Соціологія - Герасимчук А.А. - Контроль над пріоритетними засобами реалізації влади

Діяльність кожної організації залежить від багатьох засобів досягнення влади і, особливо, пріоритетних, до яких належать гроші, сировина, техніка, наявна документація, а також кількість споживачів, забезпечення ресурсами, зв'язки з директивними органами міста, району, області і т. д. Контроль певних людей над вищевказаними та іншими засобами дає неабияку владу. Всім відома, наприклад, роль головного бухгалтера, хоч формально він не є найвищою посадовою особою в фірмі, навчальному закладі тощо.

Вивчаючи взаємозалежність між різними керівниками в організаціях, американський соціолог Дж.Пфайфер зробив висновок, що деякі керівники, не маючи авторитету у своєму підрозділі, можуть активно впливати на діяльність формально від них незалежних інших відділів. Особливо значну владу мають ті люди, які контролюють забезпечення фірми сировиною, товарами тощо. Вони, пише Дж.Пфайфер, не втрачаючи особисто нічого, можуть загальмувати продукційний процес і, навпаки, можуть його прискорити. Не випадково кожна організація намагається забезпечити себе зайвими засобами (сировинними, фінансовими, технічними і т. д.) "на всякий випадок", що негативно відображається не тільки на їхній діяльності, але й на тих, хто з ними співпрацює: порушується ритм роботи між організаціями-партнерами. Щоб запобігти таким подібним проявам і явищам, вибити грунт з-під ніг людей, які контролюють пріоритетні засоби, сьогодні в економічно розвинених країнах результати діяльності (і відповідно зарплату) тих, хто контролює матеріальні чи фінансові засоби, тісно пов'язують з кінцевим успіхом у виробничому процесі. Менеджер, уважно відслідковуючи весь технологічний цикл, робить відповідні висновки стосовно діяльності (чи квазідіяльності) кожного працівника, який відповідає за повне та своєчасне надходження того чи іншого засобу.

Використання свого становища, встановлених приписів і норм

В умовах ринкового господарювання, часто виникає ситуація, коли, наприклад, головному менеджеру чи генеральному директорові відводиться роль, подібно до тієї, яку має англійська королева. Влада знаходиться безпосередньо в руках начальників цехів, майстрів, завідуючих відділами і т. д., а генеральний директор виконує лише презентаційну роль.

Подібна ситуація склалася у багатьох навчальних закладах країн Європи і Америки, де важливі освітянські справи (питання про співпрацю з іншими навчальними закладами-проведення студентських практик, кадрові справи і т. д.) вирішують проректори і декани. Ректор тільки затверджує те, що було вирішено на "нижчих" ешелонах влади.

Особливо це характерно для приватних вищих навчальних закладів, де вирішальна роль належить не ректорові, а засновникові, власникові закладу. Звичайно, це не стосується тих випадків, коли в одній особі поєднана функція ректора і засновника, фундатора. В цих (приватних) навчальних закладах ректором є впливова в науці людина, яка має високі наукові досягнення. його обов'язком є правильно визначити генеральну наукову царину вищого навчального закладу, дбати про забезпечення навчального процесу і проведення наукової діяльності високопрофесійними науково-педагогічними кадрами. Виходячи з особливостей такої структури організації, інші сфери його діяльності носять винятково рекомендаційний характер.

Відомо, що ритмічний характер роботи організації тісно пов'язаний із встановленими приписами і нормами. Але останні мають позитивний зміст лише в тому випадку, якщо вони не обтяжені ідеологічними, політичними, психологічними та іншими мотивами. Згадаймо недалеке наше минуле, коли блискучі наукові досягнення радянських учених, інженерів, впроваджувались у виробництво (окрім військової сфери) через 8-10 років, тоді як на капіталістичному Заході — за 2-3 роки. Щоб реалізувати якусь ідею, яка пройшла лабораторні умови дослідження, необхідно було отримати безліч підписів людей, які іноді не мали навіть чіткого уявлення про суть справи. І все визначалося приписами і вимогами, згідно з якими необхідний документ не був вірогідним, якщо не був підписаний посадовою особою "А", погоджений з "Б" і не затверджений посадовою особою "В". Підпис був виразом влади людини і тому ті, хто був причетний до цього, намагалися зберегти діючий статус-кво.

Але ж відомо, пише соціолог Ч.Перов з Ієльського університету, що приписи і норми змінюються. Деякі нинішні норми — це порушені норми в минулому, їх змінили не тому, що люди стали налаштовані антиправно, а тому, що вони стали не відповідати новим правилам. І перші люди, які йшли на злом встановленого статус-кво, дуже ризикували, тому що попадали під вогонь критики або, ще гірше, кримінального права. Але відмовлення від застарілих норм і приписів — необхідність, в іншому випадку — суспільство впаде в стан стагнації. Звичайно, говорить він, це не означає, що слід ці приписи і норми ламати тільки тому, що вони встановлені давно, ні просто необхідно уважно слідкувати за розвитком суспільних процесів. Коли вже неозброєним оком видно, що регулятивні засоби (а приписи й норми є одними з них) є гальмом розвитку економічної, суспільно-політичної, культурної сфери, їх необхідно змінювати, рішуче вводити нові, більше придатні для життєдіяльності організації.

Часто можна почути думку, пише Ч.Перов, що нормативні документи складаються таким чином, щоб владним структурам було краще контролювати підлеглих. Проте, зазначає він, можна навести безліч прикладів, коли керівництво ставало заручником своїх же настанов, чим успішно користувались підлеглі та профспілки. Отже, чітко встановлені приписи і норми є важливим засобом влади і не тільки для керівництва організацій, але й для рядових її членів.