Людина і світ - Юрій М.Ф. - ЕТИКА НАУКИ

У науці, як і в будь-якій сфері людської життєдіяльності, взаємини між тими, хто в ній зайнятий, і дії кожного з них підкоряються певній системі етичних (моральних) норм, які визначають, що заохочується, а що вважається недозволенним і неприйнятним для вченого в різних ситуаціях. Ці норми можна розділити на три групи.

До першої відносяться загальнолюдські вимоги і заборони, такі, як "не укради ", " не бреши", пристосовані, зрозуміло, до особливостей наукової діяльності. Скажімо, у науці як щось подібне до крадіжки розцінюється плагіат, коли людина видає наукові ідеї, результати, отримані іншим, за свої. Особливо це актуально з наш час, коли доводиться навіть створювати спеціальні законодавчі акти, які захищають права автора. Цим займається спеціальна галузь цивільного права - авторське право.

До другої групи відносяться етичні норми, що служать для ствердження і захисту специфічних, характерних саме для науки цінностей. Прикладом таких норм є безкорисливий пошук і відстоювання істини. Широко відомий кислів Аристотеля: "Платон мені друг, але істина дорожча", зміст якого полягає втому, що в прагненні до істини вчений не повинен рахуватися ні зі своїми симпатіями й антипатіями, ні з будь-якими іншими не науковими висновками. Історія науки з вдячністю шанує імена людей, що не відреклися від своїх наукових переконань перед лицем найтяжких іспитів і навіть самої смерті. Згадайте трагічну долю видатного вченого М.І. Вавілова, який помер від голоду і хвороб у саратовській в'язниці. Саме йому належать слова: "Ми на хрест підемо, а від своїх переконань не відмовимося".

До третьої групи відносяться моральні правила, що стосуються взаємин науки і вченого із суспільством. Це коло етичних норм часто визначають як проблему свободи наукового пошуку і соціальної відповідальності вченого. Проблема соціальної відповідальності вченого має глибокі історичні корені. Протягом століть, з часу зародження наукового пізнання, віра в силу розуму супроводжувалася сумнівами: як будуть використані його творіння? Чи є знання силою, що служить людині, і чи не обернеться воно проти неї?

Сьогодні, коли настільки гостро постали проблеми неоднозначності, а часом і небезпеки соціальних наслідків наукових досліджень, ці питання особливо актуальні. Звернемося до прикладу.

Серед галузей наукового знання специфічне місце займають генна інженерія, біотехнологія, біомедичні і генетичні дослідження людини. Незаперечні досягнення цих наук сполучаються зі зростаючою для людства небезпекою непродуманого чи зловмисного використання їхніх методів і відкриттів, здатних привести до появи так званих організмів-мутантів із зовсім новими спадкоємними ознаками, які раніше не зустрічалися на Землі і не обумовленими еволюцією людини. Саме тому, приміром, суд у ФРН заборонив концерну "Хехст" добудовувати установку з виробництва інсуліну за допомогою генно-інженерної технології, хоча концерн уже вклав у неї 600 млн. доларів. Формулювання суду було наступним: "Генна інженерія являє собою нову якість у технології, пов'язану з ризиком для людського існування, що не може бути адекватно оцінено у даний час".

Подібні побоювання змусили в 1975 р. провідних учених світу добровільно укласти мораторій на цілий ряд досліджень у даній галузі.

Розвиток генної інженерії і близьких до неї галузей знання поставив питання про нове осмислення зв'язку свободи і відповідальності в діяльності вчених.

Протягом століть багатьом з них не тільки словом, але і справою доводилося затверджувати і відстоювати принципи вільного наукового пошуку перед обличчям неуцтва, фанатизму, марновірств. Сьогодні ідея необмеженої волі досліджень, що була, безумовно, прогресивною колись, уже не може прийматися беззастережно, без обліку соціальної відповідальності. Адже є відповідальна воля і є принципово відмінна від неї вільна безвідповідальність при сучасних і майбутніх можливостях науки, що супроводжується дуже важкими наслідками для людини і людства.