Регіональна економіка - Шевчук Л.Т. - Розділ 12. Територіальна організація продуктивних сил України

1. Актуальність вивчення теми. Розуміння та знання особливостей територіальної організації продуктивних сил України сприяють розробленню й реалізації заходів, спрямованих на побудову ефективного суспільства в країні.

3. Головні завдання в освоєнні теми. Знати підходи до соціально-економічного районування України в період реформування української економіки, усвідомлювати роль раціональної територіальної організації продуктивних сил України і виваженої регіональної політики у побудові ефективного суспільства в країні.

Після здобуття Україною незалежності надзвичайно зросла потреба у виваженій, соціально-економічно ефективній регіональній політиці, без здійснення якої неможливо вивести молоду державу з кризи і побудувати потужний національний господарський комплекс. Аналіз сучасного стану регіональної політики засвідчує, що вона вкрай незадовільна і може стати соціально-економічно ефективною лише за умови розв'язання низки проблем. Чи не найважливішою з них є впровадження, затвердження та використання на всіх рівнях і в різних цілях єдиного соціально-економічного районування, узгодженого з різними ієрархічними ланками управління. Тобто, йдеться про вдосконалення територіальної організації продуктивних сил України. Адже, як уже згадувалося, територіальна організація продуктивних сил - це територіальна структура господарства з ієрархічними ланками управління, тобто соціально-економічне районування, узгоджене з адміністративно-територіальним устроєм і доповнене ієрархічно структуризованим управлінням, а також, безумовно, виваженою регіональною політикою.

Таке районування повинно використовуватися і в теоретико-методологічних цілях (для отримання нових знань про соціально-економічний розвиток регіонів, їх еволюцію, роль у формуванні політичної, економічної, соціальної ментальної незалежності), й в управлінсько-регулятивних (у процесі управління територіальним розвитком держави на всіх ієрархічних рівнях управління), і в інформаційно-навчально-пізнавальних цілях. Ця проблема дуже серйозна хоча б тому, що в наш час існує кілька десятків районувань, розроблених різними школами економістів-регіоналістів і економіко-соціогеографів (Київською, Харківською, Одеською, Львівською) й опублікованих у навчальних посібниках, періодичних виданнях та ін. Ці районування мають вигляд від п'ятичленної до дев'ятичленної мережі соціально-економічних районів. Кожне з них має свої переваги й власні недоліки. Однак, річ у тім, що умови перехідного періоду, тобто періоду реформування економіки, вимагають точних і конкретних рішень у регіональній політиці, а це означає необхідність єдиного, загальновизнаного соціально-економічного районування України.

Після здобуття Україною незалежності з'явилось багато нових пропозицій з нового економічного та соціально-економічного районування, опублікованих у монографіях, підручниках, навчальних посібниках, журналах, тезах доповідей наукових конференцій, у проекті "Концепції державної регіональної економічної політики". І хоча автори й називають свої схеми районування по-різному (економічне районування, природно-господарське районування, соціально-економічне районування), але розглядають райони як інтегральні соціально-економічні утворення. Саме тому, на нашу думку, аналізуючи ці схеми, доцільно застосовувати терміни "соціально-економічний район", "соціально-економічне районування".

Практично в усіх схемах автори виділяють такі райони:

- з Донецької та Луганської областей; кожен з авторів називає їх по-своєму: Донбас, Донеччина, Донецький, Східний;

- з Харківської, Сумської та Полтавської областей, який також називають по-різному: Північно-Східним, Східним, Лівобережним Придніпров'ям, Слобожанщиною, Слобідською Україною;

- з ядром у м. Дніпропетровську в складі Дніпропетровської та Запорізької областей (деякі дослідники, зокрема О. Шаблій, до складу району вводять ще Кіровоградську область), цей район називають Дніпровський, Промислове Придніпров'я, Катеринославське Придніпров'я, Центрально-Східний, Придніпровський (С. Дорогунцов, А. Федорищева);

- у південній частині України; складається з Одеської, Херсонської, Миколаївської областей і АР Крим з ядром - м. Одесою (однак декотрі дослідники вважають, що статус Автономної Республіки не дає підстав для об'єднання АР Крим з іншими областями в один район). Переважні назви цього району - Причорноморський, Південний.

Усі дослідники виділяють Центральний соціально-економічний район, але з різною кількістю областей у його складі (від двох - Київської, Черкаської - чи трьох - Київської, Чернігівської та Житомирської областей - до п'яти - Київської, Чернігівської, Житомирської, Вінницької та Черкаської) і під різними назвами: Київське Полісся, Київське Придніпров'я та ін.

Найбільші відмінності в схемах різних авторів мають місце за районування західної частини України. При цьому чітко окреслюються два підходи:

1. Виділення в Західній Україні одного району.

2. Виділення кількох районів, зокрема Подільського, Західно-Волинського (або Волинське Полісся, чи Західне Полісся), Карпатського.

У складі Західно-Волинського району виділяються Волинська й Рівненська області. Карпатський район складається з Львівської, Івано-Франківської, Закарпатської та Чернівецької областей. Решту областей відносять до Подільського соціально-економічного району, до складу якого вводять Тернопільщину, Хмельниччину та Вінниччину.

Упродовж багатьох років найпопулярнішою схемою вважалося районування, розробленеФ, Заставним. У багатьох навчальних посібниках, монографіях, інших працях видатний український учений приділяє величезну увагу проблемам районування, його обґрунтуванню, вивченню особливостей розвитку регіонів. Роблячи глибокий екскурс в історію районування України, Ф. Заставний одним з перших публікує своє власне бачення районування країни як незалежної держави. Він пропонує зберегти три великі економічні райони, які були створені у межах України під час її перебування в складі колишнього Радянського Союзу і відомі під назвами Південно-Західний, Донецько-Придніпровський, Південний. Але вважає за доцільне старі назви замінити новими, аргументуючи тим, що назва "Південно-Західний район" відображала географічне положення частини території України стосовно Москви, і тому його варто назвати Західним, а назва "Донецько-Придніпровський" не відображала фактичної величини району, до складу якого входили не лише Донеччина і Придніпров'я, і тому його доцільно назвати Східним.

У складі трьох великих економічних районів Ф. Заставний вважає за доцільне сформувати дев'ять "внутрішньо-республіканських" економічних районів. На його думку, районування України повинно мати такий вигляд:

1. Східний великий економічний район: Донецький внутрішньо-республіканський економічний район (Донецька, Луганська області), Придніпровський внутрішньо-республіканський економічний район (Дніпропетровська, Запорізька області), Північно-Східний внутрішньо-республіканський економічний район (Полтавська, Сумська, Харківська області).

У районі великі запаси кам'яного вугілля в Донбасі, залізних і марганцевих руд у Придніпров'ї, водних ресурсів. У територіальному поділі праці він вирізняється виробництвом чавуну, сталі та прокату.

Сільське господарство спеціалізується на виробництві зерна, зокрема пшениці й кукурудзи, цукрових буряків, соняшнику, м'яса і молока; важливого значення набули цукрова, олійна, овочево-консервна галузі промисловості. Район характеризується добре розвинутим транспортом, особливо високою є територіальна концентрація й інтенсивність залізничних перевезень.

2" Західний великий економічний район; Центрально-Поліський внутрішньореспубліканський економічний район (Житомирська, Київська, Чернігівська області), Карпатський внутрішньореспубліканський економічний район (Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Чернівецька області), Подільський внутрішньореспубліканський економічний район (Вінницька, Тернопільська, Хмельницька області), Центрально-Український внутрішньореспубліканський економічний район (Кіровоградська, Черкаська області), Західно-Поліський внутрішньореспубліканський економічний район (Волинська, Рівненська області).

За розмірами території та кількістю населення Західний великий економічний район посідає перше місце серед аналогічних економічних районів України. Сприятливі й різноманітні природні умови та ресурси, вигідне географічне положення щодо розвинутих економічних районів і країн Центральної та Західної Європи, добре розвинутий і розгалужений транспорт, зокрема залізничний і автомобільний, сприяють багатогалузевому розвитку промисловості й сільського господарства.

Район спеціалізується на гірничо-видобувній, легкій і харчовій промисловості. Багатогалузеве сільськогосподарське значення має тваринницько-землеробський напрям - випуск молока і м'яса, виробництво зерна, зокрема озимої пшениці, кукурудзи, цукрових буряків, льону-довгунця, плодоовочевої продукції.

3. Південний великий економічний район: Причорноморський внутрішньореспубліканський економічний район (Кримська автономія, Миколаївська, Одеська, Херсонська області).

Район розташований на півдні країни і переважно займає територію рівнинної Причорноморської низовини. Лише невелика його північно-західна частина досягає південної частини Подільської височини. На крайньому півдні розташований Кримський півострів, рівнинний на півночі та в центрі й гірський на півдні. Грунтово-кліматичні умови сприяють розвитку сільського господарства, а теплий клімат і приморське його положення - перетворенню району на велику оздоровницю. Район характерний схильністю до посух, недостатньою забезпеченістю водними ресурсами. Важливою галуззю є санаторно-курортне господарство. Сільське господарство спеціалізується на виробництві зерна (пшениці, кукурудзи, рису), соняшнику, овочів, фруктів, винограду, м'яса і молока. У районі розвинутий морський транспорт.

Наголосимо, що районування країни, запропоноване Ф. Заставним, важко переоцінити: воно було одним з перших у незалежній Україні й має величезне пізнавальне значення. Водночас йому притаманні, на наш погляд, певні недоліки. Наприклад, для використання у практиці таке районування дещо незручне через надмірну кількість (аж 9) внутрішньореспубліканських економічних районів. Окрім цього, важко визначити ядро національного комплексу - головний внутрішньо-республіканський район країни із системо-формувальними функціями (фактично ним мав би бути Центрально-поліський район, але, судячи з назви, така роль могла б належати Центрально-Українському районові).

Отже, вдосконалення районування України просто необхідне. З цим певною мірою погоджується й автор проаналізованої схеми районування. Зокрема, Ф. Заставний наголошує, що вдосконалення економічного районування має особливо важливе значення для України - держави, територія якої впродовж багатьох століть одночасно входила до складу різних країн. Таке вдосконалення буде сприяти, на його думку, формуванню єдиного національно-етнічного простору, без чого неможливо досягнути територіальної єдності, що є запорукою і політичної, й економічної самостійності держави.

До найвдаліших спроб соціально-економічного районування відносять схему, запропоновану О. Шаблієм (табл. 12.1).

Розробляючи районування" вчений взяв до уваги ознаки районів, дотримання котрих стало, по суті, принципами не лише цього районування, а й будь-якого районування взагалі:

1. Тісний соціально-економічний, демографічний і культурний взаємозв'язок території району з головним

Таблиця 12.1. Схема районування України за О. Шаблієм

ядром - її найбільшим за кількістю населення містом.

2. Формування у великому регіоні територіальної соціально-економічної системи, тобто такого просторового поєднання населення, соціальної, економічної й екологічної сфер, в якому на основі їх взаемозв'язаності, збалансованості та взаємодо-повнюваності створюються оптимальні умови для життєдіяльності суспільства.

3. Спеціалізація району в загальноукраїнському (загальнодержавному) поділі й інтеграції праці.

4. Можливість здійснювати в межах району територіальне регулювання та координацію соціальних, економічних і демографічних процесів на субукраїнському рівні.

На думку О. Шаблія (див. табл. 12.1), Центральний район повинен відігравати роль ядра в системі національної економіки. Господарський комплекс району становить інтегральне поєднання міжгалузевих територіальних комплексів: паливно-енергетичного, машинобудівного, хіміко-індустріального, агропромислового, лісопромислового, індустріально-будівельного, транспортного і рекреаційного. Промисловість - провідна галузь Центрального району. Спеціалізація промисловості: точне і транспортне машинобудування, легка та харчова промисловість. Спеціалізація сільського господарства: промислове птахівництво, виробництво м'яса і молока. У районі відбувається формування агропромислових комплексів, у тому числі Київського приміського. Найбільші міста: Київ - центр регіону, Житомир, Чернігів, Черкаси, Вінниця. Найгостріші проблеми розвитку: екологічні проблеми внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Західний район у системі національної економіки може розглядатися як плацдарм міжнародних взаємозв'язків України з європейськими країнами. Господарський комплекс району - це інтегральне поєднання міжгалузевих територіальних комплексів: паливно-енергетичного, машинобудівного, хіміко-індустріального, агропромислового, лісопромислового, індустріально-будівельного, рекреаційного і транспортного.

Провідна галузь - промисловість: машинобудування і металообробка, легка, лісова та хімічна промисловість. Спеціалізація сільського господарства: вирощування цукрових буряків, льону-довгунця, виробництво м'яса і молока.

Найбільші міста: Львів - центр регіону, Івано-Франківськ, Ужгород, Чернівці, Тернопіль, Хмельницький, Рівне, Луцьк.

Найгостріші проблеми розвитку: проблеми освоєння рекреаційного потенціалу, комплексної переробки сировини, екологічні проблеми.