Регіональна економіка - Качан Є.П. - 3.4. Районне планування

Районне планування — прикладна, проектна дисципліна з інженерно-архітектурного впорядкування території, головна мета якої — комплексна організація території, тобто ефективне, зручне та естетично привабливе для населення розміщення усіх об'єктів господарства (промисловості, будівництва, сільського господарства, інфраструктури), раціональна організація розселення населення і охорони навколишнього середовища.

Основа районного планування — функціональне зонування території або виділення конкретних ділянок для розміщення населення (міст та інших поселень, житлових масивів у населених пунктах), об'єктів промисловості (заводів, шахт, кар'єрів, електростанцій), сільського господарства (полів, пасовищ, ферм), транспорту (портів, вокзалів, автомобільних і залізничних трас, трубопроводів), інфраструктури (шкіл, стадіонів, лікарень, інженерно-технологічних комунікацій постачання води, тепла, електроенергії), зон рекреації (санаторіїв, туристичних баз, пляжних зон, парків, зон відпочинку) та охорони природи (лісонасаджень, санітарно-охоронних зон, заповідних територій, очисних споруд) та ін.

Багатоманітність об'єктів дослідження районного планування потребує знань не лише економічних, а й з фізичної географії (рельєфу, гідрології, геології, ґрунтів, ландшафтів), демографії, етнографії, соціології і психології населення, економічної географії, організації будівництва, містобудівництва й архітектури, санітарної гігієни, екології та ін.

Розрізняють такі види районного планування:

— промислових районів і вузлів, зокрема гірничодобувних ареалів;

— сільськогосподарських районів;

— великих транспортних вузлів, територій портів;

— курортних районів і зон масового відпочинку;

— приміських територій великих міст.

Наука про районне планування в Україні розвивалась як складова загальних радянських планувальних рішень. Початок її формування пов'язаний з 30-ми роками XX ст. — першим періодом індустріалізації СРСР. Проекти районного планування розроблялись для нових районів масштабного промислового будівництва (Донбасу, Апшеронського півострова) і курортного господарства (Південне узбережжя Криму, Кавказькі мінеральні води). У післявоєнні роки відновилися старі та формувалися нові регіони районного планування: у Прибалтійському сланцевому басейні, Донбасі, Криворіжжі, Карагандинському промисловому районі, Куйбишеві, Волгограді та ін. Подальший розвиток охопив величезну кількість інших районів та великих агломерацій, де здійснювалися масштабні нові або реконструкційні будівельні роботи з промислового, інфраструктурного, рекреаційного освоєння територій.

Районне планування складалося зі схем і проектів районного планування. Схеми розробляли для областей та інших великих адміністративно-територіальних одиниць, проекти — для частин областей, окремих адміністративних районів. Для населених пунктів розробляли генеральні плани розвитку міст і приміських територій. З цього погляду районне планування вважалося елементом, що пов'язував господарське планування і містобудування. На його основі також складалися проекти міжгосподарського і внутрішньогосподарського земле - і лісооблаштування, відводилися земельні ділянки для різних видів використання, розроблялися проекти округів і зон санітарної охорони.

Колишнє районне планування розвивалося за двома головними напрямами:

1. Найбільші успіхи були отримані у сфері теоретичних планувальних досліджень територій. Сформувалася теорія районного планування, були розроблені методики і методи обчислювального апарату територіальних досліджень, впроваджувалися стандарти і нормативи оптимальної територіальної організації. Найвагоміший внесок зробили науковці радянської школи з містобудування, економічної та соціальної географії, конструктивної та інженерної географії: Д.І. Богорад, В.Г. Давидович, Є.Н. Перцик, В.В. Владимиров, Ф.М, Лістенгурт, Г.А. Малоян, Ю.Л. Пивоваров, Л.Б. Коган, З.Н. Яргіна, Є.М. Марков, В.П. Кутузова та ін. Найбільш відомі праці опублікував ЦНДШ містобудування. В Україні головним дослідним центром у галузі районного планування і генеральних планів розвитку міст був Київський науково-дослідний інститут проектування і містобудівництва (колишній "Дніпроміст"), Із наукових досліджень того періоду найцікавішими були теоретичні положення з організації функціональних зон "поляризованого ландшафту" (модель оптимальної територіальної структури) В.Б. Родомана.

2. Другий напрям — прикладний, суттю якого стала конкретна реалізація схем і проектів районного планування, генпланів розвитку міст. У цьому напрямі успіхи були меншими. Основним недоліком впровадження планувальних рішень стало нехтування естетичними, екологічними, соціальними і комфортабельними принципами організації території. Результат цього — не лише радянські, а й сучасні зубожілі обличчя багатьох наших міст і поселень, незручності наявної інфраструктури, низький рівень комфортабельності житла та інших об'єктів соціальної сфери [1].

Реалізація територіального планування у країнах колишнього соцтабору була позитивнішою. Найвдалішими стали проекти організації столичних агломерацій (Варшави, Будапешту, Праги), великих гірничопромислових районів (Верхня Сілезія у Польщі), рекреаційних районів (Чорноморського узбережжя в Болгарії, Адріатичного — в Югославії). У розвинених країнах світу найуспішніші проекти Великого Лондона, Парижа, Токіо, Гамбурга, Стокгольма, гірничопромислових районів РУРу та ін.

Слід зазначити, що термін "районне планування" у західній науці використовують рідко. Йому частково відповідає поняття "регіоналістика" (Regional Science), та ще більше — "урбаністика". Розвиваються також схожі прикладні науки — ландшафтний дизайн (йому відповідають вітчизняні конструктивна, або інженерна, географія, ландшафтна архітектура, ландшафтне планування), дизайн простору, конструкція середовища (це поняття використовують переважно архітектори-будівельники). Західне районне планування суттєво відрізняється від вітчизняних традиційних підходів. Є три принципових відмінності:

1. У районному плануванні високорозвинених країн найбільшу увагу приділяють врахуванню екологічного аспекту організації території. Так, вперше поняття про "соціальну екологію" виникло у надрах містобудівної науки. Ще у 1921 р. відомі американські архітектори Р. Парк та Б. Берджес використали його для визначення внутрішнього механізму розвитку "капіталістичного міста". На той час екологічної науки, у сучасному її розумінні, просто не існувало. Поступово цей напрям досліджень трансформувався в "урбоекологію", "геоурбаністику" або "екологію містобудування".

2. Архітектура, у тому числі технічні споруди, західними спеціалістами завжди сприймалися як елементи мистецтва, тому естетичні вимоги у зарубіжному районному плануванні займають домінуючі позиції. Зовнішній естетичний вигляд не лише курортних зон, міст та інших поселень, ай промислових районів, як правило, на декілька порядків кращий, ніж на пострадянському просторі. Заслуговує на повагу також західна традиція дбайливого збереження історичних та культурних пам'яток. Це стосується не лише окремих об'єктів архітектури і мистецтва, а й загального вигляду забудованих територій. Але під час прийняття планувальних рішень на Заході також не бояться впровадження й конструктивно сміливих, незвичайних для сприйняття об'єктів модерністського інженерного мистецтва. Незважаючи на критику, такі об'єкти часто стають "родзинками" планувальних територій та місцями туристичного поклоніння.

3. Вимоги щодо комфортності проживання населення, зручностей використання інфраструктури також є невід'ємною частиною упорядкування територій. Для їх вивчення сформувались нові наукові напрями дослідження психології та поведінки людей. З 60-х років XX ст. розвивається географія сприйняття, або когнітивна географія (у вітчизняній науці функціонує назва — географія поведінки). Один із відомих архітекторів Д. Нобль сформулював постулат: "Як архітектори, ми формуємо поведінку людей у майбутньому завдяки створеному нами середовищу. На кожній стадії процесу проектування ми думаємо про можливу поведінку людей, а успіх або невдача нашої роботи залежить від нашої здатності передбачувати цю поведінку" [5, 260].

Нині у високорозвинених країнах популярними стають футуристичні масштабні проекти із принципово новими підходами до будівництва міст (місто-дім), захисних від наслідків потепління клімату екологічних споруд (майбутні гідроспоруди у гирлі Темзи, у Нідерландах та ін.), гігантських мостів (наприклад, через Берингову протоку) та багато інших цікавих проектів.

Проекти районного планування використовують також у відродженні депресивних та відсталих регіонів. Так, у програмі розвитку "єврорегіонів" передбачені не лише економічні і соціальні, а втілюються й нові планувальні рішення.

У сучасній Україні регіональні дослідження переживають часи депресії. Районне планування великих територій (на рівні схем і проектів) практично зникло. Генплани міст та інших населених пунктів не оновлювались багато років, хоча вони давно застаріли як морально, так і фізично. Виняток становить розроблений останнім часом Генплан розвитку Києва та проект планування його приміської зони. В Україні запроваджений закон "Про планування і забудову територій", але механізм його реалізації має бути комплексним. У 2002 р. в Україні законодавчо затвердили "Генеральну схему планування території України", але її виконання гальмується низкою економічних і політичних чинників [2].

Відсутність районного планування призвела до жахливих наслідків: знищуються пам'ятки архітектури та мистецтва, вирубуються сквери, парки, насадження санітарно-захисних і рекреаційних зон, а часто й заповідних територій, забудовуються дитячі майданчики, території громадських закладів, ведеться будівництво екологічно небезпечних об'єктів із порушенням усіх санітарно-гігієнічних норм. Архітектурно-естетичний вигляд міст та інших населених пунктів жахливий: нерозбірлива, строката еклектика усіх стилів і напрямів — від страхітливих "хрущовок" до модернових висоток, від "показушних купецьких" особняків та замків до головних вулиць, де перші поверхи колишніх житлових будинків перетворилися на безкінечний ряд торговельних точок "базарного" типу. Порушуються всі наявні правила раціонального облаштування території, будівельні, екологічні, санітарно-гігієнічні норми і стандарти, нормативи соціального й інфраструктурного забезпечення населення. Наслідки і майбутні збитки від такої діяльності можуть бути катастрофічними.

В умовах, коли в Україні частково стабілізувалась і поступово починає поліпшуватись економічна ситуація, треба вжити нагальних заходів щодо відновлення робіт з районного планування. На першому етапі це може бути розроблення генпланів розвитку міст та інших населених пунктів, туристичних, курортних та інших рекреаційних зон.

Рекомендована і використана література

1. Владимиров В.В. Основы районной планировки : учебник / В.В. Владимиров, И.А. Фомин. — М.: Высш. шк., 1995. — 224 с.

2. Генеральна схема планування території України : затв. Законом України від 7 лютого 2002 р. // Управління сучасним містом. — 2002. — № 1—3. — С. 165—173.

3. Гликман Н. Эконометрический анализ региональных систем : пер. с англ. / Н. Гликман.— М.: Прогресс, 1980. — 279 с.

4. Глівенко СВ. Економічне прогнозування : навч. посіб. / СВ. Глівенко, М.О. Соколов, О.М. Теліженко. — Суми : Університетська книга, 2001. — 207 с.

5. Голд Дж. Психология и география: Основы поведенческой географии : пер. с англ. / Дж. Голд ; авт. предисл. СВ. Федулов. — М.: Прогресс, 1990. — 304 с.

6. Дмитриева ОТ. Региональная экономическая диагностика / О.Г. Дмитриева. — СПб.: УЭиФ, 1992. — 273 с.

7. Долішній MJ. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка : навч. посіб. / М.І. Долішній, Ю.І. Стадницький, А.Г. Загородній та ін. — Л. : Нац. ун-т "Львівська політехніка", 2003.— 266 с.

8. Изард У. Методы регионального анализа: введение в науку о регионах : пер. с англ. / У. Изард. — М. : Прогресс, 1966. — 660 с.

9. Концепція і стратегія розвитку та розміщення продуктивних сил України / СІ. Дорогунцов, Б.М. Данилишин та ін. — К.: РВПС України HAH України, 2003. — 284 с.

10. Котилко В.В. Региональное прогнозирование / В.В. Котил-ко, И.И. Санин. — М.: Сатурн-С, 2001.

11. Матвиенко ВЛ. Прогностика: прогнозирование социальных и экономических процессов / В.Я. Матвиенко. — К.: Українські пропілеї, 2000. — 520 с.

12. Методологічні засади комплексного розвитку продуктивних сил регіонів / Б.М. Данилишин, Л.Г. Чернюк, М.І. Фащевський та ін. — К.: РВПС України HAH України, 1998. — 158 с.

13. Родоман В.В. Территориальные ареалы и сети: Очерки теоретической географии : учеб. пособие / Б.Б. Родоман. — Смоленск : Ойкумена, 1999. — 256 с.

14. Розанова ТТ. Региональная экономическая система : методология и методика исследования / Т.Г. Розанова. — М. : МВТУ, 2000.

15. Рябцев ВМ. Региональная статистика / В.М. Рябцев, Г.И. Чудилина. — М.: МИД, 2001.

16. СтеченкоДМ. Розміщення продуктивних сил і регіоналіс-тика : навч. посіб. / Д.М. Стеченко. — К.: Вікар, 2001. — 377 с.

Розділ 4. РЕГІОН У СИСТЕМІ ТЕРИТОРІАЛЬНОГО ПОДІЛУ ПРАЦІ
4.1. Поняття про регіон
Поняття про територію, регіон, район
Поняття про таксони
Поняття про економічний простір
Співвідношення понять "економічний регіон", "економічний район", "адміністративно-територіальний поділ"
Суть поняття "економічний регіон"
4.2. Територіальний поділ праці й територіальна організація господарства
Суть і форми суспільного поділу праці
Поняття про територіальний поділ праці (ТПП)
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2020
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru