Регіональна економіка - Манів З.О. - 8.6.5. Особливості формування та розселення населення

Сучасна географія розселення населення і трудових ресурсів України склалася історично й істотно залежить від рівня продуктивних сил. Термін розселення - це розміщення населення по території країни і форми його територіальної організації у вигляді системи поселень.

у процесі еволюції розвитку суспільства і його інтеграції розселення населення, як правило, здійснювалось:

на шляхах і річкових перетинах (Київ, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Миколаїв, Херсон, Черкаси);

на узбережжі моря ( Одеса, Севастополь, Керч, Маріуполь, Іллічівськ);

сухопутних шляхах, де інтенсивно йшов товарообмін (Стрий, Івано-Франківськ, Коломия, Чернівці, Мукачево, Луцьк, Рівне, Житомир, Конотоп, Харків);

у містах, що виникли як центри гірничодобувної промисловості (Донецьк, Макіївка, Кривий Ріг, Марганець, Нововолинськ, Новий Розділ, Калуш, Борислав, Стебник та ін);

у містах - курортних центрах (Ялта, Євпаторія, Феодосія, Трускавець, Моршин та ін).

У Криму і Карпатах розселення здійснювалось вузькими смугами в долинах річок і водорозділів у вигляді поселень і хуторної системи (села, хутори, причілки, присілки).

Як бачимо з наведеного, основними чинниками розселення, втому числі його інтенсивності та напрямів, є соціально-економічні (розвиток та розміщення продуктивних сил), природні та демографічні. Найважливішими є соціально-економічні чинники, тобто розміщення продуктивних сил, що впливає на виникнення міст, і значний приплив сільського населення до них. Це призвело до постійного зростання міського населення і, великою мірою, збільшення його питомої ваги в структурі розселення.

За результатами Всеукраїнського перепису населення, в 2001 р. кількість міського населення складала 32 млн. 574 тис. осіб, або 67,2 %, сільського - 15 млн. 883 тис. осіб, або 32,8 %. Розміщення і співвідношення міського і сільського населення за областями показано у табл. 8.6.2.

Як видно із таблиці, частка міського населення зросла в 11 областях України, зменшилася - у 5, в інших 11 залишилася без змін. Особливо високий рівень міського населення у Донецькій (90 %), Луганській (86 %) та Дніпропетровській (83 %) областях. Значно нижчий рівень (менше 50 %) характерний для Вінницької, Рівненської, Тернопільської, Івано-Франківської, Чернівецької та Закарпатської областей.

Таблиця 8.6.2 Розміщення та співвідношення міського і сільського населення

Урбанізація (від лат. - місто) - це зростання питомої ваги міського населення, головний фактор зростання соціально-економічної ролі міст. Одним із проявів урбанізації є зростаючий розвиток техногенного середовища, взаємозв'язок якого з географічним середовищем проявляється у різноманітних формах і досить часто призводить до порушення природної рівноваги між природою та суспільством. Це, в свою чергу, може призвести до виникнення незворотних процесів в природі, що в кінцевому результаті позначиться на людині.

Головними особливостями і наслідком урбанізації є концентрація промислового виробництва і міського населення на порівняно обмеженій площі, заміна природних ландшафтів асфальтовим і бетонним покриттям, спорудами, підземними комунікаціями, залучення великої кількості води для задоволення питних, побутових і виробничих потреб міста

На сучасному рівні розвитку продуктивних сил характерною рисою урбанізації є формування територіальних систем міського розселення і прогресуюча субурбанізація, тобто створення міст-супутників. Формування міст-супутників, прискорений розвиток малих міських поселень у зоні впливу великих міст, у зв'язку з обмеженням промислового будівництва в них та винесенням промислових підприємств, або із створенням у малих містах філіалів виробничих об'єднань, сприяє розвитку цих поселень.

Навколо великих міст або у високоурбанізованих районах формуються міські агломерації. Нині в Україні є понад два десятки міських агломерацій; з них найбільші: Донецько-Макіївська, Горлівсько-Єнакієвська, Київська, Харківська, Криворізька, Нікополь-Марганщвська, Запорізька та ін.

В Україні станом на 1 січня 2006 р. є 4 міста-мільйонери: Київ (2,7 млн. чол.), Харків (1,5 млн. чол.), Дніпропетровськ (1,1 млн. чол.), Одеса (1,0 млн. чол.), і великі 5 міст з населенням більше 500 тис. чол. - Донецьк (994 тис. чол), Запоріжжя (795 тис. чол.), Львів (735 тис. чол.), Кривий Ріг (692 тис. чол) та Миколаїв (509 тис. чол.).

Для багатьох міст України характерна складна екологічна ситуація, яка обумовлена наявністю та концентрацією підприємств чорної та кольорової металургії, теплоенергетики, хімії, нафтохімії, гірничодобувної промисловості, цементних заводів тощо. Зростання міст призвело до особливої форми розміщення виробництва і розселення, за якої промислові підприємства, як основні джерела забруднення, розташовані всередині жилої забудови. Серед них: Донецька промислова агломерація, до якої зараховують Авдіївку, Горлівку, Єнакієве, Макіївку та інші міста, а також Дніпродзержинськ, Кривий Ріг, Маріуполь. У цих та інших регіонах рівень забруднення повітря, поверхневих вод і землі значно перевищує можливості їх самоочищення та негативно впливає на здоров'я населення.

Для поліпшення екологічної ситуації у високоурбанізованих регіонах необхідно обмежувати надмірне зростання промисловості та чисельності населення великих міст.

Одночасно заслуго вус на увагу концепція розвитку малих і середніх міст, в яких природне середовище значно краще, ніж у великих. Актуальним є подальший розвиток малих міст, в яких розміщені одно-два підприємства Таких міст є багато в центральній та західній частинах України. У нових умовах господарювання банкрутство таких підприємств може призвести до підриву економічного балансу розвитку міст.

Особливої уваги заслуговує регіональне формування мережі сільських поселень. Бони історично утворилися і перебувають у певній відповідності з територіальною диференціацією природних умов (на міське розселення вони впливають слабо). У Поліссі та Західній Україні переважають невеликі та середні за розміром села, які розміщені в більшості по вододілах, вздовж річок, тоді як села лісостепової та степової зони, як правило, значні за розміром і зосереджені в балках та інших понизов'ях рельєфу

У гірських районах Карпат і Криму, як було уже сказано, поширений гірсько-долинний тип сільського розселення з багатьма присілками і причілками. Для прикладу, село Микуличин, що належать до м. Яремче у Карпатах, має 32 присілки і причілки (від 10 до 50 хат).

У період перебування України в складі СРСР кількість сільських населених пунктів постійно зменшувалася. Були на обліку так звані "неперспективні поселення", які в більшості включалися до складу селищ міського типу або у мережу міст, у зв'язку з розширенням їх території. Такі поглинання населених пунктів містами дістали назву конурбанізація.

У сучасних умовах господарювання кожне місто, село, будь-який інший населений пункт для перспективи його розвитку повинен мати генеральну схему його забудови на найближчі 25-30 років. Це, в першу чергу, сприятиме вирівнюванню соціально-економічного розвитку на стратегічну перспективу, дасть можливість більш ефективно використовувати природно-сировинний і трудовий ресурсний потенціал. Водночас, це позитивно вплине на оздоровлення навколишнього середовища, поліпшуючи екологічний стан діючого промислово-економічного потенціалу.