Регіональна економіка - Манів З.О. - 6.2. Цільова організаційно-правова база реалізації регіональної економічної політики

Стратегічною метою регіонального розвитку галузей, що розташовані на території регіону, є формування високорозвинутих ринкових відносин, які забезпечують досягнення сталого економічного росту і вирішення соціально-економічних завдань, покликаних задовольнити життєві потреби людей. Об'єктивна необхідність зростання самостійності регіонів має формуватися на нормативно-правовій основі, в межах якої реалізується регіональна економічна політика Залежно від організаційно-правових особливостей регіональну економічну політику поділяють на експліцитну і імпліцитну.

Перша форма цій політики втілюється у життя переважно через офіційні законодавчі документи, конкретні напрями і заходи і тому має чітко виражений регіональний характер. Друга форма являє собою як правило соціально-економічні наслідки рішень, постанов, що приймаються на національному рівні, і тому має неявний характер.

Організаційно-правова база реалізації регіональної економічної політики охоплює державне регулювання територіального розвитку на основі системи законів, законодавчих нормативів, програмні методи впливу на розвиток регіонів, власне економічні регулятори. Система економічних регуляторів має забезпечувати рівновагу між економічною доцільністю та соціальною справедливістю. Тут має бути сформований відповідний комплекс економічних регуляторів, які взаємопов'язані між собою і не суперечать один одному.

Як уже було сказано, держава регулює регіональний соціально-економічний розвиток на основі нормативно-правових та економічних важелів. Ці нормативно-правові важелі створюють відповідне законодавче поле, в межах якого функціонують економічно самостійні об'єкти господарської діяльності. Економічні важелі (фінанси, податки, ціни, кредит, окремі пільги) формують основу для розвитку підприємницької діяльності і конкурентоспроможності на зовнішньому економічному ринку. У загальному, нормативно-правові акти та система економічних методів регулювання спрямовуються на забезпечення найбільш сприятливих умов для цілеспрямованої ефективної діяльності низових суб'єктів регіонального економічного господарювання.

Найважливішими економічними регуляторами з боку держави є такі чинники:

грошово-фінансові (норма обов'язкових резервів, ставка міжбанківського кредиту, операції національного банку з державними облігаціями на ринку цінних паперів);

податкові фактори (види і ставки податків, об'єкти оподаткування, пільги);

цінова політика як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринку;

норми амортизаційних відрахувань, прискорена амортизація;

квоти і ліцензії;

зовнішньоторговельні та митні регулятори;

дотації і субсидії для економічного розвитку, господарювання в ринкових умовах;

державне і регіональне замовлення (стимулювання поставок продукції і надання послуг для державних потреб).

Не менш важливими є адміністративні методи регулювання у сферах діяльності, які відображають національні інтереси держави, зокрема:

використання національного багатства, у тому числі природних ресурсів;

геополітичні та екологічні проблеми регіонів;

соціальний захист населення з низьким прожитковим мінімумом.

До основних адміністративно-правових регуляторів з боку держави належать:

безпосередній прямий контроль за монопольними ринками;

заходи превентивного характеру;

розроблення стандартів і контроль за їх виконанням;

визначення соціальних стандартів якості життя;

захист національних інтересів.

Результативність державного регулювання різних напрямів регіонального економічного розвитку великою мірою залежить від дієздатності системи управління. Тут дуже важливо досягти чіткого розподілу повноважень і відповідальності між різними гілками влади, територіальними і галузевими органами управління. Державне регулювання територіального розвитку повинно ґрунтуватися на системних засадах, тобто мають бути чітко регламентовані процедури прийняття рішень, не допускаючи вольових прийомів. Також має бути установлений порядок фінансування прийнятих заходів і контроль за виконанням рішень органів влади і управління, які безпосередньо стосуються сфери регіонального економічного розвитку. В загальному, організація системи управління має базуватися на принципах самофінансування, самоврядування та самозабезпечення територіального соціально-економічного розвитку.

В нинішніх ринкових умовах господарювання важливого значення набуває удосконалення системи територіальної організації влади і місцевого самоврядування на таких засадах:

створення прозорої системи адміністративно-правових та фінансово-економічних взаємовідносин між владними структурами на національному, регіональному і місцевому рівнях;

посилення державного контролю за фінансовою дисципліною місцевих органів виконавчої влади;

налагодження партнерських стосунків та чіткого розмежування повноважень між органами виконавчої влади і місцевого самоврядування щодо надання послуг населенню;

формування дієздатних територіальних громад з відповідним ресурсним забезпеченням.

На сучасному етапі господарювання, коли зростає роль органів місцевого регіонального самоврядування, а також приватних організацій, які безпосередньо самостійно розробляють і реалізовують окремі заходи, реалізація державної регіональної економічної політики повинна бути спрямована на їх підтримку. Надалі потрібно пам'ятати, що функції центрального уряду будуть поступово звужуватись і вони обмежуватимуться координацією її основних стратегічних напрямів. Також має поступово підвищуватись активність місцевих об'єднань громадян, неприбуткових організацій, різноманітних фондів, які представляють інтереси територіальних громад. Таким чином, будуть посилюватись процеси децентралізації в реалізації основних напрямів державної регіональної економічної політики.

Проте в процесі перебудови і реформування системи управління регіональними процесами виникатимуть певні перепони і труднощі в реалізації цих законів. Тому є необхідність проведення структурних змін у сфері науково-дослідної і технічної діяльності. Науковці пропонують провести роботу щодо комплексного наукового і проектно-конструкторського забезпечення пріоритетних напрямів виробничої діяльності1. Це може бути здійснено у формі територіальних фінансово-промислових груп із залученням до них відповідних науково-дослідних і проектно-конструкторських організацій, шляхом створення технопарків інших інноваційних структур.

Як показує світовий досвід і практика, єдиної моделі побудови організаційно-правової основи регіональної економічної політики немає. Найкращим є варіант, за яким держава створює правові основи для використання внутрішнього потенціалу територій. Разом з тим держава повинна сприяти і надавати допомогу тим регіонам, які є пріоритетними в розвитку економіки. Таким чином, вона забезпечуватиме формування конкурентоспроможних регіонів і, тим самим, буде зміцнювати загальнодержавний економічний потенціал.