ще один із відомих статистичних методів — кореляційний. За коефіцієнтом кореляції (К) двох послідовностей змінних величин визначають ступінь їх взаємозалежності. Цей взаємозв'язок може бути повним (К = 1) або його може не бути зовсім (К 0). За допомогою кореляційного аналізу можна досліджувати не тільки дві (парна кореляція), а й більшу кількість змінних (множинна кореляція).

З кореляційним аналізом тісно пов'язаний регресійний аналіз (метод регресій). За цим методом установлюють логіку зв'язків (послідовність) між чинниками і наслідками (результатами) процесів у випадках, коли наслідки дії не є детермінованими (жорстко зумовленими). Тобто цим методом досліджують імовірності відхилення від стандартного процесу — використовують для досліджень типу "що буде, коли...". Найбільше значення він має для створення імітаційних моделей, які імітують (повторюють) реальні процеси.

Метод індексів передбачає розрахунки пошукових величин порівняно із середнім, нормативним або базовим рівнем (показником). Цей метод застосовують переважно для аналізу динамічних рядків та визначення рівнів розвитку об'єктів дослідження. Зазвичай він є головним у дослідженнях рівнів розвитку регіонів країни (регіональна діагностика) і країн світу.

Економетричні методи є одними із найважливіших серед економіко-математичних методів. їх головний інструмент — економіко-математичні моделі, до яких належать лінійне програмування, міжгалузевий баланс, моделі теорії економічного зростання, теорія графів, теорія ігор та ін. Моделі поділяються на статичні (фіксовані за часом ) і динамічні [3;8].

1. Балансовий метод

Один із універсальних економічних методів. Частково він виходить за межі економетричних методів (до останніх безпосередньо належить лише метод міжгалузевого балансу). Розрізняють баланси матеріальні (ресурсні: баланси палива, енергії, сировини, води, земельних угідь, трудових ресурсів та ін.; готової продукції) і грошові (баланси готової продукції у вартісному вираженні, фінансові та ін.). У регіональних дослідженнях використовують переважно баланси ресурсні, готової продукції та міжгалузеві. Балансові розрахунки можуть охоплювати різні за масштабами території. Залежно від цього вони поділяються на мікробаланси (локальний рівень — одне підприємство чи їх група, місто); мезобаланси (рівень окремої галузі, регіону, економічного району, області); макробаланси (рівень країни, групи галузей, глобальний).

Баланси відображають співвідношення: "виробництво — споживання", "витрати — випуск", "завезення — вивезення", "прибуток — витрати".

Міжгалузевим балансам віддають перевагу під час розробки програм (прогнозів) розвитку регіонів, оптимізації розміщення господарства в межах регіону, визначення міжрегіональних пропорцій розміщення виробництва. За своєю суттю такий баланс е оптимізаційною моделлю, яка встановлює загальні пропорції розвитку господарства в районі, країні. В регіональній економіці переважають оптимізаційні моделі регіонального розвитку В. Леонтьєва та В. Айзарда.

Міжгалузеві баланси розробляють як у межах країни (див. дод. 2), так і за регіонами (територіальні баланси). Застосовують територіальні баланси земельних, лісових, водних, трудових ресурсів тощо. Останні використовують також за простою формулою (без III і IV квадрантів) і у внутрішньогалузевих розрахунках.

2. Оптимізаційні моделі

Це методи знаходження найефективнішого рішення. У регіональних дослідженнях використовується багато оптимізаційних моделей. Одна з найпоширеніших — метод лінійного програмування (перша за часом виникнення і найпоширеніша складова оптимізаційного програмування), а також нелінійне, дискретне, динамічне та інші види програмування. Цей метод дає змогу розв'язувати екстремальні задачі, в яких між змінними діє лінійна залежність. Одним із їх різновидів є задачі лінійно-транспортного програмування (відкриті і закриті), їх суть полягає у пошуку найоптимальнішого варіанта постачання продукції за визначеної кількості постачальників і споживачів. За алгоритм розв'язання приймають математично-матричний метод.

Найпростішою, але надійною моделлю для одержання достовірного результату є закрита виробничо-транспортна задача. її формалізований вигляд (з урахуванням обмежень) і конкретний приклад розв'язання подано у дод. 3.

Ще простішим варіантом розв'язання такої задачі (з двома виробниками та умовою, що вся продукція споживається у межах їхніх зон збуту) є формула розрахунку виробничо-збутової зони — визначення економічних меж рівнозначних виробничо-транспортних витрат. Раціональний радіус перевезення продукції Р визначають за приведеними витратами на одиницю продукції в пунктах П1, П2 з урахуванням відстані між ними Д і транспортних витрат на 1 т • км при перевезенні від одного пункту до другого Т1 і від другого до першого Г2:

Обґрунтовуючи розміщення збутових зон, варто звертати увагу й на те, що в реальній ситуації на межі зонування може виявлятися вплив політичних, соціальних та інших чинників. Тому пов'язані з цим обґрунтуванням розрахунки є лише теоретичними оптимальними моделями збутового районування.

За розробку основ лінійного програмування Л.В. Канторович (1912—1986) і Т. Купманс (1910—1985) були нагороджені в 1975 р. Нобелівською премією, що стало єдиним випадком в історії радянської економічної науки.

Серед інших оптимізаційних моделей слід вирізнити модель територіальних пропорцій, розроблену відомими російськими економістами B.C. Немчиновим (1894—1964) та М.М. Албєговим (1932—2003). Ця модель має такі особливості:

— умови розвитку й розміщення кожного виробництва в окремому регіоні подано у вигляді функції, котра характеризує зміну витрат по галузі в цілому залежно від обсягу виробництва її продукції в певному регіоні;

— економічні показники виробництва і перевезення продукції в окремих регіонах подано у вигляді коефіцієнтів цільової функції, в розрахунках якої широко використовуються прямі витрати.

Метою досліджень за допомогою цієї моделі є визначення основних територіальних пропорцій розміщення галузей промисловості. Вона дає змогу зробити варіантні розрахунки для визначення найважливіших чинників розміщення виробництва. Так, змінюючи в обчисленнях гранично допустимі обсяги використання трудових, водних та інших ресурсів в окремих регіонах, можна досліджувати вплив на формування територіальних пропорцій розміщення виробництва таких важливих чинників, як, наприклад, співвідношення чисельності зайнятих у промисловості в різних районах країни.

В економічно розвинутих країнах поширені імітаційні моделі, які розробляються методом регресій. Вони є багатоваріантними сценаріями розвитку господарства для регіонів або країни в цілому та основою індикативного (рекомендаційного) планування.

3. Теорія графів (графоаналітичний метод).

Засновником теорії графів вважають швейцарського математика Л. Ейлера (1707—1783). Сучасна інтерпретація цього методу для економічних досліджень дуже широка. Його суть полягає в тому, що низка об'єктів дослідження розглядається у вигляді точкових елементів, пов'язаних між собою направленими векторами зв'язків. За допомогою цього методу задачі оптимізації схеми перевезень продукції від постачальника до споживача знаходять найоптимальніші маршрути перевезень. На цьому ґрунтується використання сітьових методів планування та управління. Метод графів корисний також для створення цільових комплексних програм.

4. Теорія гри — один із найсучасніших економічних методів.

Його першозасновником вважають відомого науковця XX ст. Д. Неймана (1903—1957). Використовується переважно в дослідженнях так званих "конфліктних ситуацій" для узгодження інтересів зацікавлених сторін, що є найважливішим для пошуку компромісних варіантів вирішення комплексних регіональних проблем.

Метод факторного аналізу найефективніший для пошуку найважливіших (найвпливовіших) факторів з великої їх сукупності. Як правило, використовується для їх ранжирування (впорядкування за рівнем значущості) за допомогою відповідного математичного алгоритму рішення.

Регіональну економіку часто називають наукою чинників, що дає змогу вважати цей метод найдоцільнішим для вирішення завдань вибору місця розташування нових підприємств та аналізу ефективності функціонування чинних господарських об'єктів.

Соціологічні методи дослідження

Соціологічні методи використовують у дослідженнях соціальних аспектів регіональної економіки переважно для аналізу проблем формування регіональних споживчих ринків, зайнятості населення, розвитку соціальної інфраструктури. Ці методи розробляє наука соціологія. Основними з них е методи опитування населення (анкети, тести, реєстри питань та ін.), формулювання яких вимагає обов'язкового виконання правил: валідності, надійності, репрезентативності, стандартизації.

Валідність - це об'єктивність, достовірність інформації" правильність формулювання питань для опитування. Поставлені питання мають відображати об'єктивну дійсність, а не суб'єктивні погляди людини, яку опитують.

Надійність означає точність показників опитування без похибок виміру, а також відносну рівноцінність запитань для респондентів (для цього вводиться оцінка кожного завдання в балах). Для оцінювання значущості запитань використовують факторний аналіз, який спочатку застосовувався у психологічних дослідженнях, а згодом — і для обробки статистичних показників в економічних дослідженнях.

Репрезентативність означає придатність запитань, наприклад, анкети для різних соціальних груп людей, а також визначення межі опитування — кількості людей, яких треба опитати для отримання достовірного результату дослідження.

Стандартизація — процедура середньостатистичного обчислення частоти різних відповідей. Вона дає змогу визначити шкалу значень, за якою потім оцінюють відповіді на запитання окремих респондентів.

Недодержання вказаних вимог робить будь-яке опитування ненауковим.

Географія поведінки — нова наука, яка досліджує вплив поведінки людини, зумовлений її належністю до певних соціальних груп, культурою, традиціями, менталітетом, етнічними і психологічними особливостями, на облаштування (районне планування) території, як правило, на локальному рівні (формування міських та сільських поселень, об'єктів соціальної інфраструктури тощо). Методи географії поведінки застосовуються також у дослідженнях сфери стратегічного менеджменту — для з'ясування різних інтересів у процесі прийняття рішень щодо подальшого розвитку і розміщення підприємств та інших об'єктів господарства [5].

ГІС-технології (технології геоінформаційних систем)

Метод геоінформаційних систем — найновіший комплексний метод аналізу соціально-економічних та інших регіональних проблем. Початок розвитку ГІС-технологій припадає на 60-ті роки XX ст. Вони були створені у США для автоматизації розробки карт. Комп'ютерні технології дають змогу істотно полегшити й поліпшити збирання, обробку, оцінювання та прогнозування важливих показників розвитку соціально-економічних регіональних систем та їх картографування. ГІС-технології широко використовуються у високорозвинених країнах для прийняття рішень у плануванні, управлінні, проектуванні, створенні інформаційних банків, автоматизації картографування, побудові кадастрів у виробництві, на транспорті, у зв'язку, бізнесі, освіті, туризмі та ін.

В Україні необхідність формування регіональних геоінформаційних систем, основною метою яких є розроблення технологій інформаційно-аналітичного забезпечення управління областю, адміністративним районом і містом, обґрунтована у Законі "Про національну програму інформації" (1998). Програмний блок ГІС — це сукупність інтегрованих програмних моделей, які застосовуються у регіональному плануванні та управлінні, аж до організації (районного планування) територій, розвитку інфраструктури, природокористування тощо.