Соціологія - Герасимчук А.А. - Предмет соціології освіти

6.1. Соціологія освіти

Освіта — це складний соціальний феномен, який вивчає цілу низку наук. Соціальна філософія розглядає освіту як соціальне явище і соціальну систему. Педагогіка безпосередньо вивчає методичні і дидактичні основи освітнього і виховного процесу. Психологія розглядає освіту як джерело формування особистості.

Предмет соціології освіти

Предметом соціологічного вивчення системи освіти є освіта як соціальний інститут.

Основи соціології освіти були закладені ще в XVIII—XIX ст. у теоріях французьких і англійських соціалістів-утопістів, особливо в працях Роберта Оуена і Шарля Фур'є, які обґрунтували необхідність суспільного виховання підростаючих поколінь і зв'язок навчання з виробничою працею. їх погляди стали основою розробки проблеми освіти, зокрема, виховання в різних суспільно-історичних умовах. В кінці XIX ст. американські філософи Лестер Уорд і Джон Дьюі розробили концепцію соціологи освіти — галузі знання, що вивчає систему освіти як соціальний інститут та її взаємодію з суспільством. Виникла концепція соціологи освіти у зв'язку з теоріями соціальної стратифікації, розподілу праці, освіти і виховання як суспільного процесу.

Далі проблеми соціології освіти знайшли розробку в працях Еміля Дюркгейма, Раимона Будона, Талкотта Парсонса, Алена Турена, Пьєра Бурдьє та ін. Радянські вчені не виділяли соціологію освіти із загально-соціологічної теорії до 60-х років. Переважна більшість соціологічних проблем освіти розроблялася в межах педагогіки (К.Ушинський, А.Макаренко, В.Сухомлинський). І тільки в 60—70-ті роки соціологія освіти склалася як самостійна галузь знання.

Хоча історія розвитку освіти в Україні має досить глибоке коріння (перший український вуз — Києво-Могилянська академія (заснована в 1632 р.), Львівський університет (1795), Харківський університет (1805), Київський університет (1834), Одеський університет (1868), фундаментальні дослідження у вітчизняній соціології стосувалися виключно державного сектора цієї системи. Значну роль у вивченні даної проблеми відіграли роботи В.І. Астахової, І.В. Бестужева-Лади, В.В. Миронова, В.Я. Нечаєва, М.Н. Руткевича, М.К. Тітми, Ф.Р. Філіпова та інших науковців.

Виникнення на початку 90-х років приватних навчальних закладів (сьогодні в Україні діє 161 навчальний заклад недержавної форми власності) зумовило необхідність наукового аналізу і дослідження цього нового явища в системі освіти.

В науковій літературі вже зроблені перші спроби дослідження приватної освіти, але кількість таких спроб досить обмежена.

Проблему виникнення недержавних навчальних структур досліджує в своїх роботах В.І.Астахова, яка до основних факторів, що зумовили появу приватних навчальних закладів у першій половині 90-х років минулого століття в Україні, відносить:

1) надання особистості права на варіантність вибору в отриманні освіти і кваліфікації відповідно до власних нахилів і інтересів;

2) неможливість для держави забезпечувати зростаючі потреби населення в отриманні освіти з причини обмеженості бюджетних джерел фінансування;

3) необхідність удосконалення існуючої мережі навчальних закладів у різних регіонах;

4) зміну ринкового попиту на окремі спеціальності, напрями освіти і види освітніх послуг;

5) входження закладів освіти в систему ринкових відносин, коли освітні послуги стають товаром на ринку послуг;

6) необхідність надання матеріальної підтримки науково-педагогічному персоналу закладів освіти з метою запобігання відтоку кадрів за межі освітньої системи.

Феномен освіти можна аналізувати в різних аспектах: культурологічному, діяльнісному, технологічному, інституціональному та ін.

Освіту можна розглядати як визначальний компонент культури, що забезпечує спадкоємність та відтворення соціального досвіду. Дуже важливим при цьому є аналіз освіти як одного з факторів прогресу культури.

Освіта — це особлива діяльність в навчанні та вихованні. Діяльнісний аспект передбачає вивчення мети, змісту, мотиваційної структури, організації діяльності. Самостійне значення має технологічний аспект, котрий передбачає аналіз методів, способів, процедур цієї діяльності.

Освіта—це цілісна самостійна система, що має інституціональний характер. Це не просто діяльність у сфері навчання та виховання, а й особливий спосіб організована, ієрархізована ролева діяльність, що спирається на спеціальні установи, врегульована спеціальними нормами.

У зв'язку з ускладненням системи освіти та її взаємозв'язків з іншими соціальними інститутами все більшого значення набуває соціологічний аналіз проблем керування освітою. Можна говорити також і про інформаційний аспект аналізу, вивчаючи місце освіти як каналу інформації в інформаційних системах.

Інституціоналізація освіти—тривалий та складний процес. Його ознаками є оформлення соціальної групи, для якої діяльність у сфері навчання та виховання стає професійною і втрачає характер аматорського та внутрісімейного заняття. Ознакою інсти-туціоналізації є зміна якості самої діяльності. Вона стає ролевою, цільовою, ієрархічною. Про інституціоналізацію свідчить поява спеціальних закладів — шкіл, виникнення норм, регулюючих процес навчання, виховання.

Структура освіти

Як і будь-яка цілісна соціальна діяльність, освіта включає в себе такі основні структурні елементи: суб'єкт діяльності, її засоби, об'єкт і результат.

Із всієї сукупності вказаних елементів головними є засоби і умови освіти: навчальні плани, програми, методи і організаційні форми навчання, підручники, посібники, технічні засоби і т. ін. Названі компоненти, взяті в органічній єдності, є не тільки одним з критеріїв ефективності розвитку освіти, а й показником тих суспільних умов, у яких здійснюється навчання і виховання.

Суб'єктом освітньої діяльності є педагоги, учні, освітньо-виховні заклади.

Об'єктом освітньої діяльності виступають як окремі учні, так і їх колективи, в яких розвиваються здібності, здійснюється обмін діяльністю, знаннями, формами спілкування.

Функції освіти

Як і будь-яке соціальне явище освіта має ряд функцій в суспільстві. Продуктивна функція: створення нових ідей, технологій, форм поведінки і т. д. Репродуктивна функція полягає в безпосередній участі освіти в процесі відтворення існуючих суспільних відносин, соціальної структури. Стратифікаційна функція полягає в тому, що освіта є засобом соціального переміщення і просування вгору. Звичайно, у сучасному світі ще зберігається нерівний доступ до вищої освіти. Навіть у США матеріальний та соціальний стан батьків відбивається на складі молоді, що навчається. Із сімей, які мають доход менше 10 тис. доларів, до вузів вступає 15,4% дітей, понад 50 тис. доларів — 53%. Та в цілому соціальне переміщення як результат освіти найбільше пов'язане з навчанням та розвитком здібностей і якостей особистості. Функція селекції (відбору) полягає в тому, що освіта як і всі соціальні інститути певним чином відбирає і розташовує претендентів на певних соціальних позиціях. Цій меті служить система тестування. Так, у США у всіх школах в 11 років відбувається тестування на інтелектуальний розвиток і класи діляться на потоки; тестовий відбір здійснюється і при вступі до вузів, елітарних шкіл і т. д. Освіта також виконує функцію передачі накопичених людством знань, спадковості соціального досвіду.

Отже, освіта є специфічною галуззю суспільного життя і найважливішою передумовою вирішення основних задач суспільства.