Соціологія - Герасимчук А.А. - Фази становлення та розвитку кар'єри

Як зазначають соціологи, в останні два десятиріччя в літературі і практиці стали відкрито, без лицемірства, говорити про проблеми, зв'язані з кар'єрою людей в сфері матеріальній, духовній і політичній. Мало того, відбувається значна модифікація цих концепцій. За сьогоденними концепціями розвитку кар'єри випливає, що доля працівника залежить від інституції, до якої він належить, і щоб чогось досягти, він повинен максимально вкласти свою енергію і вміння саме в цю інституцію.

Чи така точка зору може заслуговувати на апробацію? Адже людина до цього теж десь працювала і тим часом досягла неабияких успіхів. Чому ми повинні оцінювати їх, виходячи з успіхів чи невдач на останньому місці роботи?

Звичайно, підкреслюють польські соціологи Г.Янушек і Я.Сікора, не можна жити колишніми успіхами як і посипати голову попелом з приводу невдач сьогодні. І перше, і друге, наголошують вони, повинно розглядатись в контексті теперішнього, в єдності.

Кожен працівник повинен сам для себе визначити, чого він хоче і чи є для цього "хоче" моральні, фахові чи правові підстави. Звичайно, як зазначають вчені, така позиція має дещо небезпечний характер, тому що людина з само завищеними оцінками може вимагати значно більше ніж того варті її вміння, знання тощо. Проте такі випадки трапляються відносно рідко: об'єктивний хід розвитку організації і суспільства, як правило, таких людей відсуває на віддалені сфери життєдіяльності людської спільноти, де вони і закінчують свою "кар'єру".

Фази становлення та розвитку кар'єри

Росе А.Вебер, досліджуючи шляхи "становлення" кар'єри в різних сферах суспільного життя, прийшов до висновку, що вона має сім фаз, залежно від віку людини:

І фаза (16-22 роки). Це фаза, коли людина намагається вийти з-під надмірної опіки сім'ї, батьків. Не означає це, звичайно, здійснення якихось радикальних дій з боку хлопця чи дівчини, але саме в цьому віці молоді люди, шануючи батьків намагаються знайти своє місце в житті. Таку можливість дає їм праця, яка є основним чинником матеріальної незалежності від батьків. В 16-22 роки молода людина здебільшого ще не визначилась зі своїм майбутнім. Практично, зазначає Вебер, це роки підготовки до кар'єри.

ІІ фаза (22-29 років). Це роки становлення особистої соціальної зрілості. В цей період людина зав'язує величезну кількість соціально-психологічних стосунків, вдосконалює кваліфікацію, будує свою сім'ю.

III фаза (29-32 роки). Роки пошуку. Спробувавши сили в одній організації, фірмі чи установі, людина може тут залишитись, але може і розчаровуватись, тоді наступає період нових пошуків і змін.

IV фаза (32-39 років). Це фаза стабілізації. Людина вже добре знає, на що вона здатна. Критично оцінивши свої можливості, одні майже залишають пошуки чогось нового, інші ж навпаки, проаналізувавши свої помилки, не доопрацювання в якійсь частині свого життя, з новою силою активізують свою діяльність на шляху до досягнення вершин в науковій чи адміністративній царинах.

V фаза (39 — 43 роки) — це період вичікувань. Для одних—повне припинення пошуків в досягненні чогось кращого в житті. Вони розмірковують відповідно до прислів'я: "Краще синиця в руці, ніж журавель у небі", для інших, амбітних — спроба ще раз спробувати своє щастя на шляху до вершин кар'єри.

VI фаза (43-50 років). Це період нового розквіту. Навіть ті, хто ще кілька років тому повністю зневірився в своїх силах зробити кар'єру в 45-47 років, розпочинають активну діяльність (вчаться на різного роду курсах підвищення ділової кваліфікації, вивчають іноземної мови, переорієнтовуються на інші види діяльності тощо. Наприклад, філософи стають соціологами, соціологи і психологи — радниками в фірмах, фізики і хіміки — екологами і т. д.). Ревниво оглядаючись на молодь, люди в віці намагаються, іноді понад силу, довести свою неабияку здатність в сфері вирішення наукових проблем, виробничих завдань, кваліфікаційних навичок тощо.

VII фаза (після 50 років). Коли людині минає п'ятдесят і значно пізніше, вона, спираючись на свій значний досвід, намагається якнайкраще використати те, що нею вже здобуте. Людей в цьому віці рідко можна побачити в бібліотеці, вони неохоче застосовують різного роду новинки, які опубліковані в фахових часописах, підозріло ставляться до різного роду спроб раціоналізації виробничого процесу, винаходів тощо. Як зазначає польський соціолог У.Бартков'як, вони психічно відмежовуються від різного роду кардинальних змін в професійній діяльності. Але, з іншого боку, саме ці люди є запорукою монолітності організації. Ветерани створюють своєрідний клімат єдності всіх її членів, рішуче діючи в хвилини, коли підприємству, як системі, загрожує розпад, є носіями традицій, організаційної культури взагалі.