Соціологія - Гіденс Ентоні - СОЦІАЛЬНА МОБІЛЬНІСТЬ

Вивчаючи стратифікацію, ми повинні брати до уваги не лише різницю між економічними позиціями чи професійними заняттями, а й те, що відбувається з індивідами, які ці позиції займають. Терміном СОЦІАЛЬНА МОБІЛЬНІСТЬ ми позначаємо рух індивідів та груп між різними соціоекономічними позиціями. Вертикальна мобільність означає рух угору або вниз по соціоекономічній шкалі. Тих, хто набуває у власності, доході або статусі, ми називаємо мобільними вгору, а тих, хто рухається в протилежному напрямку, — мобільними вниз. У сучасних суспільствах у великих масштабах відбувається також латеральна (горизонтальна. — Ред.) мобільність, тобто географічні переміщення між міськими районами, містами або регіонами. Вертикальна й латеральна мобільності часто поєднуються. Наприклад, індивіда, який працює в якійсь компанії в одному місті, можуть призначити на вищу посаду у філії цієї фірми, що розташована в іншому місті або навіть у іншій країні.

Існують два способи вивчення соціальної мобільності. По-перше, ми можемо розглядати кар'єру одного окремого індивіда — як далеко добувся він угору чи скотився вниз по соціальній драбині упродовж трудового життя. Це зазвичай називають інтраґенераційною мобільністю. З другого боку, ми можемо аналізувати, чого досягають діти, обираючи ту ж професію, що мали їхні батьки чи діди. Мобільність через покоління ми називаємо інтерґенераційною мобільністю.

Порівняльні дослідження мобільності

Загальні масштаби вертикальної мобільності в суспільстві — це основний показник його "відкритості", що показує, як далеко народжені в нижніх прошарках талановиті індивіди можуть просунутися вгору по соціоекономічній драбині. Наскільки "відкритими" є індустріалізовані країни з огляду соціальної мобільності? Чи у Британії надається більша рівність можливостей, аніж деінде? Дослідження соціальної мобільності здійснювалися протягом більш як півсотні років, часто з залученням міжнародних порівняльних даних. Однією з найперших праць у цій галузі було дослідження Питирима Сорокіна (1927 р.) Сорокін проаналізував проблему на прикладі цілого ряду суспільств, включаючи античний Рим та Китай, а також здійснив одне з перших детальних досліджень мобільності в Сполучених Штатах. Він дійшов висновку, що можливості для швидкого просування вгору в США набагато обмеженіші, аніж це гадав американський народ. Однак технічні прийоми, які застосовував Сорокін для збору свого матеріалу, були досить примітивними.

Дослідження, здійснене через сорок років Пітером Блау та Отіс Дадлі Данкен, було значно досконалішим та всебічнішим (Blau and Duncan, 1967), їхнє дослідження залишається зразком найдетальні-шого вивчення соціальної мобільності, здійсненого в одній окремій країні. (Та, попри всю його масштабність, характерну і для всіх інших студій мобільності, воно не позбавлене зазначених раніше вад, оскільки досліджувалися тільки чоловіки). Блау і Данкен зібрали інформацію на основі національної вибірки об'ємом в 20 тисяч чоловіків. Вони дійшли висновку, що в Сполучених Штатах має місце значна вертикальна мобільність, але майже вся вона відбувається між професійними, дуже близькими одна до одної позиціями. Мобільність "великої амплітуди" — явище рідкісне. Випадки низхідного руху трапляються у кар'єрах індивідів і між генераціями, проте є менш звичним явищем, аніж висхідна мобільність. Причина полягає в тому, що кількість вакансій для "білих комірців" та висококваліфікованих професіоналів зростала значно швидше, ніж число вакансій для "синіх комірців", що створювало можливості для синів "синьо-комірцевих" робітників зайняти "білокомірцеві" позиції.

Можливо, найвизначнішим міжнародним дослідженням соціальної мобільності було те, яке здійснили Сеймур Мартін Ліпсет і Рейнгард Бендікс (Lipset and Bendix, 1959). Вони проаналізували матеріал, зібраний у дев'ятьох промислово розвинених країнах — Британії, Франції, Західній Німеччині, Швеції, Швейцарії, Японії, Данії, Італії та Сполучених Штатах, сконцентрувавши свою увагу на мобільності чоловіків від "синьокомірцевої" до "білокомірцевої" праці. Всупереч своїм сподіванням, дослідники не знайшли жодних доказів того, що Сполучені Штати відкритіші за європейські суспільства. Сукупну вертикальну мобільність через лінію "сині комірці"/"білі комірці" складали ЗО відсотків у Сполучених Штатах, тоді як в інших суспільствах, цей відсоток коливався від 27-ї до 31-ї позначки. Ліпсет і Бендікс дійшли висновку, що в усіх індустріалізованих країнах відбувалися подібні зміни збільшення кількості "білокомірцевих вакансій". Це спричинило "спрямований угору потік мобільності" приблизно однакової потужності в усіх цих суспільствах. Однак, деякі автори піддали сумніву ці результати, твердячи, що можна виявити

досить істотні відмінності між різними країнами, якщо приділити більше уваги мобільності вниз, а також мобільності великої амплітуди (Heath, 1981; Grusky and Hanser, 1984).

У своїй публікації "Постійний потік" Роберт Бріксон і Джон Ґолдторп (Erikson and Goldthorpe, 1993) повідомляють про результати своїх недавніх досліджень соціальної мобільності. Вони вивчали мобільність у Західній та Східній Європі, Сполучених Штатах, Австралії та Японії. Були проаналізовані дані дванадцяти національних досліджень мобільності впродовж майже сімдесяти років у цьому сторіччі. Вони з'ясували, що немає довготермінової тенденції до зростання показників мобільності. Загальний показник мобільності "не змінюється в якомусь певно означеному напрямку" (с. 367). Показники масштабу мобільності в Сполучених Штатах якщо й вищі, ніж у інших розглянутих країнах, то зовсім не набагато.