Соціологія - Гіденс Ентоні - ПОВОЄННІ МОДЕЛІ ЕВОЛЮЦІЇ МІСТ ЗАХОДУ

У Сполучених Штатах проводилося набагато більше досліджень процесів урбанізації, ніж у Британії, однак загалом моделі розвитку міст Сполученого Королівства у повоєнний період відображають ті, що перед тим мали місце у США. Тому, перш ніж обговорювати проблеми міст Сполученого Королівства, ми розглянемо американський досвід.

Урбанізм у Сполучених Штатах

Субурбанізація

Одним із найяскравіших здобутків в американських містах повоєнного часу стало розширення передмість (suburbia). Слово "suburb" походить з латинського suburbe, що означає "під контролем міста". Протягом усієї історії урбанізації таке значення терміна було доречним. Передмістя були невеликими забудованими районами, залежними від міських центрів у питаннях комунальних послуг та засобів для існування. Нині це слово почали вживати для позначення будь-якого забудованого району, прилеглого до великого міста.

У Сполучених Штатах процес субурбанізації досяг свого піку в 1950—1960-і роки. Протягом цих десятиліть центральні міста зросли в розмірах на 10 відсотків, а приміські зони — на 48. До передмість найчастіше перебиралися білі родини. Вимога спільного навчання у школах дітей різних рас сприяла переселенню білих із центральних районів, оскільки чимало їх прагнули навчати своїх дітей у школах для білих. Звичайно, існували й інші причини. Люди перебиралися з центральних районів через проблеми забруднення, скупченості транспорту та високих рівнів злочинності; крім того, їх приваблювали нижчі податки на нерухомість та перспектива мати просторіше житло або будинок із садком замість типової квартири. Водночас програма екстенсивного прокладання доріг сприяла сполученню віддалених районів з місцями роботи і дала можливість розвивати виробництво та сферу послуг у самих приміських зонах. Багато приміських районів самі перетворилися на окремі міста, сполучені швидкісними автомагістралями з навколишніми містами. Починаючи з 1960-х років частка осіб, що діставалися до місця роботи з одного передмістя до іншого, зростала швидше, ніж число людей, що добиралися на роботу до великих міст (така ситуація спостерігається сьогодні в Сполученому Королівстві).

Хоча приміські райони в Сполучених Штатах населені переважно білими, туди перебираються дедалі більше представників расових та етнічних меншин. З 1980 по 1990 рік негритянське населення приміських зон збільшилося на 34,4 відсотка, латиноамериканців стало більше на 69,3 відсотка, а вихідців з Азії на 125,9 відсотка. Натомість частка білих жителів зросла тільки на 9,2 відсотка. Представники меншин перебираються до передмістя з тих самих причин, що й їхні попередники: кращі житлові умови, школи та комунальні вигоди. Серед людей, котрі почали масово перебиратися

до приміських зон у 1950-і роки, були здебільшого фахівці, представники середнього класу. Як висловився голова Чиказького відділу житлобудівництва: "Субурбанізація — це тепер проблема не раси, а класу. Ніхто не хоче мешкати поряд із бідняками через пов'язані з незаможними сусідами проблеми: погані школи, небезпечні вулиці, злочинні групи" (цит. із: De Witt, 1994).

І все-таки приміські зони й досі населені переважно білими. В 1990 році представники меншин становили тільки 18 відсотків сукупного приміського населення. Троє з кожних чотирьох американців африканського походження порівняно з одним із кожних чотирьох білих і далі проживають у центральних кварталах. Більшість чорношкірих проживають у кварталах, населених переважно неграми.