Людина і світ - Юрій М.Ф. - ГРА

На перший погляд, між грою і працею немає нічого спільного. Праця - за цим словом так і чується: важко, труднощі, які необхідно переборювати. А слово "гра" викликає асоціації з чимось приємним, легким, захоплюючим. Однак протиставлення аж ніяк не очевидне. Можна згадати, що про працю високого професіонала говорять: працює граючи.

На питання, що таке праця, існує кілька точок зору. Прихильники однієї з них розуміють працю гранично широко: на їхню думку, будь-яка свідома діяльність людини рівнозначна праці. Там, де є взаємодія людини з навколишнім світом, насамперед з різноманіттям предметів, можна говорити про працю.

Прихильники іншої точки зору розглядають працю як один з видів діяльності, але далеко не єдиний. Справді, праці притаманна така риса діяльності, як прояв активності в діях, причому активності доцільної. Про іншу безглузду подобу праці доводиться чути образливе: " мавпяча праця". У праці обов'язково є і такі риси, як практична корисність, наявність результату. "Адже якщо зірки запалюють, виходить, це кому-небудь потрібно". Якщо не потрібно нікому, то і зусилля докладати нема потреби. Чи будуть результатами праці матеріальні цінності чи духовні багатства, їхньому створенню підпорядкована трудова діяльність.

Ще однією рисою, характерною для трудової діяльності, є своєрідність її мотивів. Праця завжди націлена на досягнення запрограмованих, заздалегідь очікуваних результатів. Правда, отриманий ефект може бути кращим чи гіршим, ближче до задуму чи далі від нього, але не може бути абсурдною працею. Затрачати зусилля, розуміючи, що виходить не те, до чого прагнеш,- таке важко собі уявити.

Що ж дає підставу сподіватися на те, що запрограмований результат буде досягнутий з оптимальними витратами зусиль? Для успіху трудової діяльності абсолютно необхідна майстерність, уміння, знання. Таких складових вимагає будь-яка праця - фізична, інтелектуальна, праця ремісника, хлібороба, митця, творця. У будь-якій трудовій діяльності її учасники вирішують якесь певне завдання, планують свої дії, передбачають результат. У кращих своїх зразках праця не може обійтися без ініціативи і творчості.

Можна підбити підсумок. Праця - це вид людської діяльності, яка спрямована на досягнення практично корисного результату. Вона здійснюється під впливом необхідності й у кінцевому рахунку має на меті перетворення предметів навколишнього світу, перетворення їх у продукти задоволення численних і різноманітних потреб людей. Разом з тим, праця перетворює саму людину, удосконалює її як суб'єкта трудової діяльності і як особистість.

ГРА

Гра, на відміну від трудової діяльності, не стільки спрямована на результат, скільки на сам процес. Гра супроводжує людство протягом всієї історії, переплітаючись із магією, релігійним культом, мистецтвом, спортом, військовими вправами.

Хто не знає, що таке гра? А проте єдиного, визнаного більшістю учених визначення її немає. Цим словом часом поєднують дуже широкий спектр дій (порівняйте: гра дітей, гра на біржі...- цей ряд можна продовжити).

Учені сперечаються про походження гри, про те, чи є вона діяльністю, специфічною для людини, чи носить універсальний характер. Іншими словами: чи грають тварини, машини?

Прихильники біологічного походження гри стверджують, що гра властива багатьом живим організмам, причому, чим складніше організм улаштований, тим різноманітніша його гра, як діяльність. В основі гри тварин лежать інстинкти: інстинкт боротьби, влади, піклування: особливу роль деякі вчені надають сексуальним потягам, а також уродженому прагненню до звільнення, об'єднання, повторення. Здогадки, висловлені прихильниками подібних точок зору, дуже цікаві; матеріал, що наводиться для ілюстрації поведінки тварин, різноманітний, однак він не дає можливості несуперечливо і доказово пояснити зв'язок гри людини з її соціальною сутністю.

Німецькому філософу і поету Ф. Шіллеру належить наступне твердження: "Людина грає тільки тоді, коли вона у повному значенні слова людина, і вона буває цілком людиною лише тоді, коли грає".

Не зупиняючись тут на деталях, наведемо лише остаточні висновки вчених, що спеціально вивчали походження і розвиток гри, як діяльності в різних народів Землі. У своєму розгорнутому вигляді гра продовжує жити в дитинстві, представляючи собою необхідну форму життя дитини у вигляді ігор-маніпуляцій із предметами, сюжетних (у тому числі рольових), рухливих ігор, ігор у процесі навчання. В дорослому світі складні види гри витісняються, з одного боку, мистецтвом, з іншого боку - спортом. Для людей творчих спеціальностей гра стає одним з основних видів діяльності людини. Однак, перетворившись в головну справу життя, гра набуває вже якісно іншого змісту, ніж колишня гра дитини.

Найбільш істотною особливістю гри як діяльності є її двоплановість. З одного боку, той, що грає, здійснює реальну дію, з іншого - багато моментів цієї діяльності носять умовний характер, дозволяють абстрагуватися від реальної ситуації, діяти в уявлюваних обставинах (варто сказати чарівне " ніби"., і стілець стане конем, а замазура Попелюшка перетвориться в принцесу).

Гра в розвинутому вигляді включає ролі, які беруть на себе граючі. Роль - це відповідність прийнятим (умовним) нормам поведінки в ігровій ситуації. Іншими словами, роль є ототожненням граючого з зображуваним обличчям, предметом, персонажем. Для реалізації ролі граючий обов'язково вдається до дій відповідно до правил гри. У грі особливим чином використовуються предмети чи їхні замінники, символи, умовні знаки.

Усі ці умовні складові гри можливі, оскільки граючий одночасно вірить і не вірить у те, що ситуація, яка розігрується, реальна. Двоплановість такої поведінки ріднить гру з мистецтвом. Мистецтво особливими, художніми засобами інтерпретує різні сторони людського життя і діяльності та розповідає про них людям, змушуючи переживати, приймати або не приймати пропоноване художником розуміння сенсу життя. Гра, як і мистецтво, пропонує деяке рішення не в практичній, а в умовній, знаковій сфері, яка, однак, надалі може бути використана як своєрідна модель поведінки. Мистецтво пропонує ніби типові форми вирішення конфліктів персонажів, а гра дає можливість моделювати конкретні ситуації і виступає як форма включення дитини у світ людських відносин, дій.