Регіональна економіка - Манів З.О. - 3.6. Типи економічних районів

Вивчення територіально-господарських відмінностей у межах країни зумовлює потребу систематизації різних економічних районів. Науково-обґрунтованим є об'єктивне існування двох типів економічних районів:

галузевих;

багатогалузевих (інтегральних).

Галузеве (спеціальне) економічне районування потрібне для вивчення особливостей розміщення і проблем розвитку окремих галузей виробництва. Цей тил економічних районів виникає під впливом закономірності територіальної концентрації підприємств окремої галузі народного господарства і пов'язаних з ними обслуговуючих виробництв. їх територіальна локалізація залежить, в основному, від наявності на певній території необхідних передумов (грунтовокліматичних і сировинних ресурсів), великого споживача продукції, добре налагоджених транспортних зв'язків тощо.

Таке галузеве спрямування можна спостерігати у сільськогосподарському виробництві, зокрема виокремлюються райони виробництва технічних і зернових культур, виноградарства і садівництва, а в промисловості райони паливно-енергетичного комплексу, металургійної, хімічної, легкої та інших галузей індустрії.

Галузеві типи економічних районів є складовою частиною загальних (інтегральних) економічних районів. Галузеве районування посилює наукову обґрунтованість визначення території багатогалузевих (загальних) економічних районів.

Загальне (інтегральне) багатогалузеве економічне районування базується на регіональних господарських комплексах, в основі яких є територіально-виробничі комплекси різного ступеня сформованості або їх складові частини. За цим районуванням вирізняються три підтипи Інтегральних економічних районів: великі (макрорайони), середні (мезорайони ) і малі (мікрорайони).

Великі (інтегральні) економічні райони - це поділ території країни на найбільші територіальні частини, які об'єднують кілька адміністративних областей або адміністративні області з автономною республікою. Головною метою визначення цих районів є виявлення і розмежування великих існуючих чи тих, які ще тільки формуються, територіально-виробничих комплексів для визначення напрямів їх національного розвитку і більш ефективного використання їхнього ресурсного потенціалу. Економічні райони використовуються для довгострокового прогнозування розвитку і розміщення сил, формування загальнодержавних баз промислового чи сільськогосподарського виробництва, які не можуть бути сформовані в межах тільки однієї адміністративної області. У великих економічних районах, крім спеціалізованих галузей в масштабі держави, доцільно розвивати інші основні галузі виробництва з метою оптимального використання місцевих ресурсів і зменшення ввізної продукції з інших економічних районів.

Розвиток великих економічних районів може відбуватися в країнах з територією не менше 300 тис. км2. У країнах з меншою територією формуються тільки мезо- і мікрорайони. Це райони другого і третього порядку (підтипи міжгалузевих районів).

Середні (інтегральні) економічні райони більшою мірою є підрайонами великих економічних районів. Це територія однієї невеликої країни чи адміністративної області, краю, автономної республіки, тобто це територіальні одиниці економічного районування. Об'єктивною основою цього районування є територіальний поділ праці як у масштабах країни, так і в межах великих багатогалузевих (інтегральних) економічних районів. На території цих районів знаходяться територіальні центри вели порайонних територіальних виробничих комплексів або їх складові. У цьому підтипі економічних районів основну районоутворюючу роль відіграють великі багатофункціональні міста, які разом з тим є найбільшими промисловими і транспортними вузлами. Ці міста є тими ядрами районів, які пов'язують їх периферію в єдине ціле.

Середні економічні райони об'єднуються у великий економічний район за допомогою районоутворюючого впливу великих регіональних центрів з системою спеціалізації і кооперування їхніх підприємств.

З метою оптимального використання наявного ресурсного потенціалу спеціалізація виробництва в цих районах здійснюється не тільки в основних галузях, а й на виробництві другорядної продукції, потрібної для кожного великого економічного району. Ці райони використовуються як для прогнозування рівня розвитку виробництва, невиробничої сфери і розроблення програм галузевого розвитку, так і для управління господарською діяльністю.

Малі райони (мікрорайони) - це найнижчий ступінь інтегральних економічних районів. Вони органічно пов'язані з базовим адміністративно-господарським районуванням. Їх територія відповідає території внутрішньообласних адміністративних районів. Визначення меж цих районів залежить від об'єктивних і суб'єктивних факторів. Це пов'язане з тим, що сусідні райони такого підтипу часто бувають однорідними, особливо в спеціалізованих сільськогосподарських зонах, і тому їхні межі визначаються виробничими зв'язками підприємств місцевого значення з їхніми сировинними зонами, а також територіальною організацією і управлінням всього господарства, яке здійснюється районними центрами. У таких районах основними галузями виробництва є рослинництво, тваринництво і місцева промисловість, яка в основному переробляє сільськогосподарську сировину. Виробничі об'єднання тут складають локальні агропромислові комплекси (завод, переробний цех, сировинна зона). У межах цих районів можуть бути розташовані і підприємства міжрайонного значення, які впливають на формування обласних господарських комплексів і внутрішньообласних підрайонів.

Місцеві адміністративно-господарські райони в умовах планової системи розвитку господарства і навіть в умовах переходу до ринкової економіки використовуються для поточного планування і оперативного управління розвитком виробництва. Ця функція буде змінюватися в умовах поширення приватної власності на засоби виробництва.