Соціологія - Герасимчук А.А. - Поведінка натовпу

Кожна соціальна група виконує певну систему ролей у житті організації, значимість яких залежить від значимості кожного її члена. А остання може бути як перебільшена, так і применшена. Це залежить від характеру людини, середовища, з якого вона прийшла в групу, рівня її інтересів тощо. Людина, приєднуючись до групи, повинна чітко і реально (принаймні для себе) окреслити свої наміри, права і обов'язки стосовно інших учасників. Проте, як зазначає американський соціолог Д. Тарнер, якщо навіть та чи інша особа і визначить "своє" місце в даній групі, це ще не означає, що їй буде легко вирішувати свої питання в контексті життєдіяльності інших членів. Необхідно, щоб місце і функції даної особи були зрозумілі й іншим членам групи, хоч кількість їх буде визначатись кількома індивідами.

Типи поведінки в групах

Кожен з нас, пише Д.Тарнер, має безліч ролей у житті і відповідно до них багато "облич" і видів поведінки. Наприклад, ми поводимо себе зовсім інакше на роботі, ніж в сім'ї, ще по-іншому в колі друзів і т. д. Від того, як поводиться людина в малій групі, можна сказати дуже багато: чи має вона власну гідність, чи її немає, чи сердечна і ввічлива, чи хамовита, чи схильна до компромісу, чи такий "правдолюб", що доводить інших до інфаркту і т. д. Саме в малій групі визначається суть людини.

Наприклад, якоюсь конкретною людиною — членом малої групи захоплюється керівництво організації, воно всюди її подає як приклад для наслідування, відзначає нагородами і т. д., але в малій групі про "передовика" зовсім інша думка, і там іноді не розуміють, як цього не можуть помітити там, "нагорі". Дослідження показують, пише Д.Тарнер, що з часом людина з "подвійним", а іноді і "потрійним" обличчям терпить життєву невдачу, тому що вміння (примати лінію" вимагає величезних нервових зусиль.

Може іноді виникнути питання, де є справжньою така людина— в малій групі чи в кабінеті директора фірми, в сім'ї чи десь ще? Вона є сама собою, вважає Тарнер, і в першому, і в другому, і в третьому випадках. Людина — суспільна істота, вона акумулює в собі все те, що є в суспільстві. Але якщо більшість людей під впливом сім'ї, школи, літератури, мистецтва, релігії і т. д. формують в собі все краще, гуманніше, справедливе, то інша частина — гірші риси суспільного життя.

Є ще і третій тип людей, пише Тарнер. Цих є найменше, і саме вони, при виявленні їх суті, викликають огиду (принаймні зовні) і осуд не тільки першої, а й другої частини суспільства.

Представники такого типу людей часом цілком щиро переконані, що їм не має чого приховувати свою поведінку. Таким є життя, і люди, вважають вони, повинні пристосовуватись до різних життєвих ситуацій. Життя — це океан, твоє народження кидає тебе в нього, як і куди випливаєш — твоя справа.

Коли людина приходить в конкретну групу, вона зустрічає тут вже встановлену більш-менш систему цінностей, які можуть іноді істотно відрізнятись від тих, які є в організації в цілому. Щоб стати повноправним членом групи, людина повинна прийняти "правила гри" інших її членів. Звичайно, буває і так, що одні цінності приймаються навіть з задоволенням, а з іншими — не можемо погодитись. В такому разі, зазначає Ян Туровський, людина повинна зробити вибір: або "переламати" себе і підпорядкуватись загальним цінностям групи, або вийти з неї. Можна, звичайно, жити в групі і з різними "обличчями", про що зазначалось вище, але це не під силу чесній, порядній людині.

Групи нормативного і відносного зіставлення

Кожна особа приєднуючись до якоїсь групи, намагається апріорі визначити: а) кого і що презентує ця група? б) ким вона буде в цій групі? У західній соціології визначаються два типи груп: нормативного і відносного зіставлення.

Вперше термін "групи зіставлення" в соціологічну літературу ввів у 1942 р. X. Ньюмен. Він прийшов до висновку, що кожна людина, будучи членом групи, час від часу задає собі питання: який статус нашої групи? хто я тут? ким ми були раніше і ким можемо стати?

Згідно з результатами дослідження Р.Мертона, Л.Фестінгера, С.А.Штройффера та ін., групою нормативного зіставлення є така група, в якій її члени визначають свій статус відповідно до походження, рівня освіти, економічної позиції в суспільстві, в політичному і урядовому бомонді тощо. Наприклад, польський шляхтич, який добре знав, ким були його предки, був ще якихось 70-80 років тому готовий працювати на низько оплачуваній розумовій праці, але ні в якому разі не займатись торгівлею, а тим паче фізичною працею.

Інший приклад. Ще недалекі ті часи, коли радянські люди розмірковували подібним чином: маю хліб, щось до хліба, вбрання на свято і будні, в сім'ї порядок, війни немає. Що ще потрібно? Для більшості людей у нашій державі ще й сьогодні це є досягненням, але не є таємницею й те, що нормою для власника кількох фірм є володіння кількома добре умебльованими квартирами, будинком-маєтком, найпрестижнішою іномаркою автомобіля, можливість відпочивати за кордоном.

Відповідний статус (і не обов'язково матеріальний) хочуть мати працівники вищої школи (наприклад, професорсько-викладацький склад), державні службовці, офіцери армії, дипломати тощо.

Група відносного зіставлення — це така група, в якій люди порівняють свій колишній статус і сьогоднішній. Американський соціолог Теодор М.Ньюком, розкриваючи зміст порівняльного зіставлення, лише, що людина, яка вийшла з сільського середовища і ввійшла в ряди інтелігенції, весь час в своїй щоденній поведінці буде не тільки стверджувати свій сьогоднішній, але й намагатися якнайменше згадувати свій колишній статус.

Відомо, що ще в 30-ті роки XX століття американські негри відчували на собі відголоси колишнього расистського ставлення до них значної частини білого населення. Але ситуація кардинально змінювалася, коли негр потрапляв до американської армії. Тут він нічим не відрізнявся від своїх білошкірих колег по взводу, роті, батальйону і т. д. Навіть найзапекліший расист не міг дозволити собі якимось чином образити чорношкірого солдата і тільки тому, що той носив мундир захисника держави, яка проголосила найдемократичніші права і свободи.

Деякі соціологи окрім груп нормативного та порівняльного зіставлення виділяють ще і групи сукупного зіставлення. Так, наприклад, Н. Гудман намагається довести, що деякі групи зіставлення виконують не одну, а більше функцій. Наприклад, сім'я, вважає він, є сукупністю трьох зіставлень: батьки вчать дітей, формують у них відповідальність перед Богом і законом (нормативне зіставлення), вони ж служать їм взірцем (порівняльне зіставлення), висловлюють своє схвалення чи незадоволення стосовно поведінки дітей. Остання, вважає Гудман, є сукупною функцією.

Навіть у зовсім невеликих групах починають проявлятися риси людської психіки, малопомітні в окремої людини. Починають виникати її соціально-біологічні потреби, більшого значення набуває уніформа, боротьба за лідерство, виникає поняття "ми" і "не ми", які набувають значної сили у великих групах.

Поведінка натовпу

При спілкуванні з великою масою людей необхідно виявляти над обережність. За необережної поведінки величезні сили, як зазначає російський вчений A.M. Зімічев, можуть бути витрачені даремно, і, інколи, навіть маленьке зусилля викличе великі зміни. До особливостей психології великих мас людей вчений відносить:

1. У натовпі приходить зрівняння індивідуальних особливостей між людьми, знімаються перепони, що стримують їх у повсякденному житті.

2. Виникають передумови виникнення уніформи, навіть якщо її не введуть, вона з'явиться сама.

3. Підвищується схильність до емоційних хвилювань. У натовпі легко народжуються почуття: сміх, ажіотаж, гнів, страх, захоплення, радість. Одне може переходити в інше, при цьому їхня сила, примножена потужністю натовпу, стає руйнівною.

4. Підвищується роль прикладу оточуючих як фактора мотивації. Якщо всі навколо будуть виконувати щось одне, то окрема особа буде робити те ж саме, навіть якщо одна вона цього б не робила.

5. Появляється здатність активізуватись і піти за лідером. Як приклад, стадо баранів, що біжить за вожаком.

6. Виникає можливість орієнтації на виконання найнеможливішого завдання. Натовп можна підняти на будівництво невисокої споруди, хоча більш дійовими стають заклики що-небудь зруйнувати; тут не існує меж можливого.

7. З'являється не сприйняття доказів, логіки і здорового глузду. Якщо натовп підняти на штурм Білого дому, то декілька охоронців його не зупинять. Члени натовпу готові розбити собі голову, і добре, якби тільки собі.