Соціальна географія - Шевчук Л.Т. - Соціологічне дослідження

У програмі соціологічного дослідження повинні бути сформульовані його мета і завдання.

Мета соціологічного дослідження — це, по суті, очікуваний результат дослідження, який досягається внаслідок розв'язання головного завдання або важливої проблеми. За змістом мета може формулюватися як теоретична (коли передбачається отримання нових знань про функціонування та розвиток досліджуваного об'єкта, його структуру, зв'язки з іншими об'єктами), методична (коли здійснюється розробка нових методик дослідження, впровадження нових інструментів) або прикладна (коли пропонуються конкретні практичні рекомендації).

Від чіткості формулювання мети соціологічного дослідження значною мірою залежить його результативність. Шляхи досягнення мети відображені в завданнях соціологічного дослідження, які поділяються, зазвичай, на головні, дотичні до головних та додаткові. Завдання повинні розкривати повною мірою зміст предмета дослідження.

Серед соціологічних методів дуже важливий для використання в соціальній географії ентропійний аналіз. Він передбачає дослідження соціальних об'єктів як систем з огляду на їх упорядкованість (порядок — хаос). Ентропійний аналіз об'єднує групу ентропійних методів моделювання, які ґрунтуються на гіпотезі, що функція соціально-економічної доцільності може бути подана як ентропія. Це дає змогу будувати ентропійні моделі складних соціально-економічних систем. З їх допомогою можна пояснювати і передбачати певні сукупні властивості таких систем без вивчення поведінки кожного окремого їх елемента. Прикладом може слугувати загальна теорія ентропійних моделей А. Дж. Вільсона. Основу цих моделей становить припущення про стан рівноваги у системі, умови обмеження її ресурсу, максимальний рівень ентропії та ін. Оскільки соціальні системи мають здатність до самоорганізації, то дослідники прагнули побудувати ентропійну модель, яка б враховувала: по-перше, поведінку соціальних систем, що не досягли стану рівноваги; по-друге, здатність системи до самоорганізації. Взявши за основу концептуальну модель розвитку та модель самоорганізації, А. Айламазян та Е. Стась побудували ентропійну нелінійну модель розвитку складних систем будь-якого типу. Вона враховує таку особливість системи: зі зростанням кількості її елементів і новводенням їх до її структури організованість системи порушується, а ентропія підвищується. Внаслідок цього відбувається руйнування структури і перехід системи до нового стану. Якщо ж нові елементи поглинаються структурою системи, то вона продовжує функціонувати у попередньому режимі, її стан не змінюється^*120.

*120: {Соціологія: Короткий енциклопедичний словник. — С. 161}

В науковій літературі зазначається, що підстави застосування моделі А. Айламазяна й Е. Стася для аналізу соціальних систем такі:

— ці системи найскладніші з відомих нам системних утворень;

— вони є відкритими системами, тобто такими, що обмінюються речовиною та інформацією зі зовнішнім середовищем;

— процеси, що відбуваються в соціальних системах, вирізняються певною узгодженістю та кооперативністю, які описуються нелінійними співвідношеннями;

— динаміка структурних змін у цих системах передбачає два етапи розвитку — детерміністський і стохастичний. Модель пов'язує динамічні мікрохарактеристики (інтенсивність збільшення кількості елементів, міра введення їх до існуючої структури) з макрохарактеристиками (стійкість, ентропія)^*121.

*121: {Соціологія: Короткий енциклопедичний словник. — С. 161}

Мета ентропійного аналізу — виявлення соціальної ентропії, тобто встановлення міри відхилення соціальної системи або її окремої ланки (структури, підсистеми та ін.) від прийнятого за еталон (нормального, очікуваного) стану, що виявляється в зниженні рівня організації, ефективності функціонування, темпів розвитку системи, а також міри релевантності (відповідності) стану досліджуваних систем прийнятим цільовим установкам.

Беручи до уваги сказане, соціальну ентропію можна розглядати як наслідок співвідношення продуктивної та деструктивної діяльності людей і помилок, які вони здійснюють у процесі управління, планування. Це з одного боку. З іншого — соціальна ентропія — це недостатня кількість знань або їх недовикористання у процесі організації діяльності досліджуваної системи. Отже, соціальна ентропія — змістовна категорія. Величина соціальної ентропії дає змогу оцінювати функціонування соціальної системи через встановлення міри відхилення від еталонного рівня. Така оцінка здійснюється за допомогою застосування соціологічного мислення в умовах використання методів експертного аналізу, історико-соціологічного дослідження, структурно-функціонального підходу тощо. На думку фахівців, використання інших методів, наприклад, математичного моделювання на основі розв'язання скалярних рівнянь, у цьому випадку менш ефективне, оскільки вони дають змогу охарактеризувати лише зовнішній бік функціонування соціальних систем, їх формальну упорядкованість. А при дослідженні соціальних систем важливіше розкрити їх внутрішній стан, що вимагає змістовного аналізу цілей і функцій їх окремих елементів.

Ентропія соціальних систем може виявлятися у надмірному зростанні управлінських структур, бюрократизмі, збільшенні документопотоків і узгоджень малозначущих процедур тощо.

Існує чимало антиентропійних заходів, але суть найголовніших полягає у підвищенні рівня суспільного менталітету й інтелекту, зростанні культури населення (інформаційної, діяльнісної тощо).

Вагомість використання ентропійного аналізу соціальних систем полягає в тому, що його застосування дає змогу виявляти деформації в суспільстві.

Аналіз стану і рівня розвитку соціальних систем глибший і повніший, коли поряд з ентропійним аналізом застосовуються методи аналізу соціометричної інформації, які становлять низку методів аналізу соціологічної інформації, отриманої внаслідок соціометричних методів. Особливість застосування методів аналізу соціометричної інформації полягає в тому, що за їх допомогою аналізується первинна інформація, яка відображає не характеристики респондентів, а стосунки між ними. При цьому соціометричні дані подаються у вигляді соціоматриць, соціограм, що значно полегшує аналіз. З погляду соціально-географічних досліджень великий інтерес викликає розрахунок соціометричних індексів, за допомогою якого можна описати особливості структури міжособистісних взаємин у групі взагалі (групові індекси) або становище окремих членів групи у структурі (індивідуальні чи персональні соціометричні індекси).

Низка методів дослідження соціально-географічних об'єктів, процесів, явищ викристалізувалася у межах етнометодології. її суть полягає у проникненні в смислові структури повсякдення. Вважають, що в основі етносоціології міститься феноменологія австрійського соціолога А. Шюца та культурна антропологія. Термін "етносоціологія" запропонував Г. Гарфінкель у праці "Дослідження з етнометодології", розробивши методологічні й теоретичні засади цього напряму.

Етнометодологічний напрям отримав подальший розвиток у працях Д. Садноу, А. Сикурела, Д. Ціммермана та ін. Як зазначає Г. Гарфінкель, у центрі етнометодологічного підходу міститься поняття дії та контексту, що визначають один одного: непояснених дій не існує. На його думку, специфіка соціальної діяльності полягає в тому, що реальні сенси, які саме і цікавлять соціального дослідника, прикриваються інтерпретативними формами суджень, думок — їх треба розкрити, розшифрувати, щоб максимально наблизитися до справжніх сенсів. Таке наближення можливе завдяки типізації дій та їх аналізу кожного разу через новий контекст, через моральні інституційні засади.

Всі етнометодологічні дослідження умовно поділяються на три групи:

1. Вивчення соціальних структур як "нормального оточення" дії, наприклад, аналіз щоденної діяльності людей як типізації та нормалізації їх вчинків, дій, свідомості.

2. Аналіз методів і процедур, за допомогою чого соціальні актори вступають у взаємодію.

3. Вивчення праці у контексті соціологічного аналізу професій.

До аналітичних методів належать і методи вивчення преференцій — збір впорядкованої, ранжованої інформації, коли респондент, оцінюючи за певним критерієм об'єкти, ставить один вище від іншого, визначаючи при цьому преференційніеть (першість) одного з них.

Виділяють чотири основні методи вивчення преференцій: бальні оцінки (респондент оцінює кожен із об'єктів певною кількістю балів); ранжування; парні порівняння; множинні порівняння. Бальні оцінки, ранги, порівняльні характеристики використовуються для розроблення шкал різного типу.

Біографічний метод — один із соціологічних методів, який завойовує все більшу популярність у різних науках, у тому числі й у соціально-географічних дослідженнях. Його суть полягає у використанні сукупності технік збору й аналізу особистих документів, які містять повідомлення людей про їхню участь у різних подіях і процесах. Головний принцип біографічного методу — дослідження поведінки людей із врахуванням їх власної суб'єктивної перспективи (кар'єри, творчих інтересів та ін.).

Вважається, що авторитетним початком використання біографічного методу в соціологічних дослідженнях став класичний п'ятитомний твір У. Томаса і Ф. Знанецького "Польський селянин у Європі та Америці" (1918—1920 pp.)- Тут проаналізована приватна кореспонденція, матеріали преси, документи соціальних служб, життєпис одного з польських селян-емігрантів. Ці вчені не лише піднесли біографічні матеріали до рівня важливого соціологічного джерела, а й сформулювали методологічну позицію стосовно їх вивчення, відому як гуманістичний коефіцієнт. Завдяки згаданій праці біографічний метод набув широкого розвитку в Польщі. Внаслідок діяльності Ф. Знанецького у нього з'явилися послідовники — Й. Халасиньський, Я. Щепаньський та ін.^*122

*122: {Соціологія: Короткий енциклопедичний словник. — С. 161.}

Особливого поширення в соціологічних дослідженнях біографічний метод набув у 20—30-х роках XX ст. у США, коли соціологи чиказької школи під впливом Р. Парка, У. Томаса, Ф. Знанецького, Б. Берджеса, Г. Блумера застосовували якісний, інтерпретативний підхід до вивчення життя різних соціальних груп на основі аналізу власних документів, історій життя, тобто на основі так званих case study.

З погляду використання біографічного методу в зарубіжних географічних дослідженнях, як приклад, достатньо згадати дві праці Анни Баттімер "Шлях в географію", де автор за основу всього дослідження взяла біографічний метод (книга побудована як сукупність біографій видатних вчених географів, що дало змогу авторові розкрити теоретико-методологічні основи географічної науки, описати нові ідеї в географії та ін.)^*123, і фундаментальну працю Р. Дж. Джонстона "Географія і географи", в якій автор за допомогою використання згаданого методу висвітлює фактори побудови соціально-географічних теорій, гіпотез, глибоко окреслює історію розвитку соціальної географії конкретних періодів^*124. У працях багатьох інших вчених-географів біографічний метод використовувався радше як ілюстративний, а не головний.

*123: {Баттимер А. Путь в географию / Пер. с англ., ред. и послесловие Л. Р. Серебрянного. — М: Прогресс, 1990.}

*124: {Джонстон Р. Дж. География и географы. — С. 5.}

З українських вчених величезну діяльність, спрямовану на впровадження широкого використання біографічного методу в сучасні суспільно-географічні дослідження, здійснив 0. Шаблій. Цей метод використовували також українські географи Ф. Заставний, Я. Жупанський, М. Пістун, Я. Олійник, А. Степаненко та ін.

Широке використання біографічного методу стало ще одним свідченням гуманістичної переорієнтації української географії, зростання інтересу до людини як до особистості. Його поширенню у різних галузях знань сприяє створення при Міжнародній соціологічній асоціації комітету біографічних досліджень, відповідних комітетів і груп у різних країнах, а також видання комітетом часописів "Історії життя" та "Біографія і суспільство", які мають міжнародний і міждисциплінарний характер.

Отже, при дослідженні загального і конкретних об'єктів у царині регіональної соціальної географії необхідний творчий підхід до відбору та застосування методів, які слід здійснювати з урахуванням вимог часу.