Соціологія - Гіденс Ентоні - ТЕОРІЇ РЕВОЛЮЦІЇ

Оскільки революції відігравали в останні два століття таку важливу роль у світовій історії, не викликає подиву така кількість теорій, які намагаються пояснити їхню сутність. Деякі теорії було сформульовано ще на світанку історії суспільних наук; найважливішою з них було вчення Карла Маркса. Маркс, який жив задовго до здійснення в ім'я його ідей будь-якої революції, прагнув до того, щоб його поглядами скористалися не як аналізом умов революційних змін, а як засобами впровадження таких змін. Слушні чи неслушні, але ідеї Маркса мали величезний практичний вплив на соціальні зміни XX століття.

Ми розглянемо три основні пункти в дослідженні революції: погляди Маркса, пояснення причин революції і теорію зростання економічних сподівань, висунуту Джеймсом Дейвісом, та інтерпретацію теорії колективного протесту, що її висунув історик соціології Чарлз Тілі.

Теорія Маркса

Марксові погляди на революцію ґрунтуються на його тлумаченні історії людства взагалі (див. розділ 1). За Марксом, еволюція суспільств позначена періодичними класовими конфліктами, які, за умови їхнього загострення, тяжіють до перетворення на процес революційних змін. Класова боротьба бере свій початок у суперечностях — суспільних протиріччях, які неможливо вирішити. Головні причини протиріч можна віднести до економічних змін, або змін у виробничих силах. У будь-якому стабільному суспільстві існує рівновага між економічною структурою, суспільними відносинами та політичною системою. Із зміною у виробничих силах посилюється суперечність, що призводить до явних конфліктів між класами і, врешті-решт, до революції.

Маркс застосував цю модель як до розвитку феодалізму, так і до того, що він вважав ймовірною майбутньою еволюцією промислового капіталізму. Традиційні феодальні країни Європи спиралися на аграрне виробництво; виробниками були кріпаки, залежні від класу поміщиків-аристократів і дворянства. Економічні зміни в цих країнах дали поштовх розвитку великих і малих міст, де розвивалися торгівля й виробництво. Ця нова економічна система, створена в рамках феодального суспільства, загрожувала самим його основам. Замість того, щоб ґрунтуватися на традиційних відносинах "поміщик — кріпак", новий економічний порядок заохочував промисловців виробляти товари для продажу на відкритих ринках. Суперечності між старою феодальною економікою та новоствореною капіталістичною системою врешті загострюються, набуваючи форми запеклих сутичок між новим класом капіталістів та феодалами-поміщиками. Результатом цього процесу була революція, найпоказовішою з яких є Французька революція 1789 року. Як стверджував Маркс, через такі революції та революційні зміни в інших європейських країнах класові капіталістів вдалося посісти панівне становище.

Однак, згідно з вченням Маркса, прихід промислового капіталізму тягне за собою нові суперечності, які зрештою призведуть до подальших революцій, продиктованих ідеалами комунізму. Під комунізмом Маркс розумів власність не окремих осіб, а цілого суспільства на засоби виробництва. Промисловий капіталізм — економічний лад, що ґрунтується на особистій зацікавленості в прибутках та на конкуренції між фірмами, що продають свої вироби, створює прірву між багатою меншістю, котра контролює промислові ресурси, та зубожілою більшістю найманих робітників. Робітники й капіталісти втягуються в дедалі напруженіший взаємний конфлікт. Робітничі рухи й політичні партії, що репрезентують головну масу трудящих, врешті кидають виклик правлінню класу капіталістів і повалюють існуючу політичну владу. На думку Маркса, якщо позиції панівного класу особливо міцні, для проведення необхідних змін необхідне насильство. За інших обставин цей процес може відбутися мирним шляхом, через парламентські дії, необхідності в революції (у зазначеному вище розумінні) не виникатиме.