Регіональна економіка - Шевчук Л.Т. - Розділ 3. Закони та закономірності розміщення продуктивних сил

1. Актуальність вивчення теми. Без знання законів науки неможливі її подальший розвиток, нові теоретичні здобутки та перевірка цих надбань практикою.

2. Провідна ідея теми. Розвиток і розміщення продуктивних сил визначається законами, закономірностями і принципами, що поділяються на три групи: ті, які не залежать від волі людей; ті, які створені людьми (законодавчо-нормативні акти, закони держави та ін.); ті, які визначають взаємовідносини між людьми і поведінку людей.

3. Головні завдання в освоєнні матеріалу. Знати головні закони розвитку та розміщення продуктивних сил, вміти розпізнавати їх дію на практиці.

Надзвичайно актуальною проблемою сьогодення є врахування при аналізі та прогнозуванні розвитку і розміщення продуктивних сил двох всезагальних законів: загальної теорії систем і циклічності розвитку явищ, об'єктів, процесів. Продуктивні сили кожної країни, в тому числі й України, діють у конкретному системному просторі, під яким сучасна наука розуміє сукупність взаємодіючих систем. Вони, безумовно, розвиваються циклічно. Погляд на продуктивні сили з таких позицій дає змогу не лише зрозуміти природу сучасної кризи, а й цілеспрямовано шукати шляхи виходу з неї.

Що ж таке закон?

Закон - це необхідні, істотні, стійкі, такі, що постійно повторюються, відношення між явищами в природі й суспільстві.

Закон - це, по суті, Істотність. Закон - це форма всезагальності.

Розрізняють три основні групи законів:

1. Всезагальні, або універсальні.

2. Великі, чи загальні для великих груп явищ.

3. Специфічні, або часткові.

Всі закони поділяються на три типи:

1. Закони, які діють незалежно від волі людей.

2. Закони і нормативні акти, що функціонують у конкретній державі, тобто створені людьми.

3. Закони взаємовідносин між людьми.

Найважливішими законами, що діють незалежно від волі людей, є циклічність розвитку та системність. Вони, безумовно, визначають розвиток і розміщення продуктивних сил. їх не можна не брати до уваги.

Суть закону циклічності розвитку полягає у повторюваності ситуації через певні відтинки часу. Період від початку ситуації до наступного початку подібної ситуації після завершення попередньої називається циклом. Усі цикли розпадаються на подібні періоди - фази. Класичний цикл складається з чотирьох фаз: виникнення, росту, занепаду, загибелі (кризи). Циклічність ієрархічна: кожен цикл складається з менших циклів (тобто мають місце цикли в циклах) і, водночас, є складовою частиною циклу вищого рівня.

Ієрархічність циклічності - це поєднання перервності та безперервності явищ, процесів, життєдіяльності. Для підтвердження візьмемо такий елемент продуктивних сил, як людину. Вона народжується (фаза виникнення), розвивається (фаза росту), старіє (фаза занепаду) і помирає (фаза загибелі). Життя людини можна розглядати як малий цикл. Його завершення засвідчує перервність життя. Але малий цикл (життя людини) - це складовий елемент середнього циклу (родини), який в свою чергу е елементом великого циклу (етносу), що входить у склад надвеликого циклу (цивілізації). Існування циклів вищого ієрархічного рівня засвідчує безперервність життя. Аналогічна ситуація спостерігається і з місцями прикладання праці: підприємство виникає, працює на повну потужність, старіє і переживає фазу загибелі (банкрутство, ліквідація) або відновлення (реконструкція, регенерація), для чого необхідні інші умови, додаткові інвестиції. Отже, елементи продуктивних сил підпорядковані закону циклічності. А як справи із їх розміщенням? Історичний досвід підтверджує аналогічні явища: періодично у тих самих місцях простору відбувається активізація життєдіяльності.

Закон системності полягає у тому, що світ, в якому ми живемо, є сукупністю ієрархічно впорядкованих систем. Під системою розуміють множину пов'язаних між собою елементів, причому ця множина володіє стійкістю, автономністю і такими новими якостями, котрих не мають окремі елементи, але котрі дають змогу реалізувати головну ціль існування системи. Такий елемент продуктивних сил як людина може бути елементом систем "Сім'я", "Підприємство", "Місто", "Національний комплекс".

Зазвичай системи схожі (аналогічні) між собою. Однотипні системи мають подібні пропорції між їх елементами.

Закон циклічності та закон системності надзвичайно взаємопов'язані й ніби переплітаються: на кожному рівні системної ієрархії розвиток відбувається за власними циклами, і чим більші масштаби системи, тим триваліші цикли.

Коли розглядають розвиток і розміщення продуктивних сил, то переважно акцентують не на законах, а на закономірностях. Що ж варто розуміти під закономірностями?

Закономірності - це суспільні, реально існуючі, повторювальні, істотні стійкі відношення (взаємозв'язки ) суспільного життя чи етапів суспільного процесу, які визначають розвиток, структуру та функціонування явищ і процесів. Основними рисами таких відношень (взаємозв'язків) є об'єктивність, необхідність, обов'язковість вияву, автономність.

Закономірності розміщення продуктивних сил - найзагальніші об'єктивні причинно-наслідкові відносини між територією (територіальними факторами) та продуктивними силами; це також і відображення тяжіння окремих елементів продуктивних сил до територій з особливими характеристиками, і відображення специфіки територіальної організації діяльності населення (концентрація та дисперсність, спеціалізація й комплексність, комбінування та кооперування тощо ) і розселення.

Підсумовуючи сказане, ми доходимо висновку: зміст поняття "закон" тотожний змісту поняття "закономірність". Єдина відмінність у тому, що закономірність діє впродовж історичного періоду, який людина може охопити завдяки своєму історичному досвіду. Закони ж залишаються незмінними у відомій людству системі відліку часу.

Вияв закономірностей на тій чи іншій території залежить від законів і нормативних актів, котрі діють у конкретній державі, в межах якої розташована досліджувана територія.

Найважливішими законами і закономірностями розвитку та розміщення продуктивних сил є:

1. Закон територіального поділу праці й закономірність спеціалізації регіонів у внутрішньодержавному та спеціалізації країн у міжнародному поділі праці. По суті, територіальний поділ праці - це процес спеціалізації певної території (групи країн, однієї країни чи її окремого регіону) в виробництві певних видів продукції і послуг на основі розвиненого обміну.

2. Закон територіальної інтеграції праці й закономірність комплексного розвитку держави та регіонів. Закон територіальної інтеграції праці полягає в інтенсифікації взаємозв'язків (економічних, соціальних, культурних, політичних) між регіонами. Однак результатом внутрішньодержавної чи внутрішньо регіональної інтеграції праці завжди е комплексність розвитку держави, регіону.

Ефективний розвиток і розміщення продуктивних сил можливі лише за врахування і дотримування законів взаємовідносин людьми. Ці закони сформувалися у людському суспільстві в процесі його соціалізації як відповідь на реалізацію бажань людини. Д. Карнегі зазначає, що кожна доросла людина хоче:

- здоров'я і збереження життя;

- їжі;

- сну;

- грошей і речей, які можна придбати за гроші;

- життя в потойбічному світі;

- сексуального задоволення;

- благополуччя своїх дітей;

- усвідомлення власної значущості. Прагнення до реалізації цих бажань змушує людей

вступати у певні взаємовідносини в процесі праці, побуту, відпочинку. Взаємовідносини, котрі постійно повторюються, є істотними та стійкими, набувають значення законів. Ці закони залежать від морально-етичних норм, що панують у тому чи іншому суспільстві, конкретній державі. Так, у соціалістичному суспільстві зберегти власне життя і життя своїх дітей можна було лише у випадку повного підкорення марксистсько-ленінській ідеології. Однак така покірливість не завжди давала можливість усвідомити власну значущість. Безумовно, все це, як засвідчує практика побудови соціалізму в багатьох країнах, негативно позначилося на розвитку та розміщенні продуктивних сил.

Якщо люди прагнуть побудувати ефективне суспільство, вони повинні виробляти у собі бажання оволодіти правилами та законами взаємовідносин між людьми і діяти у напрямі його реалізації.

Ефективним суспільство може бути лише тоді, коли люди живуть за законом, згідно з яким вони подобаються один одному. Цей закон спрацьовує лише за умови дотримання шістьох правил, сформульованих Д. Карнегі.

Отже, людина:

- щиро цікавиться іншими людьми;

- посміхається;

- пам'ятає, що ім'я кожної людини є найсолодшим і найважливішим для неї звуком будь-якою мовою;

- є хорошим слухачем;

- говорить більше про те, що цікавить співбесідника;

- щиро доводить співбесіднику його значущість.

Другий закон полягає в тому, що у процесі впливу одних людей на інших перші не повинні ображати других. Він у свою чергу вимагає дотримання дев'яти правил, також сформульованих Д. Карнегі. Людина повинна:

- вміти вчасно похвалити і щиро визнати достоїнства співбесідника;

- вказувати на помилки інших не прямо, а посередньо;

- спочатку згадати про власні помилки, а потім - про помилки інших;

- не наказувати, а запитувати співбесідника;

- давати змогу іншим врятувати свій престиж;

- уміти похвалити;

- зуміти створити іншим хорошу репутацію;

- стимулювати діяльність людей;

- домагатися, щоб люди з радістю виконували те, що Ви пропонуєте.

Поведінка людей здійснюється і під впливом таких законів, як закону стереотипного мислення (люди подібних соціальних груп мислять подібними стереотипами), закону взаємного обміну (людина зобов'язана віддячити за послуги чи подарунки, зроблені їй), закону зобов'язань і послідовності вчинків та ін.

До видів законів взаємовідносин між людьми належать закони управління. З-поміж них найважливішими є закон авторитету, закон впливу на маси тощо.