Регіональна економіка - Качан Є.П. - Національний склад населення

Національну структуру населення найкраще простежити згідно з переписами населення. За даними Всеукраїнського перепису населення, який було проведено в грудні 2001 p., на території

країни проживали представники понад 130 національностей і народностей. Дані щодо найбільш численних національностей, які мешкають в Україні, наведено в таблиці (дод. 7).

Відсоток українців серед населення різних регіонів України показано на рис. 7.2.

Понад 7,5 млн українців мешкають у близькому і майже 4 млн — у далекому зарубіжжі. На території України українці розміщені майже рівномірно. В областях Поділля (Вінницька, Тернопільська, Хмельницька), Полісся (Волинська, Житомирська, Київська, Рівненська, Чернігівська), Прикарпаття (Івано-Франківська, Львівська), Центральній частині (Кіровоградська, Черкаська, Полтавська) вони становлять понад 90 % населення. Значно менше українців у національному складі населення східних та південних областей, де завжди був значним приплив мігрантів з інших регіонів колишнього СРСР. Особливо мала частка українців у АР Крим та м. Севастополі (24,3 та 22,4 % відповідно).

Серед національних меншин перше місце посідають росіяни. Вони почали селитися в Україні ще з XV ст. Найбільша їх частка в М.Севастополі (71,6 %), АР Крим (58,3 %), Луганській (39,0 %), Донецькій (38,2 %), Харківській (25,6 %), Запорізькій (24,7 %) та Одеській (20,7 %) областях. Найменша їх кількість в західних областях України (від 1,2 до 3,6 %).

Другою за чисельністю національною меншиною в Україні є білоруси. Найбільше їх проживає в Донецькій та Дніпропетровській областях та АР Крим (більше третини всіх білорусів України).

Найбільше молдаван проживає в прикордонних з Молдовою областях України — Одеській та Чернівецькій областях (47,8 та 26.0 % молдаван України відповідно).

3 1989 до 2001 р. зросла чисельність кримських татар, які після проголошення Україною незалежності отримали можливість повернутися на свої старі місця проживання в АР Крим. Зараз їх чисельність досягла майже 250 тис. осіб.

Болгари проживають компактно на території Одеської та Запорізької областей, поляки — в областях давньої осілості (на Волині, Поділлі, в Галичині, зокрема у Житомирській, Хмельницькій, Львівській областях). Щодо угорців, то 96,7 % від загальної чисельності їх в Україні проживає в Закарпатській області; 97.1 % румун — в Чернівецькій та Закарпатській областях. Євреї з'явилися в Україні ще за часів Київської держави. Вони прибували сюди з кримських, грецьких колоній та хазарських областей. Сьогодні понад 15 % євреїв проживає в м. Києві, значна

Рис. 7.2. Частка українців серед населення різних регіонів України

кількість їх в Одеській, Дніпропетровській та Харківській областях. Однак від часу останнього перепису чисельність євреїв в Україні значно скоротилась, що пов'язано з їх масовим виїздом на свою прабатьківщину — в Ізраїль. Внаслідок цього євреї за чисельністю займають зараз одинадцяте місце серед усіх національностей України — проти четвертого у 1989 р.

Згідно з даними Всеукраїнського перепису населення, українську мову вважали рідною 67,5 % населення України, що на 2,8 % більше, ніж за даними перепису 1989 р. (дод. 8). Російську мову визначили як рідну 29,6 % населення, порівняно з минулим переписом населення цей показник знизився на 3,2 %. Частка інших мов, які були вказані як рідна, за міжпереписний період збільшилася на 0,4 % і становила 2,9 %.

Міське і сільське розселення

Для характеристики розміщення населення використовують поняття "розселення". Розрізняють розселення міське і сільське. Основними чинниками розселення, а також його інтенсивності й напрямів є соціально-економічні (розвиток та розміщення продуктивних сил тощо), природні й демографічні. Природні чинники позначаються на процесі розселення внаслідок регіональних відмінностей природного середовища (поверхні, клімату, гідрографічної мережі, корисних копалин, якості земельних ресурсів та ін.). Регіональне розселення, крім того, залежить від інтенсивності та напрямів постійних і маятникових переміщень населення.

В Україні існує єдина система розселення, основу якої становлять адміністративно -, виробничо - та культурно-побутові передумови й чинники. Виділяють регіональні (Центральна, Західна, Північно-Східна і Південна, а іноді Подільська) й обласні (всього 24) системи розселення. Останні є сукупністю міських і сільських поселень, об'єднаних навколо обласних центрів і керованих ними. Виділяють ще локальні системи у межах областей: міжрайонні, кущові й елементарні. Всі вони формуються навколо якогось центру на основі виробничих, трудових, культурно-побутових, адміністративних та родинних зв'язків.

Система розселення населення на території України представлена на рис. 7.3.

Система регіонального розселення — це сукупність поселень, які об'єднані цілісністю наявних економічних і соціальних зв'язків. Формуються такі системи під впливом різних чинників, головними з яких є розміщення продуктивних сил, економіко-географічне положення, поєднання природних умов і ресурсів.

демографічна ситуація, рівень розвитку інфраструктури тощо. Залежно від ступеня спільності, набору та інтенсивності наявних зв'язків і чинників формуються різні типи систем розселення. В особливостях розселення виявляються просторові закономірності життя суспільства.

Міське розселення

На розміщення населення, в тому числі міського, на території України впливають три основні чинники, найважливішим з яких є соціально-економічний чинник, тобто розміщення продуктивних сил, від якого залежать виникнення міст і значний приплив сільського населення до них. В усіх міських поселеннях України проживає 68,6 % усього її населення. Нині в Україні є 459 міст (у т. ч. 179 — республіканського та обласного значення) і 885 селищ міського типу. Між цими видами міських поселень є істотна відмінність. Місто — це населений пункт, який виконує промислові, транспортні, культурно-торгові та адміністративні функції, а його населення складається переважно з робітників, службовців та їхніх сімей. Міста поділяють на економічні (промислові, транспортні, торгово-розподільчі) та неекономічні (адміністративні, культурницькі, рекреаційні тощо). Часто міста виконують якусь одну функцію, тому їх називають монофункціональними. Проте найчастіше вони є поліфункціональними.

Найгустіша мережа міст у Донецькій (52), Львівській (44), Луганській (37), Київській (26) та Дніпропетровській (20) областях. Найменше їх у Миколаївській та Херсонській (по 9), Житомирській, Закарпатській, Рівненській і Чернівецькій (по 11) областях.

Більшість міських жителів припадає на так звані селища міського типу — проміжну між містом і селом ланку поселень. Розміщуються вони навколо промислових підприємств, залізничних вузлів, курортів чи санаторіїв. У них мешкає дві чи більше тисяч осіб, переважно робітників і службовців, членів їхніх сімей.

Розрізняють селища міського типу індустріальні, агропромислові, сільськогосподарські, несільськогосподарські та мішаного типу. В 2009 р. їх у країні було 885, або 66,2 % від загальної кількості всіх міських поселень України, проте проживало в них тільки 12,6 % загальної кількості міського населення.

В Україні виділяють такі групи міських поселень: малі (до 50 тис. осіб), середні (50—100 тис. осіб), великі (100—500 тис. осіб), дуже великі (500 тис. — 1 млн осіб), міста-мільйонери (понад 1 млн осіб).

Найчисельніша група — малі міста (до яких належать і селища міського типу). Із загальної кількості міст (1344) вони становлять 1240, проте в них проживає всього 32 % міського населення України. Середніх міст 56 (в них мешкає 11,1 % міського населення), великих — 37 (26,3 % міських жителів), дуже великих — 5 (8,5 % мешканців), міст-мільйонерів — 4 (22,1 % міського населення). Отже, у великих, дуже великих містах і містах-мільйонерах проживає 56,9 % міського населення України.

До міст-мільйонерів належать (на 01.01.2010 р.) Київ (2,785 млн осіб), Харків (1,452 млн). Трохи більше як 1 млн осіб у містах Дніпропетровську (1,011 млн осіб), Одесі (1,010 млн осіб). Дуже великими містами в Україні є: Донецьк (968 тис. осіб), Запоріжжя (781 тис. осіб), Львів (734 тис. осіб), Кривий Ріг (670 тис. осіб), Миколаїв (501 тис. осіб).

Малі й середні міста, як правило, виконують адміністративні та торгово-розподільчі функції та є центрами областей і адміністративних районів України. У них часто зосереджуються переробні підприємства поблизу джерел сільськогосподарської сировини, родовищ корисних копалин. Ці міста використовують власну робочу силу й економічно активне населення навколишніх сільських місцевостей.

На сході України є низка великих міст, які обслуговують потужну промисловість Донбасу й Подніпров'я. Це — Горлівка, Єнакієве, Костянтинівна, Алчевськ, Макіївка, Краматорськ. У них за останні 10 років чисельність населення зменшилася на 14 %. Те саме сталося й у великих містах і містах-мільйонерах.

На півдні міста Севастополь, Сімферополь, Керч та інші спеціалізуються на морському транспорті, курортно-рекреаційній галузі.

Є пряма залежність між рівнем урбанізації та загальною щільністю населення. В Україні високий рівень міського населення в: Донецькій — 90,5 % (щільність населення — 168,0 осіб/км2), Луганській — 86,7 % (87 осіб/км2), Дніпропетровській — 83,5 % (105 осіб/км2), Харківській — 80,0 % (88 осіб/км2)областях тощо. Винятком є лише Запорізька область, яка має досить високу частку міського населення (76,8 %) за невеликої щільності населення (67 осіб/км2).

В Україні 19 міських агломерацій — зосереджень функціонально пов'язаних між собою міських поселень, в яких сконцентровані потужні виробничий, культурний, освітній і торговий потенціали. Проте надмірна концентрація великих міських агломерацій породжує негативні явища: внаслідок надмірної концентрації промисловості зменшуються рекреаційні зони і взагалі вільні території для озеленення та ін.

Моноцентричні агломерації(міста Київ, Харків, Одеса, Львів) зумовлені значним виробничим та невиробничим потенціалом, транспортом. Біцентричні й поліцентричні міські агломерації характерні для районів інтенсивного розвитку сучасної важкої індустрії — Донецького та Придніпровського: Донецько-Макіївська, Дніпропетровсько-Дніпродзержинська, Горлівсько-Єнакіївська та ін.

У всіх 19 агломераціях України проживає понад 15 млн осіб міського населення.

Проблемами розвитку й планування міст в державі займаються науково-дослідні та проектні інститути (у м. Києві) та їх філіали в обласних центрах.

До невеликих міст, які виконують організаційно-господарські, промислово-переробні та культурно-освітні функції місцевого значення, належать Жидачів, Коломия, Косів, Стрий, Кременець, Дубно, Острог, Славута, Літин, Ніжин та ін.

Центрами рекреації й оздоровлення населення є такі міста, як Моршин, Хмільник, Трускавець, Євпаторія, Ялта тощо.

Сільське розселення

На сучасному етапі розвитку територіальної організації суспільства питання сільського розселення є дуже актуальним. Чисельність сільського населення в Україні постійно зменшується. Якщо в 1913 р. його частка становила 80,7 % всього населення України, то в 2009 р. — лише 31,4 %. Сільське населення переважає у Закарпатській (62,8 %), Чернівецькій (58,1 %), Івано-Франківській (56,8 %), Тернопільській (62,8 % ), Вінницькій (51,7 %) областях, тобто в західному регіоні України та на Поділлі, де промисловість розвивалася повільніше, ніж на сході. Найменша частка сільського населення в Донецькій (9,5 %), Луганській (13,3 %), Дніпропетровській (16,5 %), Харківській (20 %) областях. Сільське населення проживає в селах, загальна кількість яких зменшується (з 42 229 у 1961 р. до 28 471 у 2009 p., або майже в 2 рази). Більше половини сіл (54,8 % ) зосереджена в західних областях України.

За кількістю жителів села поділяють на малі (І тип — до 500 осіб) — 57,7 %, середні (П тип — 500—1000 осіб) — 22,4 % і великі (III тип — понад 1000 осіб) — 19,9 %. Більшість сільського населення проживає в середніх і великих селах. Територіальні відмінності сільського розселення у різних природних зонах і районах України зумовлені природними, суспільно-економічними умовами та історичним минулим. Так, на Поліссі села переважно невеликі за кількістю жителів. У лісостеповій зоні щільність сільського населення висока і багато сільських поселень, розміщених поблизу одне від одного; у степовій — мережа сільських поселень зріджена, вони розміщені біля водотоків, щільність сільського населення незначна.

У Закарпатті та Прикарпатті села великі, в Криму — розміщені уздовж водотоків та на крутих гірських схилах.

Сільські поселення виконують сільськогосподарські й несільськогосподарські (біля промислових підприємств, транспортних вузлів, лісопромислових закладів та ін.) функції.

Для сільських поселень характерна інтенсивна депопуляція, особливо в Чернігівській, Сумській, Полтавській, Житомирській, Черкаській, Вінницькій, Кіровоградській, Дніпропетровській та інших областях. Смертність тут значно перевищує народжуваність, спостерігається природний регрес населення. Це свідчить про несприятливу демографічну ситуацію.

Сільське розселення на сучасному етапі деградує, села знепліднюються. На постійне мешкання тут залишаються переважно люди старшого віку (35 %).

Управління розселенням означає проведення заходів щодо формування систем регіонального розселення. На місцеві державні адміністрації покладаються функції забезпечення збалансованого економічного і соціального розвитку територій; розробки економічних, соціальних та екологічних програм; погодження розміщення нових підприємств та інших об'єктів на даній території. Виконання цих функцій безпосередньо пов'язане з формуванням поселень і відповідних систем розселення.