Соціологія - Герасимчук А.А. - Протосоціологічні проблеми часів Київської Русі

Історія України, тривалий час позбавленої незалежності, відбилася на специфіці розвитку соціальної думки, для якої домінуючою були ідеї національної єдності, державності, що зумовлювалось постійною зовнішньою загрозою денаціоналізації народу, наступу на його культуру та небезпекою асиміляції в перспективі.

Правлячі кола та ідеологи держав, під владою яких була Україна, намагалися позбавити її народ власної історії, культури і навіть прадавньої історичної назви "Русь" під приводом спільності походження слов'ян та їх культури. Проте спільність генезису та елементів культури слов'янських народів, як зазначає український вчений М.В.Захарченко, не означає їх етнічної тотожності.

Протосоціологічні проблеми часів Київської Русі

Соціологічні погляди в зародковому стані знаходимо вже в перших письмових документах Київської Русі. Погляди ці були пронизані християнським вченням. Проблеми суспільство-влада, особа і церква, правові міжособові відносини, захист бідних та знедолених, взаємодія "людина-природа" і т. д. стояли в центрі уваги "Густинського літопису", "Повісті времєнних літ", "Слова про закон і благодать" — Іларіона, "Повчання" — Феодосія, "Хождєнія ігумена Данила в святую Землю", "Ізборніках Святослава" — Данила та ін. Контент-аналіз документів цієї епохи засвідчує, що поняття "закон" мало більш моральний, релігійний зміст, ніж правовий. У "У повісті врем енних літ" Нестор посилається на хроніку візантійського автора Георгія Амартола, який під законом розумів "отец свои обычаи", та й Нестор пише про закон як традиції та звичаї предків: кривичи "не веду щи закона божия, но творищие сами собе закон", половці "... закон держат отцов своих". Система соціального знання часів Київської Русі була ще не диференційованою і містила мало елементів наукового знання. Причиною цього був досить пізній вихід слов'ян (у порівнянні з греками та римлянами) на історичну сцену, тривала відсутність централізованої держави та її скора загибель. Часи смути і роздроблення не сприяли духовному розвитку українського народу. На довгі століття народ потрапив у національну залежність від Литви, Польщі. Саме впродовж цих часів дедалі чіткіше проступає специфіка важливих історичних процесів, подій і різноманітних соціальних проблем у житті українського народу, котрі спочатку відтворювались в масовій буденній свідомості, соціальних почуттях і настроях, з часом осмислювались на більш глибокому раціональному рівні й народжували різноманітні ідеї, концепцій, теорії, пов'язані з усвідомленням свого поневоленого становища.

В Україні розпочинаються якісно нові процеси, відзначає М.В.Захарченко, що впливають на світогляд, менталітет, національну психологію, епічну народну творчість, просвіту, науку та її проблематику. Вони пов'язуються з самоусвідомленням українським етносом свого існування як окремого народу, осмисленням власної долі та намаганням віднайти причини цього.

Завойовники, іноземні зайди для українського населення були етнічно чужими людьми з їх незрозумілою чи незвичайною мовою, політично — представниками ворожих держав, конфесійно — носіями чужої віри, в культурно-побутовому плані були суб'єктами інших звичаїв, традицій і т.п.

Політизація громадської свідомості українців

В XVI ст. склались особливі умови для політизації громадської свідомості, її ідеологічно-національної загостреності. Внаслідок назрілих суспільних проблем виникає та інституціалізується низка нових форм суспільних об'єднань, спільнот, організацій і установ, відбувається консолідація та згуртування інтелектуальних сил на ґрунті протистояння зовнішній загрозі.

Вже наприкінці XVI ст. з'являється постать українського письменника-демократа Івана Вишенського, в творчості якого особливо загострені проблеми міжособових відносин, пошуки вирішення соціальної несправедливості. Величезний вплив на розвиток соціологічної думки мала Києво-Могилянська академія. Виразні соціологічні мотиви знаходимо в філософсько-соціологічній спадщині українського філософа Григорія Савича Сковороди, Якова Павловича Козельського, Тараса Григоровича Шевченка.

Сьогодні все більше і більше українська громадськість дізнається про багатопланову творчість Михайла Петровича Драгоманова. Мислитель залишив нам велику спадщину, яка ще потребує вивчення. Соціологічні погляди М.П.Драгоманова пронизані ідеєю про вирішальну роль народних мас в історії, об'єктивність законів розвитку суспільства, місце і роль трудової діяльності в формуванні особи тощо.