Соціологія - Гіденс Ентоні - Мехіко-Сіті

Найбільші латиноамериканські міста також оточені незліченними рядами халуп, заселених новітніми мігрантами та родинами, котрих зігнали з місця роботи по відбудові міста і прокладання автомагістралей. У Мехіко-Сіті більше третини населення проживає у кварталах, де немає протічної води, а в чверті будівель відсутня каналізаційна система. У місті є старий центр, ділові райони, райони розваг та фешенебельні квартали (це все, що бачить більшість туристів).

Водночас майже по всьому периметру міста розташовані занедбані будинки, або трущоби. У місті е великий фонд житла, субсидований державою, проте проживання в цих будинках вимагає такого рівня доходу, який має не більше як 40 відсотків міського населення. Лише близько 10 відсотків городян може придбати чи орендувати помешкання на приватному ринку житла. Для решти мешканців це недоступно. Більшість самі дають собі раду — впорядковують територію і зводять власні будинки. Найчастіше такі поселення є, власне, незаконними, однак міська влада заплющує на це очі.

У Мехіко-Сіті налічується три види районів " народного житла". Пролетарські колонії — це зліплені власноруч жалюгідні халупи на околицях міста, здебільшого самоправно. Більше половини населення Великого Мехіко живе в таких оселях. Більшість цих районів були заселені скватерами не спонтанно, а з мовчазної згоди місцевих органів влади та за допомогою нелегальних забудовників. Останні мають місцеву мережу агентів, яким жителі цих районів змушені регулярно платити. Земельні ділянки, зайняті поселенцями, найчастіше перебувають у державній або комунальній власності, яку, згідно з мексиканською конституцією, заборонено продавати або передавати у приватні руки.

Другий вид помешкань — це vecindadas, або нетрі. Вони знаходяться здебільшого в старих кварталах міста, де численні родини туляться у занедбаних будівлях. Два мільйони чоловік животіє у таких нетрях, в умовах, не менш злиденних, як скватери. Третім видом є ciudades perdidas, або злиденні містечка. Вони подібні до colonias proletarias, однак розташовані не на околицях міста, а в його центрі. Деякі з цих поселень останніми роками були зруйновані органами міської влади, а їхні мешканці перебралися до околиць.

94 відсотки федерального району Мехіко-Сіті становлять забудовані квартали, і лише 6 відсотків припадає на вільні ділянки. Рівень "зелених насаджень" — парків та відкритих ділянок з трав'яним покриттям — набагато менший, ніж навіть у найгустіше заселених містах Північної Америки чи Європи. Найбільшою проблемою є забруднення, яке спричинюється переважно вихлопами безлічі автомобілів, автобусів і вантажівок на розбитих дорогах міста, а також промисловими підприємствами. За деякими оцінками, проживання в Мехіко-Сіті дорівнює випалюванню 40 цигарок щодня. У березні 1992 року забруднення досягло свого найвищого рівня. Тимчасом як рівень озону трохи менше 100 пунктів вважався "задовільним" для стану здоров'я, того місяця він досяг 398 одиниць. Урядові довелося розпорядитися закрити на деякий період промислові підприємства і школи та заборонити проїзд по вулицях 40 відсотків автомобілів. Один з журналістів так змальовував місто в той період: "З висоти... Мехіко-Сіті, ледь видиме крізь густу сіро-коричневу завісу, виглядало ніби під час грозової зливи. Внизу місто було геть сухим і запорошеним, але "скупане" в озоні" (1992).

Тим часом ще якихось тридцять років тому Карлос Фуентес міг назвати свій роман про Мехіко-Сіті — "Там, де повітря таке чисте".

Міста і проблема перенаселення

Найбільші міста "третього світу" нині перенаселені, почасти через зростання населення, а почасти внаслідок збільшення кількості мігрантів, які шукають роботу, тікаючи від надзвичайних злиднів. У містах вони далеко не завжди покращують своє становище; однак, перебравшись туди, більшість усе-таки залишається.

Ті з нас, хто проживає в індустріалізованих країнах, можуть вважати, що зростання населення країн "третього світу" нас не обходить — хай, мовляв, вирішують проблему перенаселення самі. Такі погляди годі виправдати з двох причин, не кажучи вже про аморальність байдужого ставлення до долі трьох чвертей населення світу.

Одна з причин — це те, що зростання населення "третього світу" значною мірою завдячує чинникам, що випливають із ролі Заходу. Деякі з них за своєю суттю позитивні, зокрема поліпшення гігієни та охорони здоров'я. Проте інші, такі як залежність від міжнародної торгівлі, зламали традиційні способи життя. Якщо ця залежність зростатиме наявними темпами, збільшення світового населення може призвести до глобальної катастрофи. Боротьба за обмежені світові ресурси може породити глобальні конфлікти і, як наслідок, великомасштабні війни.

Практично в усіх сьогоднішніх індустріалізованих країнах темпи народжуваності та смертності нижчі порівняно з минулим. То чому так бурхливо зростає населення світу? У більшості країн "третього світу р через відносно раптове впровадження досягнень сучасної медицини та методів гігієни різко зменшилися темпи смертності. Однак темпи народжуваності залишилися високими. Така комбінація породила у країнах "третього світу", порівняно з індустріалізованими країнами, цілком відмінну вікову структуру. Наприклад, у Мехіко-Сіті 45 відсотків населення становлять ті, кому ще не виповнилося й 15 років. У промислово розвинутих країнах до цієї вікової групи належить тільки близько чверті населення. Незбалансованість поділу за віком у неіндустріалізованих країнах призводить до соціальних та економічних труднощів. Молодь потребує підтримки та освіти, а в цей час вона не може бути економічно продуктивною. Втім, у багатьох країнах "третього світу" бракує ресурсів для забезпечення загальної освіти, і через це діти змушені або працювати повний день, або жебракувати на вулиці. Коли вуличні діти виростають, вони стають безробітними, бездомними або тими й тими водночас.