Соціологія - Герасимчук А.А. - Соціологічні погляди Еміля Дюркгейма

Могутній поштовх у становленні соціологічної думки був зроблений Гегелем (1770-1831). Німецький мислитель в центрі уваги поставив не абстрактні роздуми про зв'язки, які існують між особою і суспільством чи державою, як це робили, мислителі до нього, а конкретно розкрив місце цієї особи в суспільстві і державі. Людина, згідно з гегелівською концепцією, на відміну від тварини, є істотою, яка виробляє блага і творить сама себе завдяки пращ. Гегель був першим серед мислителів, який дав радикальну критику сучасної Йому системи промислового виробництва, саме він зробив глибокий аналіз взаємодії в системі "людина-машина", розкрив, що таке алієнація праці. При розгляді суспільства, механізмів його діяльності Гегель завжди акцентував увагу на тому, що колись буде, як це робили всі утопісти до нього і після нього.

Аналізуючи взаємовідносини держави, суспільства і особи, він приходить до висновку, що держава — то є найвище благо, немає раціональних дій і свобод без держави. Суспільство складається з верств: землеробів, ремісників, людей розумової праці. Землероби характеризуються слухняністю, покірністю, в них мало проявляється індивідуальність; ремісники — цікавістю до інновацій, здатністю до абстракцій, неординарних рішень. Нарешті, люди розумової праці здатні піднятися вище корпоративних інтересів, їх мислення виражається в категоріях загальносуспільних. Такий рівень мислення не під силу землеробам і ремісникам. У гегелівській соціологи часто вживається категорія "народ", але в теоретичному плані, вважав Гегель, її важко окреслити. Крім того, вона шкідлива у політичному плані, тому що є предметом різних маніпуляцій проти держави.

Соціальні реформи Огюста Конта

Нову сторінку в становленні соціологічної думки відкрив Огюст Конт (1798-1857) — французький філософ, соціолог, засновник школи позитивізму. Його часто називають батьком соціології, оскільки саме він вперше замислився над застосуванням наукового підходу до вивчення суспільства, заснованого на спостереженні і експерименті. Він вважав, що за допомогою науки можливо знайти ті приховані закони, що управляють суспільством. Спочатку цей підхід, часто іменований позитивізмом, Конт називав соціальною фізикою, а потім ввів у науковий обіг термін "соціологія" (наука про суспільство).

Розкриваючи зміст, він наголошував на тому, що соціологія — це загальна наука про структуру суспільства і закони його розвитку. Основним методом соціологічних досліджень, підкреслював французький мислитель, є історичний метод. Вихідним пунктом соціології як науки він вважав підхід до суспільства як цілісного організму, яке може функціонувати, коли існує порядок, чітко діють всі структури, цілковито виключені всі можливості появи причин анархії і тенденцій, що призводять до розпаду.

Використовуючи методологічні та світоглядні засади Сен-Сімона (секретарем в якого працював Конт), він сформулював "закон трьох стадій", за яким знання про людину і суспільство проходить три стадії: теологічну (релігійну), метафізичну і позитивну (наукову).

Ядром позитивістської концепції Конта були дві основні концепції: соціальна статистика, що розглядає стан суспільства в цілому, і соціальна динаміка, що вивчає соціальні зміни.

У своїх працях Огюст Конт завжди керувався двома ідеями. Перша з них — застосування наукових методів у вивченні суспільства, друга — практичне використання науки в галузі соціальних реформ.

Соціологічні погляди Еміля Дюркгейма

Після смерті О.Конта в другій половині XIX ст. соціологія все більше і більше завойовує статус самостійної науки. Неабияка заслуга в цьому французького філософа і соціолога Еміля Дюркгейма (1858-1917), який, розвиваючи погляди О.Конта, доводив, що соціальні явища слід розглядати "так, як речі", тобто вивчати так, як вивчають "позитивні" науки (науки про природу). Е.Дюркгейм був творцем концепції "загальної" свідомості, згідно з якою суспільство — це єдиний організм, де діяльність окремих осіб, груп, верств і т. д. настільки тісно пов'язана, що ми можемо лише умовно розглядати структурні елементи цього організму. Аналізуючи суспільство, цей філософ і соціолог приходить до висновку, що воно має риси, які тією чи іншою мірою притаманні кожному його членові. Звідси висновок Е.Дюркгейма про суспільну солідарність стосовно поглядів на доленосні проблеми, які стоять перед людьми, поглядів на роль праці, необхідність співробітництва як на регіональному, так і глобальному рівнях. Це вимагає, зазначав Е.Дюркгейм, постійної активізації діяльності суспільних організацій, пошуків нових ідеалів, здатних цементувати суспільство. Основним "цементуючим" чинником суспільства, вважав він, повинно стати право. І не карне право, а насамперед юридичні норми стосовно діяльності адміністрації на виробництві, сімейних відносин, торговельних операцій, чіткого дотримання всіма громадянами статей Конституції тощо.