Регіональна економіка - Манів З.О. - Водні ресурси

Як уже було сказано раніше, у країні спостерігається нестача водних ресурсів, тому їх ефективне і бережливе використання має виняткове значення як для споживання населення, так і для виробничої діяльності. Галузь водопостачання є однією з найбільш енергомістких. Річне споживання електроенергії становить понад 8 млрд. кВт год, що дорівнює потужності майже всього каскаду Дніпровських ГЕС.

Дослідження констатують, що за останні роки значно погіршилась якість води основних джерел водопостачання, що характеризує незадовільну діяльність водогосподарських організацій. Значною мірою спостерігається забруднення річкових стоків і підземних водоносних горизонтів органічними сполуками, фенолами, нітратами, нафтопродуктами, патогенними мікроорганізмами, промисловими і побутовими відходами тощо.

Як констатують санітарно-епідемічні служби, сьогодні в 260 населених пунктах України питна вода за окремими фізико-хімічними показниками (загальний вміст солей, жорсткість, залізо, аміак природного походження) не відповідає вимогам стандарту. Крім цього, через відсутність місцевих джерел води близько 1200 населених пунктів в АР Крим і південних областях України частково або повністю забезпечуються привізною водою.

Значна частина раніше побудованих водопроводів та очисних споруд, фільтрувальних станцій, водозаборів не відповідають сучасним нормативним вимогам, і населенню надходить не якісна вода. Складні ситуації з водопостачанням у Луганській, Донецькій, Хмельницькій, Запорізькій, Херсонській, Харківській і ряді інших областей, де понад 2 млн. м3 води (14 %) не відповідають вимогам стандарту.

Незважаючи на дефіцит води, непродуктивні її втрати за даними експертних оцінок становлять 32 %, а це додаткові втрати електроенергії, реагентів, матеріальних та трудових ресурсів.

У структурі промислового водокористування переважають водомісткі галузі (енергетична, металургія, хімія), маловодомісткі становлять близько 10 %.

Як за обсягом використаної води із водних джерел, так і за безповоротними її втратами до найбільш водомістких галузей належить сільське господарство. На його долю припадає 24 % загального і 57 % безповоротного водопостачання в Україні.

Прогноз і перспективи розвитку продуктивних сил України і її регіонів повинні грунтуватись виключно на основі їх природної водозабезпеченості, з урахуванням територіальної мінливості річкового стоку, кількісних і якісних показників природних вод та можливості обґрунтованого з еколого-економічних позицій їх перерозподілу. Основним показником для визначення обсягів водних ресурсів, які можуть бути залучені у господарський обіг народного господарства, має бути рівень ресурсної і самовідновної здатності водних об'єктів, які є, з одного боку, джерелами водопостачання населення, а з іншого - найважливішими компонентами природного середовища, що забезпечують його функціонування.

Мінеральні ресурси

Є основою виробничої діяльності народногосподарського комплексу. Зміст ресурсозбереження полягає у найбільш повному і ефективному використанні розвіданих запасів корисних копалин. Це можна досягти шляхом:

зменшення втрат в надрах у процесі видобування корисних копалин;

зниження втрат корисних компонентів під час збагачення;

комплексного використання сировини з урахуванням як основних, так і супутніх компонентів;

максимального використання відходів видобування, збагачення та хіміко-металургійної переробки корисних копалин.

В Україні резерви ресурсозбереження за зазначеними напрямками є дуже значними. Через використання недосконалих технологій значна частина розвіданих корисних копалин залишається в надрах. Наприклад, видобуток нафти становить тільки 35-40 % від розвіданих запасів. Застосування інтенсивних технологій дозволяє підняти видобування її до 60-65 %. При шахтному добуванні залізних руд втрати в надрах становлять до 10-15 % запасів, а при відкритому кар'єрному способі видобутку вони знижуються до 3-4 %. Втрати вугілля становлять до 15-20 %, а кам'яної солі, калійних солей, гіпсу — до 50-60 %.

Одним з найбільш дієвих заходів щодо зменшення втрат є застосування технологій із закладкою відпрацьованих ділянок надр самотвердіючими породними сумішами. Вирішення проблеми відходів має виходити із їх оцінки і як екологічно небезпечного чинника, і як значного додаткового ресурсного джерела. Наукові дослідження стверджують, що відходи в багатьох випадках є повноцінною сировиною не тільки для виробництва будівельних матеріалів і для будіндустрії, а й для отримання ряду дефіцитних металів і мінералів, а також як паливо.

За даними наукових досліджень, в Україні використовується всього 12-14 % відходів і вторинних ресурсів, тоді як в розвинутих європейських країнах - 42-45 %. З метою залучення у виробництво наявних додаткових вторинних ресурсів і відходів виробництва треба розробити і здійснити спеціальну державну програму. У ряді галузей ведуть наукові розробки з цієї проблеми. Так, наприклад, зі складу відходів вуглезбагачення ведеться розробка технологій одержання супутніх компонентів окремих елементів корисних копалин.

Надзвичайно актуальне питання розробки технології утилізації відходів як важливого напряму ресурсозбереження в мінерально-сировинному комплексі. Такий досвід є в розвинутих європейських країнах (Італії, Франції, Німеччині та ін).