Соціологія - Гіденс Ентоні - РИСИ СУЧАСНОГО УРБАНІЗМУ

Усі сучасні індустріальні суспільства значною мірою урбанізовані. В найбільших містах індустріалізованих країн проживає до 20 мільйонів чоловік, а у т.зв. великих містах, що охоплюють їх відгалуження, може проживати набагато більше. Найвищою формою сьогоднішнього урбанізованого життя є те, що названо мегаполісом — "містом міст". Цей термін походить із стародавньої Греції, де так називали місто-державу, сплановане на заздрість усім цивілізаціям, проте в сучасному варіанті він має мало спільного з тією мрією. В новітні часи цим терміном уперше позначили північно-східне узбережжя Сполучених Штатів — забудована зона, що простяглася на 450 миль від північної частини Бостона аж до південної частини Вашингтона. У цьому регіоні мешкає близько 40 мільйонів чоловік, за густоти населення понад 700 чоловік на квадратну милю. Майже такі самі числа й густота міського населення спостерігаються в районі Великих Озер між Сполученими Штатами й Канадою.

Британія, перша країна, що зазнала індустріалізації, також перша перетворилася із сільськогосподарської на переважно урбанізовану. 1800 року у великих і малих містах з чисельністю городян понад 10 тисяч проживало менше 20 відсотків населення. На 1900 рік ця частка становила вже 74 відсотки. Столицю країни, Лондон, у 1800 році населяло близько 1,1 мільйона чоловік; на початку XX століття населення міста перевищило 7 мільйонів. У той час Лондон був найбільшим містом світу — величезним виробничим, комерційним і фінансовим центром Британської імперії, котра дедалі більше розросталася.

Урбанізація більшості інших європейських країн і Сполучених Штатів відбулася дещо пізніше, однак іноді, розпочавшись, прогресувала навіть швидшими темпами. У 1800 році Сполучені Штати, порівняно з провідними європейськими державами того часу, залишалися

аграрною країною. У спільнотах, що налічували понад 2500 чоловік, проживало менше 10 відсотків населення. Сьогодні у таких спільнотах проживає понад 3/4 американців. Від 1800 до 1900 року населення Нью-Йорка зросло із 60 тисяч до 4,8 мільйонів чоловік!

Урбанізація у XX столітті є глобальним процесом, до якого дедалі більше прилучаються країни "третього світу" (див. мал. 17.1). До 1900 року майже весь приріст міського населення спостерігався на Заході: протягом наступних 50 років у містах "третього світу" відбувалося деяке зростання, однак головним періодом приросту міського населення стали останні 40 років. У 1960—1992 роках кількість жителів міст усього світу зросла на 1,4 мільярди. Протягом наступних 15 років вона зросте ще на 1 мільярд. У країнах "третього світу" число городян щороку зростає на величину, що дорівнює населенню Іспанії.

Міське населення зростає значно швидшими темпами, ніж сукупне населення світу: у 1975 році в міських зонах мешкало 39 відсотків населення світу; у 2000 році ця цифра, за прогнозами, становитиме 50 відсотків, а в 2025 році, за оцінками ООН, — 63 відсотки. У Східній та Південній Азії у 2025 році проживатиме близько половини світового населення, і на той час кількість міського населення Африки та Південної Азії в кожному разі перевищуватиме число городян Європи.

Розвиток сучасних міст: свідомість і культура

Статистики й суспільствознавці почали розмежовувати містечка й міста тільки на початку XX століття. Міста з великим населенням визнавалися зазвичай більш космополітичними порівняно з невеликими центрами, оскільки їхній вплив поширювався за межі національного суспільства, частину якого вони становили.

Розширення міст відбувалося внаслідок зростання населення, а також міграції з ферм, сіл та містечок. Ця міграція часто мала міжнародний характер, за якого люди сільського походження опинялись одразу ж у містах країн, куди вони прибували. Найочевиднішим прикладом цього є імміграція величезної кількості європейців з незаможних селянських родин до Сполучених Штатів.

Взаємонаціональна імміграція до міст різних країн була поширена і в самій Європі. Селяни й аграрії мігрували до міст (як це зараз спостерігається у масових масштабах у країнах "третього світу") через брак можливостей в аграрних регіонах і очевидні переваги та принади великих міст, де вулиці "вимощені золотом" (робочі місця, достаток, широкий вибір товарів і послуг). Більше того, міста перетворилися на концентровані центри фінансової та промислової влади, а підприємці створювали нові міські квартали чи не одним помахом руки. До 1900 року населення Чикаго, розташованого в районі, що до 1830-х був майже незаселеним, зросло до більш як 2 мільйонів.

Розвиток сучасних міст мав величезний вплив не тільки на звичаї та стиль поведінки, але й на моделі мислення та почуттів. З початком формування великих міських агломерацій у XVIII столітті відбулася поляризація поглядів щодо впливу міст на суспільне життя, яка зберігається й донині. Дехто вважає, що міста являють собою "цивілізовану доброчесність", джерело динамізму й творення культури. На думку цих авторів, міста максимізують можливості економічного й культурного розв'язку і надають засоби для комфортного та приємного життя. Джеймс Босвел часто вихваляв чесноти Лондона, порівнюючи його з "музеєм, садом, нескінченними музичними композиціями" (Вугсі, 1978, р. 92). Інші таврували місто як задимлене пекло з агресивними, сповненими взаємної недовіри людьми та пануванням злочинності, насильства й корупції.

Трактування міського життя

У XIX — на початку XX століття, коли міста розросталися, ці суперечливі погляди набули нових форм вираження. Критики знайшли для своїх стріл готові мішені, оскільки умови життя бідноти в більшості нових міських кварталів часто були жахливими. Джордж Ґісінґ, англійський романіст і соціальний аналітик, сам пережив період надзвичайної бідності в Лондоні й Чикаго у 1870-х роках. Його опис лондонського Іст-Енду, найбідніших кварталів міста, справляє сумне враження. Ґісінґ змалював цей район так:

"...район смердючих ринкових вулиць, фабрик, тартаків, похмурих складів, алей, заповнених дрібними торговцями й ремісниками, район брудних дворів і проходів, що ведуть до згубного мороку; усюди праця в її найпримітивніших формах; центральні вулиці, сповнені гуркоту перевантажених автомашин, тротуари, якими тягнеться неотесаний робочий люд, кутки і притулки, що демонструють злиденність у її найпотворніших проявах". (Gissing, 1973, pp. 25—26).

На той час бідності в американських містах приділялося менше уваги, ніж у Європі. Однак наприкінці століття реформатори почали дедалі частіше засуджувати злиденність життя у великих кварталах Нью-Йорка, Бостона, Чикаго та інших великих міст. Датський іммігрант Якоб Рііс, котрий став репортером газети "New York Tribune", багато подорожував Сполученими Штатами, документально фіксуючи злиденні умови життя людей та читаючи лекції про необхідність реформ. Книжка Рііса "Про життя другої половини" (How the Other Half Lives), яка з'явилася 1890 року, здобула широку популярність (Rus, 1957; Lane, 1974). Ідеї Рііса підтримали й інші автори. Описуючи життя бостонської бідноти, один поет висловився так:

"У великому християнському місті помирають безпомічні з голоду! Помирають там, де стільки яскраво освітлених банкетних залів! У місті лікарень помирають у в'язницях! Помирають бездомні в країні, що всім обіцяє вільний край! Гинуть без грошей у місті мільйонерів!"

(Цит. з: Lees 1985, pp. 128—129).

Масштаби бідності в містах та значні відмінності між міськими кварталами були головними причинами ранніх соціологічних спроб аналізу міського життя. Не дивно, що перші важливі соціологічні дослідження, а також теорії сучасних міських умов життя започатковано в Чикаго — місті, відомому надзвичайно високими темпами розвитку та яскраво вираженою нерівністю.