ФІЗИЧНА ГЕОГРАФІЯ УКРАЇНИ

ГЕОГРАФІЧНЕ ПОЛОЖЕННЯ

Предмет фізичної географи України

Фізична географія, як наука, вивчає природу, а точніше географічну оболонку Землі. Предметом її дослідження є з'ясування особливостей та закономірностей поширення природних явищ та об'єктів, характеру існуючих взаємозв'язків між окремими земними сферами, процесів формування природних територіальних комплексів на земній кулі. Об'єктом вивчення фізичної географії України є природа нашої Батьківщини, тобто географічна оболонка у межах території України.

У 1991р. Україна стала незалежною державою. Першим кроком до цього було проголошення 16 липня 1990 р. Декларації про державний суверенітет України. Актом про незалежність України від 24 серпня 1991 р. затверджена офіційна назва нашої держави — Україна.

Сучасна українська держава (площа — 603,7тис. км2) посідає перше місце за розмірами території серед європейських країн, тобто тих, що всією своєю територією лежать у межах Європи. За кількістю населення (близько 46,6 млн осіб, станом на початок 2007 р.) вона посідає п'яте місце серед цих держав, поступаючись Німеччині, Великій Британії, Італії та Франції.

Україна розташована в центрально-східній частині Європи.

Територія сучасної України складається з 24 областей. Окремими адміністративними одиницями є Автономна Республіка Крим і міста республіканського підпорядкування — Київ та Севастополь.

Дослідження території. Джерела географічної інформації

Перші описи території України складені грецькими вченими Геродотом (з Галікарнасу) і Гіппократом у V ст. до н. е. Стосувалися вони південних земель, пониззя річок Борисфен (Дніпро), Тірас (Дністер) тощо. Згадували українські землі і два найвидатніші географи античного світу — греки Страбон (І ст. н. е.) і Птолемей (II ст. н. е.). Останній, крім опису, виконав і схематичні карти території між Віслою і Доном. У середні віки історико-географічні відомості містилися у літописах Київської Русі, зокрема "Повісті временних літ". Із XIII ст. розповіді про українські землі залишили мандрівники Західної Європи. Найцінніший опис України у 1650 р. склав французький інженер і картограф Г. Боплан, який був і автором перших карт земель нашої країни.

Систематичні дослідження території України проводили у XVIII ст. учені академічних експедицій Російської академії наук у Петербурзі. Наприкінці цього століття у Росії та Австрії були складені досить точні карти українських земель. Цілісної географічної науки на цей час не існувало, а був набір описів і матеріали дослідження галузевих наук (метеорології, гідрології тощо).

У 1880-х рр. створені кафедри географії у Харкові та Львові, а з 1873 р. почало діяти Південно-Захід-не відділення Російського географічного товариства в Києві. Вони зробили значний внесок у дослідження території України. Східні землі вивчали також російські вчені (В.Докучаев, В. Семенов), а західні — польські географи (А. Реман, Е. Ромер).

Початок української географії поклали дослідження членів Наукового Товариства ім. Т.Шевченка (НТШ). Автором перших наукових праць з географії українською мовою був його активний член С. Рудницький. Академіка С. Рудницького вважають фундатором української наукової географії.

Глибоку і всебічну характеристику природи України дав у 1920-х рр. географ і геолог П. Тутковський, академік АН У PCR У 1927 р. в Харкові відкрито Український науково-дослідний інститут географії і картографії, очолити який запросили із Праги С. Рудницького.

Географічні дослідження в Західній Україні здійснювали польські вчені при Львівському університеті (Е. Ромер, А. Ціргофер, Ю. Чижевський) та географічна комісія при НТШ на чолі з В. Кубійовичем. Професор В. Кубійович у 1930-х рр. видав дві фундаментальні праці з географії України — "Атлас України і суміжних країв" (1937 р.) і "Географія України і суміжних земель" (1938 р.). Виїхавши у 1940-х рр. за кордон, він, по суті, створив у Франції десятитомне видання — "Енциклопедія українознавства".

У післявоєнний час у вивченні території України вагомим є вклад географів Київського, Львівського, Харківського, Одеського університетів, Ради з вивчення продуктивних сил УРСР. Серед науковців, що зробили значний внесок у дослідження українських земель, слід назвати таких вчених, як В. Вернадський, Г. Висоцький, /7. Погребняк, Б. Срезневський, В. Бондарчук, а у розвиток соціально-економічної географії — К. Воблий, О. Діброва, М. Паламарчук.

Географічними дослідженнями, крім університетів, займаються Інститут географії і картографії АН України та Українське географічне товариство. Учені працюють над проблемами збереження і раціонального використання природи, розміщення господарських об'єктів тощо.

Для кожної науки характерні певні методи досліджень. У географії найдавнішим серед методів був описовий. Науковці описували особливості навколишньої дійсності, які їм вдалось спостерігати. Близьким до описового є експедиційний метод досліджень. Відмінність його полягає в тому, що з метою вивчення певних об'єктів

чи явищ природи споряджалися спеціальні експедиції.

Сьогодні практично всі землі описані, а тому на перший план крім експедиційних вийшли аерокосмічні, картографічні, геофізичні, геохімічні та інші методи досліджень.

Геофізичні дослідження здійснюються переважно не в експедиціях, а в умовах стаціонару (спеціально спорудженої і обладнаної бази, де ведеться наукова робота). Отже, за характером виконання наукових досліджень вони поділяються на експедиційні і стаціонарні.

Географічне положення України

Наша країна розташована у західній частині найбільшого материка — Євразії, центральній частині Європи.

Територія України лежить у середніх широтах Північної півкулі між паралелями 45° і 52° пн. ш.

Крайнім її північним пунктом є село Грем'яч Чернігівської області, а південним — мис Сарич на Кримському півострові.

Стосовно початкового меридіана Україна розміщена на схід між довготами 22° і 40 °сх. д. Крайня західна точка — місто Чоп Закарпатської області, східна — село Червона Зірка у Луганській області.

Із півночі і сходу України державний кордон пролягає по низовинах та височинах Східноєвропейської рівнини (Поліській низовині, Середньоросійській височині, Донецькій височині). Західний кордон з півночі на південь проходить по річці Західний Буг, височині Розточчя, Карпатах, Середньодунайській низовині, річці Дністер, Подільській височині та Причорноморській низовині, річці Дунай. Із півдня Україна омивається Чорним та Азовським морями.

Уся територія нашої країни розташована у широтах помірного кліматичного поясу.

Територія України із заходу на схід простягається на 1300 км, а з півночі на південь — на 900 км. Загальна довжина кордонів — близько 7600км, з яких на морські припадає понад: 1900 км. Україна межує із сімома країнами світу: на півночі — з Білоруссю, на заході — з Польщею, Словаччиною, Угорщиною, Румунією та Молдовою, на сході та північному сході — з Росією.

Те, що Україна лежить у помірному поясі і має переважно рівнинний рельєф, створює сприятливі умови для розселення людей, сільськогосподарського виробництва, прокладання транспортних шляхів. Розміри території і значні відмінності в будові земної кори визначили велику різноманітність корисних копалин, значні поклади окремих з них.

Розміщення нашої країни у центральній частині Європи, сусідство з багатьма державами, вихід до Чорного та Азовського морів є дуже важливими чинниками для розвитку міжнародних економічних зв'язків, туризму тощо.