Відсутність чіткої обгрунтованої регіональної політики у перші роки незалежності України призвела до загострення соціально-економічних і особливо суспільно-політичних диспропорцій. У науковій літературі диспропорції визначаються як "порушення необхідних співвідношень у розвитку окремих підрозділів підприємств, територіальних, галузевих, господарських (національного і світового рівня) комплексів. Розрізняють часткові диспропорції (мають локальний, тимчасовий характер) і загальні диспропорції (пов'язані з порушенням процесу відтворення загалом, мають тривалий характер). Форма вияву часткових диспропорцій - дефіцити або надлишки окремих товарів, продовольчі, валютні, фінансові кризи; загальних диспропорцій - економічні кризи в окремих країнах, низці країн, в економіці світу загалом".
Оскільки відтворювання диспропорцій істотно впливає на соціально-економічну ефективність діяльності регіону, необхідною передумовою запобігання кризі є всебічне їх вивчення (виявлення причин, умов і факторів виникнення, класифікація, кількісна і якісна оцінка, розробка дієвих механізмів, подолання та усунення можливих у майбутньому нерівностей розвитку). Безперечно, кожний регіон максимально використовує власні переваги і, розвиваючи галузі спеціалізації, продукція або послуги яких використовуються в інших регіонах, забезпечує найбільший ефект від функціонування певних галузей регіональної економіки, діяльність яких найбільш вигідна наданій території. Спеціалізація виробництва характеризується відношенням вивезеної за межі регіону продукції до загальної, виробленої в даному регіоні.
Важливою передумовою регіонального економічного розвитку є кооперування. Використання певною мірою можливості кооперування різних суб'єктів господарювання одного регіону або кількох з виробництва певних видів продукції також є свідченням високої ефективності виробничої діяльності і повного використання переваг регіону чи регіонів. За своєю суттю кооперування відображає діяльність кількох суб'єктів з найефективнішого використання кожним з них власних перевагу процесі спільного виробництва продукції, надання послуг
Вагоме значення у територіальному поділі праці має комбінування, завдяки якому не лише закріплюються виробництва за територіями, а й розвиваються найбільш ефективні стосунки у процесі виробництва за рахунок більш раціонального використання переваг поєднання різних виробничих циклів у межах одного підприємства, комбінату.
На розвиток регіональної економіки впливає і концентрація виробництва, яка відображає територіальне зосередження (локалізацію) економічної діяльності на обмеженій території. Завдяки цьому досягається економія витрат на розвиток обслуговуючої виробничої та соціальної інфраструктури, на утилізацію відходів виробництва внутрішньої кооперації тощо.
Рівень концентрації визначається відношенням обсягів виробленої продукції у даному регіоні до загального обсягу виробленої продукції в державі.
Домінуюча роль у структурі передумов регіонального розвитку належить природно-ресурсному та соціально-економічному потенціалам. Розвиток видобувних галузей промисловості залежить насамперед від наявності природних ресурсів, економічної доцільності їх використання, гірничо-геологічних та технологічних умов видобутку. Найбільшою цінністю для регіональної економіки є промислові запаси мінерально-сировинних ресурсів. Ці ресурси вже мають повну геологічну, економічну та технологічну оцінку і являють собою природно-ресурсний потенціал, який у разі залучення до господарської діяльності стає продуктивною силою економічного розвитку.
Від територіального розміщення природних ресурсів і їх обсягів, якості та умов використання залежить формування своєрідної просторової форми промислового виробництва. Це позначається на регіональних відмінностях зосередження виробництва, галузевій структурі економіки регіонів, її спеціалізації і концентрації.
Важливим фактором розвитку регіональної економіки є такі природні ресурси: земельні, водні, лісові, фауністичні, рекреаційні, кліматичні, енергетичні. За певних економічних умов вони значною мірою позначаються на регіональних відмінностях економіки, її структурних особливостях. Це вимагає всебічної оцінки ефективності використання даних ресурсів.
Ефективний розвиток регіональної економіки залежить від рівня забезпеченості трудовими ресурсами, які є найбільш активним і головним фактором виробничого процесу. Завдяки їх виробничій діяльності і відбувається взаємодія суспільства і природи. У результаті цієї взаємодії людство задовольняє власні потреби.
Економіка кожного регіону значною мірою зумовлюється рівнем використання трудових ресурсів. Зайняте населення визначає результативність економічної діяльності регіону, оскільки завдяки праці створюються матеріальні і духовні блага, національне багатство країни. Однак значна частина незайнятого працездатного населення - це безробітні та зайняті неповний робочий день. Це негативно впливає на економічний стан і перспективу розвитку господарської діяльності. Разом з тим знижується якість трудових ресурсів, відповідний освітній рівень, виникають дискваліфікація у зв'язку з тривалим безробіттям, погіршення стану здоров'я у зв'язку зі зниженням життєвого рівня.
Важливою і складною передумовою економічного розвитку регіонів є наявний виробничий потенціал, що визначається сукупністю виробничих підприємств у кожному регіоні. Особливості їх розміщення на території регіонів ведуть до взаємозв'язків і утворення тут територіально-виробничих комплексів різних типів. Як уже зазначалося, вони можуть бути галузеві і міжгалузеві за територіально-структурними ознаками - точкові (промислові пункти, центри), локальні (промислові вузли), регіональні (промислові агломерації, економічні райони), зональні (спеціальні (вільні)) економічні зони тощо. Кожен з виробничо-територіальних комплексів вирізняється серед інших своєю спеціалізацією, концентрацією, потужністю виробництва, економічною ефективністю. Це і дає характеристику стану регіональної економіки за показниками номенклатури товарів і послуг, обсягів виробництва продукції, продуктивності виробничої діяльності, технологічних умов функціонування, особливостей взаємодії з природним середовищем, інноваційної і інвестиційної діяльності в регіонах.
Рівень розвитку економіки кожного регіону значною мірою визначається рівнем розвитку соціальної інфраструктури. Це стосується в першу чергу нормативного, науково-обґрунтованого забезпечення потреб населення в закладах освіти, охорони здоров'я працездатного населення, розвитку культури, духовного спрямування. Особливо важливу роль у виробничій діяльності людини відіграють рівень розвитку і максимального забезпечення послугами таких галузей, як житлово-комунальне господарство, побутове обслуговування, торгівля і громадське харчування, пасажирський транспорт тощо. Регіональні відмінності в структурі та рівнях розвитку самої організації, забезпечення населення різноманітними послугами, які надає соціальна інфраструктура, великою мірою позначаються на територіальних особливостях функціонування економіки регіонів України.
10.4. Територіальна диференціація регіонів за рівнем розвитку продуктивних сил
10.5. Проблеми соціально-економічного розвитку регіонів
Глава 11. Економіка регіонів України: стан та перспективи розвитку
11.1. Економіка Донецького регіону.
11.1.1. Місце і роль економіки Донецького регіону в розвитку економіки країни
11.1.2. Природно-ресурсний, виробничий і трудовий потенціал регіону
11.1.3. Територіальна і галузева структура господарства регіону
11.1.4. Проблеми та напрями розвитку і розміщення продуктивних сил регіону
11.2. Економіка Придніпровського регіону