Регіональна економіка - Манів З.О. - 8.6.4. Міграційні процеси та їх види

Під міграцією населення (лат. - переселення) розуміють переміщення людей по територіях, які пов'язані зі зміною постійного місця проживання та роботи і призводять до механічного приросту населення. Залежно від причин міграції бувають економічні, політичні, релігійні, гуманітарні, екологічні, воєнні. За терміном міграції поділяються на: постійні, сезонні, тимчасові. Залежно від характеру переміщення населення розрізняють зовнішні міграції (переміщення людей із країни у країну - еміграція, імміграція) та внутрішні (переселення людей всередині країни, здебільшого із села до міста, що посилює процес урбанізації).

Особливе місце посідає так звана маятникова міграція робочої сили - переїзди від місць проживання до місця роботи і назад, яка поширена у приміських зонах. Міграційні процеси складаються з потоків вибуття та потоків прибуття населення за певний період (зарік). Різниця між числом прибуття та числом тих, що виїхали за цей період часу, - сальдо міграції, яке визначає збільшення чисельності населення даної території за вказаний період.

Формування міграційних потоків відбувається під дією специфічних закономірностей. Найстійкішими з них є:

пріоритет економічних чинників у формуванні системи потоків добровільної міграції - основна маса переміщень у просторі викликана бажанням індивідів покращити свій матеріальний стан;

диференціація рівня міграційної мобільності залежно від якісних характеристик індивідів підвищена ступінь участі в міграційному русі притаманна молодим, добре освіченим особам, які не перебувають у шлюбі, мають добрий стан здоров !я. певні особливості характеру (ініціативність, сміливість);

функціонування двох протилежно направлених потоків - досить тривале існування потоку міграції внаслідок повернення частини мігрантів, яким не вдалося закріпитись на новому місці;

інерційність потоків міграції-переміщення населення в установленому напрямку продовжується ще деякий час після того, як припиняється дія чинників, що зумовили формування відповідного потоку;

визначальний вплив на формування обсягу переміщення міграційних можливостей регіону, виходу та міграційної ємності населення регіону, показниками яких є чисельність населення - міграційний потік тим масовіший, чим більше за чисельністю населення регіонів, між якими він проходить;

залежність обсягів міграції від відстані - чим ближче розташовані регіони, тим, за інших рівних умов, інтенсивніші міграційні зв'язки між ними;

взаємозв'язок міграційних процесів та ментальних особливостей населення - чим більший ступінь спорідненості менталітету жителів двох регіонів (схожість мов, звичаїв, релігії, переважаючих цінностей, репродуктивних установок), тим інтенсивніші міграційні контакти, а наявність тривалого та інтенсивного обміну населенням сприяє зближенню соціальних ознак.

Міграційні процеси впливають на природне відтворення населення шляхом зміни вікової структури регіонів виходу та населення, трансформацію репродуктивної поведінки контингентів населення, зміни умов життя переселенців, що відбивається на стані їх здоров'я. Міграція впливає і на функціонування та розвиток ринку праці; міграційні процеси сприяють розвитку розширеного світогляду особи, зумовлюють підвищення пристосовності до різноманітних умов життя, а також обмін навиками та досвідом між жителями різних регіонів, поширення корисних знань. Вони призводять до перерозподілу виробників та споживачів матеріальних благ і платних послуг між регіонами та їх підрозділами, змінюють якісні характеристики робочої сили різних регіонів внаслідок нерівномірної участі в міграційних процесах представників різних соціально-демографічних груп.

Міграційні процеси часто призводять до заповнення робочих місць, що не користуються попитом у корінного населення — коли окремі спеціалісти мігрують за кордон, а там працюють на рядових роботах (особливо жінки - домогосподарками, покоївками, доглядають за перестарілими тощо).

Міграційні процеси, таким чином, є свого роду демографічною та демоекономічною "інвестицією" в регіони-реципієнти і, навпаки, викликають старіння населення та погіршення трудоресурного потенціалу в регіонах-донорах. Особливо велике економічне значення міграція має як фактор урбанізації, що є невід'ємним джерелом кількісного і якісного зростання. Отже, процес міграції завжди є географічним за формою прояву та соціально-економічним за змістом.

В економічному аспекті міграції передусім виокремлюють такі її форми:

міграція, пов'язана зі зміною місця проживання (стаціонарна міграція);

трудова міграція, яка переважно має зворотний характер.

Такий розподіл є суто теоретичним. На практиці, як правило, розділити акти переїзду за ознакою зворотності можна лише умовно. Мігрант, що вибуває до нового місця проживання з наміром оселитися на постійно, може через певний час повернутись до місця народження і, навпаки, тимчасовий виїзд іноді завершується закріпленням на новому місці. До того ж цілі осіб, які мігрують, можуть істотно відрізнятись від оформлених декларацій.

Міграційні процеси переїзду за своїми причинами можна об'єднати у дві великі групи:

добровільні (трудова, навчальна, етнічна, шлюбна, кліматична, договірна міграція тощо);

вимушені (екологічні міграції, насильницькій виїзд, втеча населення в результаті воєнних дій та міграції з політичних мотивів). За способом реалізації міграції поділяються на організовані і індивідуальні.

Зовнішні міграції класифікують також за принципом легальності (легальні та нелегальні) і за статусом мігрантів. Як окремі категорії учасників міграційного процесу вирізняються:

особи, що переїжджають на постійне проживання;

трудові мігранти, які переїжджають на роботу за контрактам (на строк дії контракту);

висококваліфіковані спеціалісти

працівники транснаціональних компаній та спільних підприємств, які за характером діяльності переїжджають з країни в країну;

нелегальні трудові мігранти;

особи, що шукають політичного притулку, біженці.

Характерними рисами сучасної міграційної ситуації в Україні великою мірою є ліквідація наслідків (помилок) міграційної політики колишнього Радянського Союзу, зокрема:

репатріація представників депортованих народів та етнічних українців - жертв політичних репресій;

поступове згасання міграційних контактів з державами Балтійського регіону, Закавказзя, Центральної Азії разом з поглибленням зв'язків з країнами, що не входили до складу колишнього СРСР;

зменшення інтенсивності стаціонарних міграцій (які пов'язані зі зміною місця проживання і реєструються державною статистикою) разом із становленням і розвитком нового для України виду міжнародного руху населення - трудової міграції

Широкомасштабні коливання міграційного приросту відбуваються на тлі стабільного зниження інтенсивності стаціонарних міграцій населення.

В абсолютному виразі головним міграційним партнером як прибуття, так і вибуття є Росія. На неї припадає близько 55 % загального зовнішньоміграційного обороту.

За відносною інтенсивністю вибуття з України перше місце посідає Ізраїль (у 1999-2000 рр. близько 300 вибулих в розрахунку на 100000 мешканців цієї країни в середньому за рік), далі йдуть Молдова, Росія, Білорусь (30-50 чол на 100000 населення), Німеччина та більшість країн СНД Основними міграційними партнерами з прибуття населення до України є Молдова (понад 100 осіб на 100000 мешканців), Російська Федерація (28), Вірменія, Ізраїль, Білорусь (17-18).

За 1994-2000 pp. Україна за офіційними даними втратила понад 600 тис. осіб внаслідок міграції, переважно молодого і середнього віку. Сьогодні легально і нелегально за межами України перебувають і працюють близько 5,5- 6,0 млн. осіб, серед яких значна кількість висококваліфікованих спеціалістів і науковців різноманітних спеціальностей. Однак щорічна кількість вибулих до економічно розвинутих країн поступово зменшується:

по-перше, через вичерпання етнічної складової цього потоку;

по-друге, внаслідок пом'якшення дії чинників, які стимулюють від'їзд;

по-третє, завдяки розширенню можливостей проведення зворотної трудової міграції до цих країн без зміни місця проживання.

Підвищення рівня життя населення поступово знівелює цей міграційний процес, враховуючи, що владою держави буде прийнята програма щодо створення додаткових робочих місць і працевлаштування працездатного населення з доведенням до мінімуму наявного безробіття. Сьогодні за умов практичного вичерпання потенціалу демографічного зростання чи не єдиною можливістю збільшення загальної чисельності населення України залишається активна міграційна політика. Саме міграційний приплив може компенсувати природне зменшення населення і забезпечити збалансування статево-вікової структури населення.