Соціологія - Гіденс Ентоні - Більшість соціологів вважають, що Бревермен перегнув палицю.

Сьогодні неручну роботу виконує набагато більше людей, аніж то було раніше; але серед соціологів тривають запеклі дебати, чи стали вони внаслідок цього "середнім класом", чи ні. Тут виникають дві істотні проблеми. По-перше, багато вакансій більш рутинної неручної праці сьогодні заповнюються жінками. Відбувається процес, який називають, можливо, трохи невдало, фемінізацією рутинної "білокомірцевої" роботи. Як ми ще побачимо, проблема класу та тендеру є дуже складною.

По-друге, умови праці для багатьох людей на такій роботі значно спростилися або декваліфікувалися; навички та вміння, які раніше вимагалися від людини-працівника, певною мірою атрофувалися внаслідок того, що машини перебирали на себе дедалі більше людських функцій. Це стосується, наприклад, клерківської та секретарської роботи в установах; підрахунки, писання та організаційну діяльність дедалі більше брали на себе друкарські машинки, арифмометри, фотокопіювальні машини, а зовсім недавно — комп'ютери та ворд-процесори.

Фемінізація і декваліфікація, по суті, прямо між собою пов'язані. Наприклад, що більше зростала кількість людей клерківських та аналогічних професій, то вищим ставав відсоток жінок у цих галузях і тим рутиннішими ставали самі ці галузі. Жінки також витісняють чоловіків на нижніх рівнях таких секторів, що дуже швидко розвиваються, — маркетинг, роздрібна торгівля та індустрія розваг та відпочинку. Такі професії, як продавець або касир у крамниці, майже повністю фемінізовані.

У своєму широкознаному дослідженні "Праця та монополістичний капітал", опублікованому близько двох десятків років тому, Гарі Бревермен твердив, що більшість рутинних "білокомірцевих" професій настільки декваліфікувалася, що вони тепер дуже мало відрізняються від ручної праці. Автор запевняє, що тут аж ніяк не йдеться про зростання середнього класу, радше навпаки, ми тут маємо справу з процесом "пролетаризації". Ці групи виштовхуються вниз, у робітничий клас, що швидко зростає, включаючи в себе багато працівників "неручних" професій (Вraverman, 1974).

Більшість соціологів вважають, що Бревермен перегнув палицю.

Деякі професії скоріше перекваліфікувалися, аніж декваліфікувалися, з прогресом технологічних перемін; тут, певно, вимагається не менше вміння, а більше. Наприклад, це можна сказати про професії, на які дуже вплинуло запровадження комп'ютерів (хоча інші професії знизили свій ранґ унаслідок цього ж таки процесу). Більше того, соціально-класова позиція одруженого індивіда залежить також від становища, яке обіймає чоловік (чи дружина). Жінки, що виконують рутинну "білокомірцеву" роботу, часто одружені з чоловіками набагато вищих "білокомірцевих" професій, і родина, таким чином, належить до середнього класу.

Вивчення рутинних "білокомірцевих" професій та працівників, які виконують цю роботу, дало дещо суперечливі результати в тому, що стосується ідеї пролетаризації. Розмарі Кромптон та Ґарет Джонс (Crompton and Jones, 1984) вивчали "білих комірців" у банку, в місцевих органах влади та в страховій компанії. Вони з'ясували, що жінки-клерки мали менше шансів піднятися до вищих ранґів "біло-комірцевої" роботи, аніж чоловіки. Більшість професій, що вивчались ними, були, на їхню думку, пролетаризованими: працівники просто виконували набір рутинних операцій, де не залишалося місця для ініціативи. Чоловікам досить часто вдається уникнути такої роботи, тоді як жінкам це вдається рідко; таким чином, саме жіночі "білокомірцеві" професії понизилися рангом.

Ґордон Маршал та ін. (Marshall et al ., 1988) критично поставилися до цих висновків, як, зрештою, і до поглядів Бревермена. Вони опитали чоловіків та жінок у цілій низці професій щодо того, чи їхня робота сьогодні потребує більше вміння, аніж тоді, коли вони починали працювати. Тільки 4 відсотки заявили, що їхня робота сьогодні потребує меншого вміння, і ця пропорція була майже однакова як для фемінізованих, так і для інших "білокомірцевих" занять. Автори дійшли висновку, що "білі комірці" досі набагато незалежніші у своїй праці, ніж більшість тих, хто виконує ручну роботу; під поглядом класової свідомості вони з набагато більшою ймовірністю схильні думати про себе як про "середній клас", ніж робітники ручної праці.